Постанова № 73676817, 25.04.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 426/14938/17

Провадження № 22ц/782/228/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2018 року, квітня місяця, 25-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів - Гаврилюка В.К., Коротенка Є.В., за участю секретаря: Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Білокуракинського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, Сватівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у цивільній справі (№ 426/14938/17 суддя І інстанції Скрипник С.М.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Сватівського районного суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в лютому 2014 року ОСОБА_1 домовилась з ОСОБА_2 про те, що буде купувати у останньої житловий будинок з надвірними будовами розташований за адресою: АДРЕСА_1 за 20 000,00 грн. 01 березня 2014 року позивач зустрілася з відповідачем і передала їй грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн. за покупку жилого дому розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Договір про купівлю-продаж не був оформлений нотаріально, однак ними, як сторонами, були виконані всі його умови: позивачем було сплачено повну суму договору, що підтверджується письмовою розпискою відповідача, а ОСОБА_2 у свою чергу передала їй у власність вказаний будинок, передала ключі, віддала технічну документацію і зобов'язалась оформити нотаріально договір купівлі - продажу житлового будинку до 01 серпня 2017 року. До теперішнього часу договір купівлі - продажу житлового будинку нотаріально не оформлений, відповідачка ухиляється від виконання зобов'язань, чим порушує права позивачки. У позові просила суд визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, загальною площею 35,4 кв. м., житловою площею 18,3 кв. м. позначений на плані під літерою А-1 та відповідні службові будівлі: два шлакоблочні сараї позначені на плані під літерами Б, В, цегляний погріб позначений на плані - пг, огорожа позначена на плані - 1, 2, літній душ позначений на плані - д, колодязь позначений на плані - 3, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Позов було прийнято до розгляду і рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 08 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок було задоволено, було визнано дійсним договір купівлі продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок деревяний, обкладений цеглою, загальною площею 35,4 кв.м., житловою площею 18,3 кв.м. позначений на плані під літерою А-1 та відповідні службові будівлі: два шлакоблочні сараї, позначені на плані під літерами Б,В, цегляний погріб, позначений на плані пг, огорожа, позначена на плані 1,2, літній душ позначений на плані д, колодязь, позначений на плані З, розташований за адресою: АДРЕСА_1, вирішено питання по судовим витратами.

Не погодившись із вказаним рішенням, керівник Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, зазначивши у апеляції, що діє в інтересах держави в особі Білокуракинського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, Сватівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області, звернувся до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, вказавши що вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08.11.2017 року про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, просив суд вирішити питання по судовим витратам.

Позивачка у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, надала відзив на апеляційну скаргу у якому не погоджується із доводами апелянта, просить їх відхилити, а рішення суду залишити без змін. У відзиву звертає увагу на те, що підставою для звернення її до суду стало саме порушення її прав ухиленням відповідача від нотаріального оформлення правочину.

Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена, надала заяву, у якій просить суд розглянути справу без її участі, позовні вимоги визнає, не заперечує встановлені судом обставини справи, посилається на неможливість приїхати через поганий стан здоровья. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити.

Заслухавши доповідача, пояснення представника прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Так, статтею ст. 367 ЦПК України є передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 263, 264 ЦПК України є визначеним про те, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 12, 81 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При винесенні рішення суд першої інстанції належним чином дослідив усі надані сторонами суду докази, зробив висновки про виниклі між сторонами правовідносини що відповідають їх фактичному змісту та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Встановлені по справі обставини є достовірними, до виниклих між сторонами правовідносин застосовано відповідний їх закон, при дослідженні доказів по справі не було допущено порушень норм процесуального права, що давали б підстави для зміни чи скасування судового рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Так, на обґрунтування вимог за апеляційною скаргою скаржник зазначав, що оскаржуване судове рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме вимог ст. 41 Конституції України, ст.ст. 209, 220, 316, 319, 334, 657 ЦК України, ст. 3, 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 4 ЗУ «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 57, 60, 179, 213, 214 ЦПК України у редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, вказував що судом неправильно застосовані норми законодавства щодо купівлі - продажу нерухомого майна до правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, адже на підтвердження договору купівлі - продажу позивачем суду надано лише розписки, які не містять умов, необхідних для укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна та лише свідчать про намір сторін в майбутньому укласти та нотаріально посвідчити відповідний правочин. Зазначав про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції фактично затвердив перехід права власності від однієї особи до іншої, тим самим реалізував повноваження, які згідно чинного законодавства України відносяться до компетенції нотаріальних органів, що призвело до порушення інтересів держави в частині ненадходження до бюджету грошових коштів за сплату державного мита за вчинення нотаріальних дій та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Зазначені доводи на увагу не заслуговують, адже відповідно до правил ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. Статтею 657 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Твердження апелянта про неправомірність визнання дійсним спірного договору є хибним з огляду на зміст ч. 2 ст. 220 ЦК України, яка передбачає можливість визнання правочину дійсним у судовому порядку у випадку встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину. Наявні у матеріалах справи докази, зокрема текст розписок (а.с.10, 11) свідчать про зміст волевиявлення сторін, більш того - це волевиявлення підтверджується і іншими встановленими по справі обставинами, фактом виконання умов договору, визнанням позовних вимог.

На цей час сторони мешкають у різних областях, факт ухилення відповідачки від укладання договору є доведеним матеріалами справи, відповідачка посилається на поганий стан здоров'я, що перешкоджає їй приїхати - ці обставини свідчать про те, що охоронювані законом права позивачки є порушеними, ухилення відповідачки від нотаріального оформлення свідчить про об'єктивну неможливість для позивачки іншим шляхом захистити свої законні права, ніж шляхом звернення до суду.

Майно було правомірно придбано позивачем - зі змісту розписок , що є наявними у матеріалах справи вбачається, що у них було достатньо повно викладено усі обставини та зміст домовленостей. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок, суд першої інстанції послався на те, що сторони домовилися зі всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами. Позивач належним чином виконав договір, передавши відповідачеві обумовлену суму грошей, відповідач частково виконав договір, передавши нерухомість. Згідно домовленості, зазначеній в розписці від 01.03.2014 року, нотаріальна реєстрація договору купівлі - продажу передбачалася до 01 серпня 2017 року. Нотаріально договір купівлі - продажу не укладався сторонами саме через ухилення відповідача по справі ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення правочину. Ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу порушує права позивача, у зв'язку із тим, що він не може здійснити реєстрацію права власності на будинок, який набув на підставі домовленості між ними та не може вільно розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення, чи втрачена така можливість, чи немає інших підстав нікчемності правочину. Тобто по цій категорії справи вирішальним є питання чи підлягає такий договір нотаріальному посвідченню та чи доведено, безперечно, факт ухилення від такого нотаріального посвідчення чи втрата такої можливості.

Отже, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Як було роз'яснено ВСУ у справі за № 6-1288цс17 відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Суд першої інстанції дослідив зазначені обставини, дійшов до висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на приписи ст. 220 ЦК, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, угода мала місце вже після 01.01.2013 року, відповідач ухилявся від нотаріального оформлення договору, ухилявся і від явки у судові засідання. Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину, твердження про це позивачки є доведеними у судовому засіданні, не є спростованими апелянтом. При ухваленні судового рішення суд першої інстанцій дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, рішення суду є належним чином вмотивованим і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону та нормам матеріального права. З огляду на викладене вище колегія суддів приходить до висновків про те, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Білокуракинського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, Сватівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді: