Постанова № 73676356, 25.04.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 428/7318/17

Провадження № 22ц/782/182/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2018 року, квітня місяця, 25-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В. (судді - доповідача), суддів - Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря: Єгорової О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 січня 2018 року у цивільній справі (№ 428/7318/17 суддя І інстанції - Журавель Т.С.) за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві. В обґрунтування позову зазначив, що в період з 14.12.1978 року по 26.06.2014 року працював у вугільній промисловості та отримав професійне захворювання. Останнім місцем роботи було ПрАТ «Краснодонвугілля», з якої був звільнений за станом здоров'я за ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Згідно з медичним висновком Центральної лікарсько - експертної комісії про наявність професійного захворювання № 39/1383 від 18.11.2014 року та випискою № 941 із медичної карти стаціонарного хворого Луганської обласної клінічної лікарні від 26.11.2014 року позивачу первинно було встановлено професійні захворювання, а саме: хронічний бронхіт ІІ ст. фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст., хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ст., вібраційна хвороба ІІ ст. Згідно довідки МСЕК серії АБ № 0035994 позивачу було встановлено з 28.03.2017 року 60 % втрати працездатності довічно, у тому числі 45 % по професійному захворюванню. Стійка втрата працездатності завдала йому фізичний біль та моральне страждання, він відчуває біль у грудях, в органах слуху, головний біль, слабкість, часто лікується, що спричинило зміну способу життя, він змушений додавати додаткових зусиль до організації свого життя. Позивач просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я в сумі 80 000 грн. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві задоволені частково. Суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві, суму 37 230 грн. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПрАТ «Краснодонвугілля», звернувся до суду з апеляційною скаргою на нього, вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення Сєвєродонецткого міського суду Луганської області від 18 січня 2018 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Краснодонвугілля» про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції не врахував те, що вугільна промисловість передбачає використання обладнання, машин та механізмів, при роботі яких виникають шкідливі фактори, що безпосередньо впливають на організм працівників. Праця у важких та шкідливих умовах супроводжується наданням пільг, передбачених Законом України «Про охорону праці». Виробнича діяльність підприємства, яке використовує працю робітників у шкідливих і небезпечних умовах не є протиправною за умови дотримання роботодавцем гарантій прав працівників на охорону праці. Причинно - наслідковий зв'язок існує між професійним захворюванням і діями самого позивача, які виражаються у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, а не діями відповідача, який не має можливості будь - яким чином обмежити термін роботи працівника в шкідливих умовах праці. Учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і у установленому законом порядку. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Так, статтею ст. 367 ЦПК України є передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 263, 264 ЦПК України є визначеним про те, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина 2 ст. 78 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтями 12, 81 ЦПК України є визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що через тривалий час роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, позивач набув ряд хронічних захворювань. МСЕК встановлений зв'язок хронічних захворювань з виконанням позивачем професійних обов'язків, позивачу встановлено 60 % втрати працездатності довічно, у тому числі 45 % по професійному захворюванню та 15 % по виробничій травмі, в медичній документації позивача зафіксовано об'єктивне погіршення стану здоров'я, наявність дискомфорту та болі через професійні хвороби. Згідно із висновком акту розслідування хронічного професійного захворювання від 22.04.2016 року, причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є багаторазова тривала дія вугільно - природного пилу та інших шкідливих факторів робочої зони з перевищенням ГДР під час роботи. Встановлена вина роботодавця в пошкодженні здоров'я працівника, оскільки згідно з п. 18 з метою ліквідації і запобігання професійним захворюванням (отруєнням) пропонується директору структурного підрозділу «Шахтоуправління імені М.П.Баракова» ПАТ «Краснодонвугілля» провести ряд організаційних, технічних та санітарно - гігієнічних заходів. Внаслідок професійного захворювання пошкоджено здоров'я позивача, чим завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, витрат на лікування. Зазначене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України. Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення. З матеріалів справи вбачається, що позивач з 1978 року по 26.06.2014 року працював у вугільній промисловості на шахтах ПрАТ «Краснодонвугілля», на підземних роботах з повним робочим днем, де отримав професійне захворювання, звідки був звільнений за станом здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с.12-21). Згідно медичного висновку Центральної лікарсько - експертної комісії про наявність професійного захворювання № 39/1383 від 18.11.2014 року та випискою № 941 із медичної карти стаціонарного хворого Луганської обласної клінічної лікарні від 26.11.2014 року позивачу первинно було встановлено професійні захворювання, а саме: хронічний бронхіт ІІ ст. фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст., хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ст., вібраційна хвороба ІІ ст. (а.с.22). Згідно довідки МСЕК серії АБ № 0035994 позивачу було встановлено з 28.03.2017 року 60 % втрати працездатності довічно, у тому числі 45 % по професійному захворюванню. Із медичних документів про лікування ОСОБА_1 вбачається, що позивач неодноразово звертався до медичних установ з приводу отриманого професійного захворювання, проходив курси амбулаторного та стаціонарного лікування. Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22.04.2016 року причина професійного захворювання - тривала дія вугільно-природного пилу та інших шкідливих факторів робочої зони з перевищенням ГДР під час роботи.

Оскільки професійне захворювання з втратою професійної працездатності позивачем отримано внаслідок не створення відповідачем належних умов праці, тобто з вини відповідача, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі висновками та актами розслідування професійного захворювання, і саме внаслідок вказаних дій відповідача позивачеві заподіяно моральну шкоду, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди саме з ПАТ "Краснодонвугілля".Доводи апелянта на увагу не заслуговують, є надуманими, адже відповідно до частини 2 статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або на уповноважений ним орган. За частиною 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові " виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Отже, припинення дії Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку не звільняє роботодавця від відшкодування зазначеної моральної шкоди відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України. За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням і ця шкода повинна бути відшкодована відповідачем як роботодавцем. Доводи апеляційної скарги ПАТ «Краснодонвугілля» про те, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди, а саме того, що в результаті набуття професійного захворювання позивач переніс сильний психологічний стрес та фізичний біль, пов'язаний з лікуванням не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 2, 81 кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 76 ЦПК України. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 18 січня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий Судді: