Постанова № 73676324, 24.04.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Соболєв Є.О.

Доповідач -Суддя доповідач: Луганська В.М.

Справа № 431/3724/16-ц

Провадження № 22ц/782/85/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області колегія суддів цивільної палати у складі:

Головуючого судді Луганської В.М.,

суддів - Коновалової В.А., Коротенка Є.В.

за участю секретаря: Перишкіна Т.М.

за учасники справи

позивач - ОСОБА_2

відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Біловодськ Агро»

розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області у м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Біловодськ - Агро» на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року ухвалене у складі : Соболєва Є.О. та на додаткове рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Біловодськ- Агро» про визнання договору оренди землі недійсним,

в с т а н о в и в:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких зазначив, що йому відповідно до свідоцтва про право власності від 20.10.2015 року НОМЕР_1,індексний номер 45898073 належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва НОМЕР_2, площею 8,6689 га, яка враховується за Новоолександрівською сільською радою та якій присвоєно кадастровий номер НОМЕР_3. У січні 2016 року від керівництва ТОВ «Біловодськ Агро» позивач отримав примірник договору оренди землі як орендодавець, який позивачем було підписано у 2012 році без зазначення істотних умов договору, а саме: бланк договору було заповнено наполовину, не було вказано дати його підписання сторонами, ні кадастрового номеру, ні місця розташування та розмір земельної ділянки, не було досягнуто та не зазначено в договорі строк дії договору оренди та розмір орендної плати та зазначив, що підписання у 2012 році договору було зумовлено необхідністю розпаювання земельних ділянок і максимальний термін на який погодився позивач для передачі ТОВ «Біловодськ Агро» землі в оренду становив три роки, а не на двадцять років як визначено на власний розсуд орендарем ТОВ «Біловодськ Агро» в особі директора ОСОБА_3 Позивач зазначив, що свідоцтво про право власності та витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровані Реєстрацйною службою Антрацитівського РУЮ, хоча в договорі в прикінцевих положеннях вказано, що договір оренди землі зареєстровано Реєстраційною службою Старобільського РУЮ.

У зв'язку з викладеним просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 20 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ «Біловодськ Агро» та позивачем.

28.11.2016 позивачем подано уточнену позовну заяву. В уточненій позовній заяві позивач зазначив, що у 2013 році до нього звернулися представники відповідача з пропозицією про надання йому допомоги в оформлені права власності на земельну ділянку під умовою, що позивач в подальшому укладе з відповідачем договір оренди землі. При цьому позивачу було запропоновано підписати бланк договору оренди землі без зазначення реквізитів земельної ділянки, її площі, вартості, строку договору оренди, розміру орендної плати та надати довіреність на представництво інтересів позивача при отриманні свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Тільки у січні 2016 року позивач отримав від відповідача примірник договору оренди, де зазначено строк договору оренди 20 років, орендна плата вказана у твердій грошовій формі з індексацією раз на п'ять років, тоді як попередня була домовленість, що строк дії договору оренди в три роки та орендну плату у відсотковому відношенні до оцінки земельної ділянки з щорічною її індексацією. Позивач зазначив, що на момент державної реєстрації договору оренди землі між ним та відповідачем не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору і позивач не мав наміру укладати договір на вказаних умовах.

У зв'язку з чим позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 20 жовтня 2015 року укладений між позивачем та ТОВ «Біловодськ Агро» та витребувати з незаконного володіння ТОВ «Біловодськ Агро» земельну ділянку для ведення товарного сільгоспвиробництва №52, площею 8,6689 га, належну позивачу на підставі свідоцтва про право власності , виданого реєстраційною службою Старобільського РУЮ від 15.10.2015 року.

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року визнано недійсним договір оренди землі від 20 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Біловодськ-Агро». Суд витребував з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Біловодськ-Агро» земельну ділянку для ведення товарного сільгоспвиробництва НОМЕР_2 площею 8,6689 га, розташованої на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, кадастровий номер НОМЕР_3, що на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2015 року, індексний номер 45898073.

Додатковим рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2017 року доповнено резолютивну частину рішення Біловодського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року висновком щодо стягнення відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 551,20 грн. Суд стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі - 551,20 грн.

Не погодившись з рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року та додатковим рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2017 року товариством з обмеженою відповідальністю «Біловодськ-Агро» подано апеляційну скаргу в якій відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог позивачу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд не повно встановив обставини, які мають значення для справи.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що судом не отримано докази від сторін, а саме довіреностей на право представництва інтересів позивача на різних стадіях приватизації землі Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Олександрівське» (ДП СП «Олександрівське). Суд неправильно визначив відповідно до встановлених обставин правовідносини сторін, вказавши, що між сторонами у 2013 році була досягнута домовленість щодо оренди землі, яка не набула законності, тобто не виконана вимога закону щодо державної реєстрації правочину, тобто договір юридично не відбувся, й одночасно суд вказує на те, що у 2015 році позивач з відповідачем договір не укладав та зазначив, що судом не встановлені та ненаведені передбачені законом факти стороннього впливу на волевиявлення позивача та вважає, що договір оренди землі укладений між сторонами 20 жовтня 2015 року.

Відповідач в апеляційній скарзі вказав на порушення судом ст.ст.27, 31, 74, 76 ЦПК України, ст.43, 49, 128, 130 ЦПК України відповідачу не було направлено уточнену позовну заяву, не надано можливості надати заперечення щодо уточненої позовної заяви, судом не забезпечено належний виклик, повідомлення відповідача чий ого представника про наступні судові засідання.

В судовому засіданні представники відповідача - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на доводи викладені в скарзі.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 з доводами апеляційної скарги не погодились, вважають, що підстав для скасування судового рішення не має.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України (на час ухвалення рішення суду) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 10 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.12 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.13 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) та ст.81 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, рішення суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 виходив з того, що ним були встановлені наступні обставини: позивачу на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,6689 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташована на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності від 20.10.2015. У 2013 році позивач підписував чисті бланки договору оренди землі, що підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та які зазначили, що пусті бланки договорів вони вимушені були підписати під погрозою того, що у випадку не підписання бланків договорів вони не отримають у власність землю та умовою підписання цих договорів була передача землі в оренду строком на 3 роки, а не на 20 років. Суд встановив, що у 2013 році між сторонами була досягнута домовленість щодо оренди землі, внаслідок чого позивачем представникові відповідача була надана довіреність на оформлення за позивачем права власності на орендовану земельну ділянку. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладання спірного договору оренди землі не було вільним з боку позивача та не відповідало його внутрішній волі, що є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Суд першої інстанції посилаючись на ст.391 ЦК України прийшов до висновку, що вимоги позивача про витребування земельної ділянки із незаконного володіння відповідача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Колегія суддів судової палати, погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання договору оренди землі недійсним, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга ст.129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в надані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є:об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено що позивачу на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,6689 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташована на території Новоолександрівської сільської ради Біловодського району Луганської області.

Згідно наданого позивачем договору оренди землі від 20.10.2015 року ОСОБА_2 передав в оренду ТОВ «Біловодськ-Агро» земельну ділянку площею 6, 6689 га, у тому числі рілля - 8, 6689 строком на 20 років, договір зареєстровано 20.10.2015 року.

Звертаючись до суду, позивач в уточненій позовній заяві вказував, що у 2013 році до нього як і до інших мешканців звернулися представники ТОВ «Біловодськ- Агро» з пропозицією про надання допомоги в оформлені права власності на земельну ділянку під умовою, що в подальшому буде з ними укладено договір оренди земельної ділянки. При цьому ним було підписано чисті бланки договору оренди землі, мова йшла про те, що оренда землі буде строком на 3 роки. В січні 2016 року позивачем отримано його примірник договору, з якого він дізнався, що строк дії договору 20 років. Позивач, як на підставу визнання договору недійсним, зазначив, він не мав наміру укладати договір на 20 років та 20 жовтня 2015 року договору договір ним не підписувався.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивача було опитано як свідка, який пояснив, що у 2013 році на загальних зборах пайщиків мова йшла про те що договори оренди будуть укладатися строком 3-5 років. Позивач у сільській раді підписував у 2013 році чисті бланки договору. Підписаний договір йому надали на при кінці 2015 року де вказано, що строк дії договору 20 років. У 2015 році ніяких договорів з відповідачем він не підписував і при реєстрації договору не був присутнім.

Представник ТОВ «Біловодськ-Агро» ОСОБА_3, опитаний в судовому засіданні як свідок, пояснив, що при розпаюванні земель ДПС «Олександрівське» на зборах говорили про те, вони допомагають людям оформити право власності на землю, а останні в свою чергу землі віддадуть в оренду на 20 років. Збори проводились у 2012 чи 2013 році, на збори його запросив ОСОБА_11, який на той час був директором ДПС «Олександрівське». Йому люди давали довіреність на оформлення права власності на земельні ділянки та довіреність для реєстрації договорів оренди землі. Довіреності видавали два рази, перший у 2012 чи 2013 році, другу він не пам'ятає. Договір підписував позивач особисто, коли не пам'ятає.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які були опитані в суді першої інстанції пояснили, що позивач, а також інші працівники ДП «СП Олександрівське» у 2013 році підписували чисті бланки договорів оренди землі, мова йшла, що в оренда землі буде на три роки, для чого підписували довіреності представнику ТОВ «Біловодськ-Агро» на оформлення землі на кожного пайщика.

Представником відповідача в судовому засіданні були надані довіреності від 05.02.2015 року відповідно до яких ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_3 представляти його інтереси у відділі Держземагенства Біловодського району Луганської області оформляти документи на земельну ділянку та представляти інтереси у ДП «Луганський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» оформляти документи на земельну ділянку.

Встановивши вказані обставини, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що домовленість між сторонами про укладання договору оренди землі мала місце у 2013 році, та позивачем було підписано чисті бланки договору оренди, що підтверджується показами позивача, представника відповідача, які відповідно до ст.92 ЦПК України є доказами, та показами свідків, які давали пояснення у суду першої інстанції. При цьому на ОСОБА_3 було видано позивачем у 2013 році, а потім у 2015 році довіреності на оформлення права власності позивача на земельну ділянку.

Право власності на спірну земельну ділянку оформлено 20.10.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20.10.2015 року (а.с.5).

Як вбачається із відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.84) за позивачем ОСОБА_2 20.10.2015 року о 9 годині 24 хв. зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.69) договір оренди зареєстровано 20.10.2015 року 0 9 годині 52 хв.

У спірному договорі оренди зазначено дату укладання договору - 20.10.2015 року.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у позивача, коли він став власником земельної ділянки волевиявлення на укладання договору оренди земельної ділянки на 20 років 20 жовтня 2015 року не було.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 не надав суду переконливих належних та допустимих доказів того, що домовленість на укладання договору була досягнута 20.10.2015 року та не зміг довести, що у короткий час приблизно в 30 хвилин 20.10.2015 року з позивачем було досягнуто домовленості по всім істотним умовам договору оренди землі.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що обґрунтованості позовних вимог позивача в частині визнання договору оренди землі недійсним.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, про витребування земельної ділянки позивача у відповідача.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. За таких підстав, вимоги позивача про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача задоволенню не підлягають, оскільки відповідач зобов'язаний повернути земельну ділянку позивачу в силу вимог ст.216 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів судової палати погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд в порушення вимог ЦПК України розглянув справу без участі представника, не повідомивши відповідача про місце та час судового засідання, що відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з ухваленням по справі нового судового рішення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач повідомлявся судом про місце та час судового засідання. За таких підстав рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідача про те, що ОСОБА_2 отримав орендну плату за період з 2015по 2017 рік, оскільки під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що грошові кошти за вказаний період позивач отримав 13.02.2018 року після ухвалення судового рішення. Крім того, ці обставини не були предметом судового розгляду у суді першої інстанції, представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивач відмовлявся у 2015, 2016, 2017 році отримувати орендну плату.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Позивачем при подачі позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 551, 20 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 268, 382, 381, 383, 384, 386 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Біловодськ - Агро» на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року та на додаткове рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2017 року задовольнити частково.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року та додаткове рішення Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким заявлені вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди землі від 20 жовтня 2015 року укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Біловодськ -Агро». В іншій частині заявлених вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Біловодськ - Агро» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551, 20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді: