Постанова № 73674930, 26.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/673/15-ц 26.04.2018

Провадження №22-ц/784/594/18

Справа № 489/673/15-ц Суддя першої інстанції Кирильчук О.І.

Провадження № 22-ц/784/594/18 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 квітня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегія суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Самчишиної Н.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Лептугою С.С.,

за участю відповідача – ОСОБА_2,

її представника – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Кирильчука О.І. в залі судового засідання в м. Миколаїв о 14 год. 29 хв., у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2015 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 17 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2 шляхом підписання заяви та Умов надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» було укладено кредитний договір № DNH4KS62370252 (далі – Кредитний договір), за умовами якого остання отримала 7 440 грн. кредиту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Проте, у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов’язань за Кредитним договором станом на 12 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 50 003,21 грн., з яких: 7 431, 52 грн. – заборгованість за кредитом; 14 479, 49 грн. – по процентам за користування кредитом; 28 092,2 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Судовим наказом Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2009 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було стягнуто 21 798,28 грн. заборгованості за зазначеним кредитним договором, у зв’язку з чим Банк просив суд стягнути з відповідача залишок заборгованісті за кредитним договором у розмірі 28 204,93 грн. та нараховані штрафи у розмірі 500 грн. (фіксована частка) і 1 410,25 грн. (процентна складова), а всього заборгованість у розмірі 30 115,18 грн.

Не погодившись з вказаним позовом, 2 липня 2015 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до Банку про визнання недійсним кредитного договору, який мотивувала тим, що зазначений кредитний договір у вигляді заяви позичальника від 17 серпня 2006 року вона не підписувала і не була присутня при його підписанні; товар, який придбавався за вказаним кредитним договором – домашній кінотеатр LG RZ-26LZ5RV вартістю 7 500 грн., вона не отримувала. Отже її волі на укладання кредитного договору не було, а тому цей правочин є недійсним. Посилаючись на викладене, просила суд визнати недійсним кредитний договір від 17 серпня 2006 року, укладений із Закритим акціонерним товариством «ПРИВАТБАНК.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено повністю. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № DNH4KS62370252, укладений 17 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_2 243,60 грн. судового збору та 5 199,60 грн. витрат на проведення експертизи. Накладено арешт на домашній кінотеатр LGRZ-26LZ5RV (ідентифікаційний номер, фактичне місцезнаходження, володілець невідомі), який визначено як предмет застави за кредитним договором № DNH4KS62370252 від 17 серпня 2006 року.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 в судовому засіданні довела відсутність її волевиявлення на підписання кредитного договору та його схвалення, а також отримання позики іншою особою, що з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. З огляду на те, що позов Банку ґрунтується на існуванні обов’язку відповідача згідно кредитного договору, який судом визнано недійсним, то вимоги Банку не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду, Банк звернувся з апеляційною скаргою, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасуватита ухвалити нове, яким позовну заяву Банку до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до Банку відмовити в повному обсязі.

Банк мотивував свою скаргу тим, що районним судом не враховано та не дана відповідна оцінка судовому наказу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 червня 2009 року, яким з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було стягнуто 21 798,28 грн. заборгованості за вказаним кредитним договором. Отже судовим рішенням вже встановлені правовідносини сторін, що випливають з кредитного договору, та зобов’язання відповідачки щодо повернення кредитних коштів. Це судове рішення не оскаржувалося позичальником, а відтак відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України зазначені факти не потребують доказування при розгляді цієї справи. Крім того, відповідач на підставі вказаного судового наказу погашала заборгованість за кредитом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діяв представник ОСОБА_3, доводи апеляційної скарги не визнала, зазначивши, що цивільно-процесуальним законодавством судовий наказ видається судом без судового засідання, стягувач та боржник не викликаються та не дають пояснень, а тому твердження скаржника про встановлення обставин укладення кредитного договору є безпідставними. Борг за цим судовим наказом відповідач сплачувала, оскільки існував арешт на її квартиру та з боку працівників Банку відбувався психологічний тиск.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-УШ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частина 3 ст. 203 ЦК України передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, 17 серпня 2006 року за заявою ОСОБА_2 було укладено письмовий договір на видачу кредиту, за яким остання отримала 7 440 грн. на придбання через торгівельно-сервісне підприємство ПП ОСОБА_5 домашнього кінотеатру. Кредит надавався на 24 місяці до 15 серпня 2008 року, з процентною ставкою 2.9% в місяць. Сума кредиту за згодою позичальника була перерахована Банком на поточний рахунок зазначеного підтриємства. Придбаний товар є предметом застави та забезпечує виконання зобов’язання. Предмет застави зберігається за місцем проживання позичальника. Вона погодилася, що ця заява разом з Умовами про надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складають між нею та Банком кредитно-заставний договір. За умовами цього договору відповідач зобов’язалася погашати заборгованість щомісячними платежами у розмірі 398.68 грн. (а.с.5).

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

На підтвердження укладення кредитного договору Банком також надано документи, які надавалися Банку для оформлення кредиту, а саме, ксерокопію паспорту відповідача, рахунок від 17 серпня 2006 року, виписаний постачальником ПП ОСОБА_6, що підтверджує оплату домашнього кінотеатру; акт прийому – передачі від 17 серпня 2006 року, за яким придбаний домашній кінотеатр було передано ОСОБА_2; довідка з місця роботи ОСОБА_2 – ПП ОСОБА_7, про розмір її заробітної плати; свідоцтво про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_7 та взяття його на облік у податковій інспекції; протокол перевірки інформації про позичальника, який містить прізвища та по батькові осіб, які підтвердили місце роботи позичальника та місце проживання останньої та оцінка фінансового стану позичальника (т. 2 а.с. 25-34).

2 червня 2009 року після закінчення строку кредитно-заставного договору за заявою Банку Ленінським районним судом м. Миколаєва було видано судовий наказ, за яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за цим договором станом на 23 грудня 2008 року в розмірі 21 798.28 грн., що складає: 7 440 грн. – заборгованість за кредитом; 8 633.70 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 448.47 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором та 1 276.11 грн. – судовий штраф.

Відповідач не оскаржувала зазначене судове рішення у зв’язку з чим за заявою стягувача це рішення виконувалося примусово державною виконавчою службою.

24 вересня 2012 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції при примусовому виконанні судового наказу було звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію на інші доходи боржника ОСОБА_2

28 листопада 2017 року за постановою державного виконавця того ж відділу закінчено виконавче провадження у зв’язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу.

Отже, судовим рішенням з позичальника на користь кредитора вже було стягнуто заборгованість за кредитним договором, проценти за користування та нараховані санкції за невиконання зобов’язання та це судове рішення було виконано протягом 2009 – 2017 років.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність волевиявлення відповідача на підписання кредитного договору та його схвалення, виходив з того, що відповідач заперечувала факти укладення кредитного договору, а за висновком судово-почеркознавчої експертизи підпис в заяві не належить відповідачу, а виконаний іншою особою, а відтак у відповідача відсутній обов’язок щодо повернення кредитних коштів.

При цьому районний суд не дотримався вимог ст. 110 ЦПК України, за приписами якої висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленою сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами ст. 89 цього Кодексу.

Між тим, суд першої інстанції при розгляді справи цих вимог процесуального закону не дотримався та не дав будь-якої оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог.

Разом з тим, відповідач в своїх поясненнях виключала можливість користування її паспортом, тобто використання її персональних даних іншою особою. Проте, з наданих Банком документів, які було надані позичальником при оформленні кредиту, вбачається, що позичальник ОСОБА_2 не тільки повідомляла свої персональні дані, підтверджуючи їх паспортом, а й довідками на підтвердження своїх доходів за місцем роботи, інформацію про осіб, які могли б підтвердити її особу та доходи.

При цьому, заперечуючи надання Банку таких документів, відповідач не спростувала їх наявність та зміст відповідними доказами за правилами ст.ст. 58, 59 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду).

Більш того, відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають справи, визначені у ч. 1 цієї статті в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 цього Кодексу.

Таким чином, 2 червня 2009 року районним судом було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованості за кредитним договором, який відповідно до норм цивільно-процесуального законодавства, є судовим рішенням, яке може бути скасовано відповідно до порядку, визначеному розділом 2 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення позивача до суду).

Відповідач не скористалася своїм правом на звернення до суду із заявою про скасування судового наказу, а протягом тривалого часу (2009-2017 роки) виконувала це судове рішення.

Доводи відповідача про те, що на час видачі судового наказу вона була за межами країни, а повернувшись не була обізнала про необхідність скасування цього наказу, також її квартира перебувала під арештом та працівники Банку постійно здійснювали на неї психологічний тиск щодо реалізації її квартири, що спонукало її виплатити борг, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що такі обставини не підтверджуються будь-якими доказами у справі та не є правовою підставою вважати кредитний договір недійсним.

Посилання у відзиві на те, що цивільно-процесуальним законодавством судовий наказ видається судом без судового засідання, стягувач та боржник не викликаються та не дають пояснень, а відтак саме при розгляді цієї справи виникло питання щодо недійсності кредитного договору, є безпідставними, оскільки судовий наказ є судовим рішенням, обов’язковість виконання якого визначена цивільно-процесуальним законодавством. При цьому обов’язковість судового рішення не позбавляє особу, права якої порушуються, звернутися до суду для скасування такого рішення. Між тим, відповідач не скористався таким правом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність відповідачем відсутності свого волевиявлення на укладення кредитного договору є безпідставним та таким, що не відповідає наведеним нормам матеріального та процесуального права, а тому рішення районного суду в частині визнання недійсним кредитно-заставного договору, укладеного між сторонами 17 серпня 2006 року, підлягає скасуванню.

З урахуванням встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

В поясненнях представника Банку, наданих до апеляційного суду, останній просив застосувати позовну давність до вимог за зустрічним позовом. Проте така заява за вимогами цивільно-процесуального закону повинна заявлятися при розгляді справи в суді першої інстанції, оскільки такі обставини потребують дослідження та доведення відповідними доказами саме на стадії розгляду справи місцевим судом. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає встановленими факт укладення між сторонами кредитно-заставного договору від 17 серпня 2006 року та факт невиконання ОСОБА_2 зобов’язань за цим договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У ст. 599 ЦК України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частина 1 ст. 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку.

У випадку, коли кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, його облік визначається на рівні облікової ставки Національного банку.

Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1412ус16 та від 8 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс16.

Оскільки заборгованість за кредитним договором в межах прав та обов’язків сторін, відповідальності за неналежне виконання умов цього договору, розрахована Банком вже було стягнуто за судовим наказом від 2 червня 2009 року, то задоволенню підлягають вимоги Банку щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами після спливу строку дії кредитного договору з дня видачи судового наказу, визначивши їх розмір на рівні облікової ставки Національного банку.

Під час розгляду справи відповідач заявила про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності, яка відповідно до положень ст. 257 ЦК України визначена у три роки.

Як встановлено Банк звернувся з вказаним позовом 24 січня 2015 року, направивши позов поштою, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в межах трирічного строку до звернення до суду з 24 січня 2012 року по 24 січня 2015 року з урахуванням суми заборгованості за кредитом, визначеної судовим наказом у розмірі 7 440 грн.

Отже, проценти складають за періоди: - з 24.01.2012 р. по 22.03.2012 р. (58 днів) облікова ставка НБУ складала 7.75 % (7440 х 7,75 %) / 365 = 1,58 грн. процентів за 1 день. 58 х 1,58 грн. = 91,64 грн.;

- з 23.03.2012 р. по 09.06.2013 р. (443 дні) облікова ставка НБУ складала 7.5 % (7440 х 7,5 %) / 365 = 1,53 грн. процентів за 1 день. 443 х 1,53 грн. = 677,79 грн.;

- з 10.06.2013 р. по 12.08.2013 р. (64 дні) облікова ставка НБУ складала 7 % (7440 х 7 %) / 365 = 1,43 грн. процентів за 1 день. 64 х 1,43 грн.- 91,52 грн.;

- з 13.08.2013 р. по 14.04.2014 р. (244 дні) облікова ставка НБУ складала 6,5 % (7440 х 6,5 %) / 365 = 1,32 грн. процентів за 1 день. 244 х 1,32 грн. = 322,08 грн.;

- з 15.04.2014 р. по 16.07.2014 р. (92 дні) облікова ставка НБУ складала 9,5 % (7440 х 9,5 %) / 365 = 1,94 грн. процентів за 1 день.

92 х 1,94 грн. = 178,48 грн.;

- з 17.07.2014 р. по 12.11.2014 р. (118 днів) облікова ставка НБУ складала 12,5 % (7440 х 12,5 %) / 365 = 2,55 грн. процентів за 1 день. 118 х 2,55 грн. = 300,90 грн.;

- з 13.11.2014 р. по 12.01.2015 р. (60 днів) облікова ставка НБУ складала 14 % (7440 х 14 %) / 365 = 2,85 грн. процентів за 1 день. 60 х 2,85 грн. = 171 грн., а всього 1833, 41 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови Банку в задоволені його позовних вимог підлягає скасуванню з постановленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. З ОСОБА_2 на користь Банку підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами у розмірі 1833,41 грн.

Також районний суд безпідставно, за власною ініціативою, в порушення приписів ч. 1 ст. 13 ЦПК України, вирішив питання щодо накладення арешту на заставне майно, а саме домашнього кінотеатру, при цьому зазначивши про невідоме місцезнаходження цього майна та його власника, що взагалі виключає таку процесуальну дію, а тому в цій частині рішення суду також підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог банку та відмову в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2

У зв’язку зі скасуванням рішення суду відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають перерозподілу між сторонами витрати по сплаті судового збору та за проведення експертизи пропорційно розміру задоволених вимог. З відповідача на користь Банку підлягають стягненню витрати з судового збору за подання позову до суду в розмірі 18.07 грн. та за подання апеляції відповідно 144 грн., а загалом 162.07 грн. Витрати, пов’язані з проведенням експертизи за зустрічним позовом, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 1 833 грн. 41 коп. процентів за користування кредитними коштами та 162 грн. 07 коп. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору від 17 серпня 2006 року відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Н.В. Самчишина

ОСОБА_8

Повний текст постанови виготовлено 27 квітня 2018 року.