Постанова № 73674928, 23.04.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2018 року м. Кропивницький

справа № 386/572/17

провадження № 22-ц/781/508/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів – Авраменко Т.М., Черненка В.В.,

при секретарі – Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фермерського господарства «Нива» на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області у складі судді Гут Ю.О. від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Нива» про визнання договору оренди землі недійсним, -

встановив:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія IV - КР № 016299 від 15 березня 2002 року, їй належить земельна ділянка площею 3,51 га, яка розташована на території Шепилівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, кадастровий номер 2521488300:02:000:0347. Зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні фермерського господарства «Нива» без будь-яких правових підстав, з пропозицією укласти договір оренди землі відповідач до неї звертався, а також не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою. З метою укладення договору оренди землі, весною 2017 року вона звернулася до відділу Держгеокадастру у Голованівському районі, де її було повідомлено про те, що між нею та відповідачем укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, який зареєстровано відділом Держкомзему в Голованівському районі 16 лютого 2012 року. 19.04.2017 року відділом Держгеокадастру у Голованівському районі їй була надана копія вказаного договору оренди землі. Посилаючись на те, що даний договір оренди землі вона не укладала та не підписувала, просила визнати його недійсним.

Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зокрема вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, оскільки про порушення її права вона дізналася у 2008 році, з моменту отримання орендної плати, а не з моменту отримання копії договору у 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2, який заперечив проти апеляційної скарги і підтримав рішення суду першої інстанції, представника відповідача ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу і просив скасувати рішення суду першої інстанції, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Судом встановлено, що позивачка є власником земельної ділянки площею 3,51 га, кадастровий номер 2521488300:02:000:0347, що знаходиться на території Шепилівської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії IV - КР № 016299 від 15 березня 2002 року /а. с. 13/.

22 січня 2009 року між сторонами укладено договір оренди землі строком на 20 років. Також договір містить невід’ємні частини договору, які у графі «орендовавець» містить підписи сторін, а саме: план (схема) земельної ділянки, додаток 2 до договору, акт приймання-передачі земельної ділянки /а.с.5-8/.

Згідно висновку експерта № 235 від 25.10.2017 року, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 22 січня 2009 року, що укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Нива», а також у вказаних додатках до нього, виконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 /а. с. 88-93/.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У частині третій статті 215 ЦК України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, встановивши, що підпис від імені ОСОБА_1 в оспорюваному договорі оренди землі вчинено не нею, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання цього договору недійсним.

Доводи скарги про те, що позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із позовом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Позивач пов’язує порушення її прав саме з фактом обізнаності про існування договору оренди і його змістом, який вона не підписувала та про який дізналася у 2017 року, а не з фактом користування відповідачем її земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, перебіг позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права. Так як встановлено, що оспорюваний договір позивач не підписувала, тому про його існування до 2017 року вона знати не могла.

Разом з тим, слід зазначити, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (пункт 7 постанови Пленумом Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновкам суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Нива» залишити без задоволення.

Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 27.04.2018 року.

Головуючий:

Судді: