Постанова № 73666401, 27.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/1848/17 Номер провадження 22-ц/775/589/2018

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Агєєва О.В., Краснощокової Н.С.,

секретар Кіпрік Х.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 227/1848/17 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2018 року (суддя Хоменко Д.Є., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Добропілля Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 13.02.2007 р. ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 6 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов’язків ЗАТ КБ «ПриватБанк», про що 17.07.2009 р. проведено державну реєстрацію вказаних змін. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 31.03.2017 р. року має заборгованість в розмірі 23 307,07 грн., з яких: 4 901,12 грн. - заборгованість за кредитом; 13 879,79 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 940,11 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 086,05 грн. - штраф (процентна складова). Уточнивши позовні вимоги у заяві від 02.11.2017 р., позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 17 866,78 грн. та понесені судові витрати в розмірі 1 600,00 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2018 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

На вищевказане судове рішення банк подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги надані позивачем письмові докази, не надав їм оцінку в порядку ст. 89 ЦПК України, при цьому суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем не доведено того, що у відповідача за кредитним договором № Б/Н від 13.02.2007 року мається заборгованість у розмірі 17 866,78 грн.

Банк вказує, що розрахунок заборгованості по кредиту проведено позивачем у відповідності до умов кредитного договору та з врахуванням сплачених щомісячних платежів. Правильність проведення розрахунку відповідач належними та допустимими доказами не спростував, будь-яких клопотань з цього приводу не заявляв, зокрема, і про проведення відповідної експертизи. Проте суд першої інстанції не прийняв у якості доказу поданий банком розрахунок, в оскаржуваному рішенні обмежившись лише зазначенням того, що розрахунок заборгованості за договором є невірним.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 368 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яка діє з 15.12.2017 року) справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 369 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову складає 17 866,78 грн., тому така справа може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 13.02.2017 року між сторонами укладено кредитний договір, який складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг, відповідач отримав кредит у розмірі 6 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У позові та в розрахунку заборгованості за кредитом позивачем зазначено (а. с. 2-7), що станом на 31.03.2017 року у відповідача заборгованість становить 23 307,07 грн., яка складається із наступних сум: 4 901,12 грн. - заборгованість за кредитом; 13 879,79 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 940,11 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 086,05 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідач в заяві від 03.10.2017 р. зазначив, що він сплатив заборгованість за вказаним договором в сумі 6 690,80 грн., про що надав копії судового наказу та постанови про закінчення виконавчого провадження (а. с. 36).

Відповідно до копії судового наказу від 26.01.2009 р. виданого Добропільським міськрайонним судом Донецької області, з ОСОБА_2 на користь ЗАТ «Приватбанк» була стягнута заборгованість в розмірі 6 690,80 грн., яка складається з: 4 901,11 коп. – сума заборгованості за кредитом; 1 232,99 грн. – заборгованість по відсоткам; 250 ,00 грн. – судовий штраф фіксованої частини; 306,70 грн. – судовий штраф по відсоткам (а. с.37).

Згідно копії постанови державного виконавця від 27.12.2011 р., про закінчення виконавчого провадження ОСОБА_2 сплатив на користь ЗАТ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 6 739,25 грн., тобто виконав зазначений судовий наказ (а. с.38), про що також мається довідка від ТОВ «Шахта «Білозерська» про утримання із заробітної плати відповідача та перерахування сум на підставі виконавчого листа 2-Н-2 від 26.01.2009 року (а. с. 39).

В письмових поясненнях банк зазначив, що оскільки судовий наказ видано 26.01.2009 р., а виконавче провадження закінчено 27.12.2011 р., тобто, заборгованість за кредитом була погашено не своєчасно, тому ця обставина не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання (а. с. 44).

26 жовтня 2017 року банк подав до суду уточнену позовну заяву (а. с. 51-54).

03.11.2017 р. вдруге надійшла уточнена позовна заява (а. с. 61-67), відповідно до якої, відповідач станом на 31.03.2017 р. має заборгованість в розмірі 34 454,52 грн., яка складається з: 4 901,12 грн. – заборгованість за кредитом; 14 776,70 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3 234.17 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Від зазначеної суми відрахована сума у розмірі 6 690,80 грн., яка сплачена відповідачем за судовим наказом, де різниця в розмірі - 16 777,89 грн., яка складається з: 0,01 грн. – заборгованість за кредитом; 13 543,71 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3 234,17 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи в розмірі 250,00 грн. (фіксована частина) та 838,89 грн. (процентна складова), Загальну заборгованість банк нарахував у розмірі 17 866,78 грн., яку і просив стягнути з відповідача. Розрахунок в таблиці, на думку суду, не співпадає із розрахунком позивача в уточненій позовній заяві від 03.11.2017 р. (а. с. 61-73).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок в уточненій позовній заяві від 03.11.2017 р. зроблений не вірно, оскільки сума в розмірі 34 454,52 грн. не співпадає із сумою з якої вона нібито складається, а саме з: 4 901,12 грн. – заборгованість за кредитом; 14 776,70 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3 234,17 грн. – заборгованість за пенею та комісією, що становить 22 911,99 грн. Тобто позивачем була допущена помилка у розрахунку, яка дорівнює 11 542,53 грн. Отже при методиці розрахунку позивача остаточної суми заборгованості, необхідно відраховувати сплачену суму за судовим наказом - 6 690,80 грн. від суми 22 911,99 грн., тобто остаточна сума буде складати 16 221,19 грн.

Крім того, суд зазначив, що сума заборгованості відрізнялась в уточненій позовній заяві в порівнянні з первісно заявленою сумою, зокрема, при поданні до суду позову сума заборгованості станом на 31.03.2017 р. складала 23 307,07 грн. (а. с. 3), при подачі до суду уточненої позовної заяви від 26.10.2017 р. та від 03.11.2017 р., сума заборгованості станом на 31.03.2017 р. складала 34 454,52 грн. (а. с. 53, 65).

Зазначена суми заборгованості в розмірі 34 454,52 грн. не відображена у наданій таблиці розрахунку заборгованості (а. с. 68-73). Відповідно до цієї таблиці, заборгованість відповідача розрахована на момент 30.09.2017 р., а не 31.03.2017 р., як вказано в уточненій позовній заяві, крім того загальний залишок заборгованості за відсотками в розмірі 14 776,70 грн. у розрахунку заборгованості (а. с. 73) було враховано двічі.

Суд першої інстанції зауважив, що у наданій позивачем таблиці розрахунку заборгованість за відсотками нараховувалась до 30.09.2017 р. на загальний залишок, який складає 4 901,12 грн., з яких 4 901,11 грн. відповідач повністю сплатив, відповідно копії постанови державного виконавця від 27.12.2011 р., тобто заборгованість за кредитом нараховувалась відповідачу на 0,01 коп.

Отже, суд виходив з того, що заборгованість за відсотками повинна була нараховуватись позивачем пропорційно до погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором, оскільки утримувалася з відповідача поетапно: 09.2010 р. – 773,66 грн., 10.2010 р. – 611,55 грн., 11.2010 р. – 472,09 грн., 12.2010 р. – 1 528,54 грн., 01.2011 р. – 532,29 грн., 02.2011 р. – 853,95 грн., 03.2011 р. – 1 149,38 грн., 04.2011 р. – 769,53 грн., 10.2011 р. – 48,26 грн., відповідно до наданої копії довідки (а. с. 39).

Суд першої інстанції також вважав, що з моменту погашення відповідачем боргу за виконавчим провадженням (6 690,80 грн. у тому числі: 4 901,11 грн. - заборгованість за кредитом; 1 232,99 грн. - за відсотками; штраф - 250 грн. та штраф по відсотках - 306,70 грн.) відсотки на тіло кредиту необхідно було нараховувати на суму тіла кредиту, що залишалася, а саме на 0,01 грн. але на противагу цьому у п’ятій колонці розрахунку заборгованості позивача, яка має назву «залишок простроченої заборгованості за кредитом (тілом кредиту)» (а. с. 71), станом на 30.12.2011 року, незважаючи на стягнення суми заборгованості за кредитом в розмірі 4 901,11грн. за судовим наказом (а. с. 37) і винесення постанови державного виконавця (а. с. 38) міститься залишок заборгованості відповідача, визначений позивачем, у розмірі 4 901,12 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того, що у відповідача за договором № б/н від 13.02.2007 року мається заборгованість в розмірі 17 866,78 грн., яка складається з 0,01 грн. – заборгованість за кредитом, 13 543,71 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3 234,17 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 250,00 грн. та 838,89 грн. – штрафи фіксована та процентна частини, а тому розрахунок заборгованості за договором є невірним, отже, позов є необґрунтованим та безпідставним.

З вказаними висновками суду не можна повністю погодитися, оскільки вони не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи.

Відповідно до статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення пункту 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим пунктом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга до статті 1054 ЦК).

За змістом статей 525, 526 ЦК одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК передбачено, що кредитор має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої ж якості, які були передані йому позикодавцем) у строк і в порядку, які встановлені договором. Позика вважається повернутим в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, яка займалася, на його банківський рахунок.

Виходячи з системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору і ГК.

Відсотки за користування кредитом і пені можна стягнути після закінчення терміну дії договору з моменту прийняття судового рішення.

Такий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 21 вересня 2016 року при розгляді справи № 6-2739цс15 за позовом «ПриватБанку» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

До такого ж висновку Верховний Суд України дійшов при розгляді справ № 6-1206цс15, № 6-2631цс15.

Тобто, була висловлена правова позиція про можливість стягнення процентів та штрафних санкцій за умовами кредитного договору, якщо є судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи, у первинній позовній заяві банк визначив суму заборгованості без врахування того, що 26 січня 2009 року був постановлений судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості за даним кредитом на загальну суму 6 690 грн. (сума боргу за тілом кредиту 4 901,11 грн.), який був виконаний, що вбачається з постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі сплатою суми боргу у повному обсязі і судових витрат, понесених банком.

Згідно п. 3.13 розділу 3 «Умови обслуговування» Умов та Правил надання банківських послугу випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вказаний у п. 1 даної угоди. Строк вкладу подовжується неодноразово без явки клієнта у банк. При цьому обчислення нового строку вкладу починається з наступного дня за датою закінчення попереднього строку вкладу (а. с. 10 зворот).

Обставина відмови позичальника від продовження строку вкладу судом не встановлена.

Згідно виписці банку за цією карткою остання операція здійснювалася 29.05.2009 року (а. с. 84).

Заяви про застосування позовної давності відповідач до суду не подавав.

Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

При застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо.

Згідно довідці з міста роботи відповідача погашення суму боргу здійснювалося періодичними платежами, починаючи з вересня 2010 року по жовтень 2011 року включно.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що нарахування процентів за користування кредитом повинно нараховуватися пропорційно до погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором та на суму на 0,01 грн. - «залишок простроченої заборгованості за кредитом (тілом кредиту)», не ґрунтується на нормах матеріального права. При цьому слід зауважити, що сума боргу за тілом кредиту 4 901,11 грн. була стягнута повністю на підставі судового наказу.

У правовій позиції, що викладена у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16 Верховний Суд України зазначив, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Тобто законним є нарахування процентів за користування кредитом та пені з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання.

Суд першої інстанції зазначені норми матеріального права та обставини справи не врахував, та дійшов до помилкового висновку про те, що неможливо вираховувати суму заборгованості, виходячи з розрахунків, що надані банком на підтвердження своїх вимог.

Розмір процентів, що підлягають стягненню апеляційний суд визначає на підставі математичного розрахунку боргу, який застосовує банк в уточненій позовній заяві, та відповідно до розрахунку заборгованості, що є додатком до цієї позовної заяви (а. с. 65, 68 - 73).

Як вбачається з цього розрахунку (а. с. 71,) на момент закінчення виконавчого провадження (27.12.2011 року) сума нарахованих процентів складала 6 121,78 грн. (30.12.2011 року). За наказом стягнуті проценти у розмірі 1 232,99 грн., тобто різниця дорівнює – 4 888,79 грн., яку слід стягнути з відповідача на користь банку.

Вимоги банку про стягнення заборгованості за пенею та комісією - 3 234,17 грн., а також штрафів у розмірі 250,00 грн. (фіксована частина) та 838,89 грн. (процентна складова) не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до частин 1, 2 ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пп. 9 п. 1 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», місто Білозерське, де проживає відповідач, віднесено до переліку таких населених пунктів.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а саме - в частині стягнення процентів за вказаний вище період, в задоволенні інших позовних вимог банку слід відмовити.

Задовольняючи позов частково, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь банку понесені витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 1 096 грн. (загальна сума сплаченого судового збору - 4 000 грн. = 1 600 грн. + 2 400 грн.; задоволені вимоги на суму – 4 888,79 грн.; сума, яку просив стягнути позивач – 17 866,78 грн.)

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2018 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, інн – НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором (відсотки за користування кредитом) у розмірі 4 888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 79 коп. та понесені витрати по сплаті судового збору – 1 096 (одна тисяча дев’яносто шість) грн.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 27 квітня 2018 року.

Судді: