Постанова № 73655520, 25.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/2751/16-ц

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б.,

секретар: Костюк Л.С.,

позивач: ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_4,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє інтересах ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М., повний текст якого складено 15 серпня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться по вул. Затишна, 17 в м. Чернівці, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з ОСОБА_3 від 04.07.2015 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:13:004:0338, що знаходиться по вул. Затишна, 17 в м. Чернівці, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з ОСОБА_3 від 04.07.2015 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться по вул. Затишна, 17 в м. Чернівці за відповідачами.

Посилався на те, що 09.01.2015 року помер його син ОСОБА_7, після смерті якого відкрилася спадщина. У його сім’ї є будинок, побудований ним, його дружиною та сином за його життя, який знаходиться за адресою вул. Затишна № 17 в м. Чернівці, власником якого до 4.07.2015 року був позивач.

Провадження №22-ц/794/19/18 Категорія 20

Після смерті сина перша та друга його дружини, які мають дітей і батьком яких був його покійний син, запропонували йому оформити договір довічного утримання у частках: ОСОБА_3 2/3 частки вказаного будинку, ОСОБА_6 1/3 частки вказаного житлового будинку, взамін чого відповідачі запропонували догляд за ним, передавати кошти щомісячними платежами на його утримання через племінника ОСОБА_8, а також зобов’язалися сплачувати комунальні платежі, і на вказані умови він погодився.

Зазначає, що в липні 2015 року він прийшов до приватного нотаріуса Чернівецького нотаріального округу ОСОБА_4 для укладення договору довічного утримання. При розмові з нотаріусом щодо форми і змісту правочину, а також істотних умов договору бесіду вели відповідачі і в його присутності нотаріусу повідомили, що будуть його доглядати і надавати кошти щомісячно на утримання, а тому він, довіряючи своїм невісткам, підписав договори.

Після підписання спірних договорів він проживав і продовжує проживати у своєму будинку, а відповідачі постійно пересилали йому кошти на оплату комунальних платежів та утримання через племінника ОСОБА_8, який за його дорученням проводив оплату комунальних платежів, купував йому їжу, ліки та інші необхідні речі, засоби гігієни.

Починаючи з кінця жовтня - початку листопада 2015 року відповідачі перестали надавати йому допомогу та нести витрати по утриманню будинку, а усі тяготи лягли на нього (його пенсію) і кошти його родичів - рідного брата ОСОБА_9, його цивільної дружини - ОСОБА_10 та племінника ОСОБА_8 При розмові останніх з відповідачами невістки та онуки взагалі відмовилися його утримувати. При зверненні до приватного нотаріуса Чернівецького нотаріального округу ОСОБА_4, останній йому пояснив, що насправді між ним і його невістками було укладено договір купівлі-продажу як спірного будинку, так і спірної земельної ділянки. Вважає, що вказані договори підписані внаслідок помилки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними:

- договір купівлі-продажу від 04 липня 2015 року житлового будинку, що знаходиться у м. Чернівці по вул. Затишна, 17, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 з ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі договорів за №6866;

- договір купівлі-продажу від 04 липня 2015 року земельної ділянки, що знаходиться у м. Чернівці по вул. Затишна, 17, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округ ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі договорів за №6871.

Вирішено питання відносно розподілу судових витрат.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_5, який діє інтересах ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Зазначає, що правочин може бути визнано недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. В цій справі договори підписано сторонами в присутності нотаріуса, який перевірив їх дієздатність та волевиявлення, а позивач не довів наявність помилки щодо правової природи укладеного з відповідачем договору.

Також посилається на те, що справа розглянута за відсутності належного повідомлення ОСОБА_3

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлювалися нормами ст.213 ЦПК України (в ред.2004 року) та таким приписам воно в повному обсягу не відповідає.

Так, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, з чим погоджується апеляційний суд.

Зокрема, ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Позов про визнання договорів купівлі-продажу недійсними позивач пред’явив з підстав їх вчинення внаслідок помилки, оскільки ОСОБА_1 мав намір укласти із відповідачами договір довічного утримання і грошові кошти за договорами купівлі-продажу не отримував.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України).

У п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту ст.ст.203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача та стан його здоров'я; наявність у позивача іншого житла, крім спірного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу покупцеві та продовження позивачем проживати в спірному будинку після укладення договору купівлі-продажу.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за іншими вищеперерахованими обставинами.

У справі встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, інше житло відсутнє, є пенсіонером, людиною похилого віку, у відповідності до медичної карти амбулаторного хворого, медичного висновку ЛКК, позивачу встановлено діагноз: Дифузний кардіосклероз, виражений вестибулоатактичний та цефалгічний синдром, по стану здоров’я потребує постійного медикаментозного лікування (а.с.15, 20, 22-27 т.1).

У приватній власності позивача була земельна ділянка із розташованим на ній житловим будинком загальною площею 272,50 кв.м., житловою площею 116,00 кв.м. з належними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Затишна, 17 (а.с.123-127 т.1), яким останній користується як єдиним житлом і на час пред’явлення позову.

04.07.2015 року між позивачем та відповідачами було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, відповідно до якого позивач передав у власність а відповідачі прийняли у власність ОСОБА_2 – ? частку, ОСОБА_3 – ? частки на праві приватної власності житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами по вул. Затишній, 17 в м. Чернівці (а.с.119 т.1).

Одночасно між позивачем та відповідачами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого позивач передав у власність відповідачів ОСОБА_2 ? частку, ОСОБА_3 ? частки земельної ділянки площею 0,0458, кадастровий номер 7310136300:13:004:0338, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Затишна, 17, цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.122 т.1).

Зазначені договори були посвідчені за реєстровими №6866 та №6871 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.17 т.1).

Після укладення спірних договорів ОСОБА_1 продовжив проживати в будинку по вул. Затишній, 17 в м. Чернівці, а відповідачі, в свою чергу, не вселилися у спірний будинок з моменту укладення спірних договорів, проте щомісячними платежами надавали позивачу грошові кошти на утримання будинку, оплату комунальних послуг та утримання його особисто, що підтверджується показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також перепискою ОСОБА_8 з ОСОБА_3 в соціальній мережі (а.с.3-6 т.2).

Вказані обставини та зазначені докази у своїй сукупності переконують у відсутності наміру та волі позивача на відчуження спірного будинку шляхом укладення саме договору купівлі-продажу житлового будинку, який був та є його єдиним місцем проживання, а він потребував догляду в силу віку та життєвих обставин, що склалися.

Встановлені обставини справи підтверджують вчинення правочину внаслідок помилки, що охоплюється змістом ст.229 ЦК України.

Посилання апелянта на умови договору, за яким сторони дійшли згоди щодо усіх його істотних умов та підтвердили це своїми підписами, з оцінкою поряд з іншими зазначеними вище обставинами, що не відображали дійсну волю позивача, отже не можуть бути вирішальними для відмови у задоволені позовних вимог.

Що стосується посилання апелянта на неналежне повідомлення відповідача ОСОБА_3, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.9 Розділ XIII Перехідні положення ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.7 ст.46 ЦПК України (в редакції 2004 року) особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 419 цього Кодексу.

Аналогічна норма міститься в ч.8 ст.130 ЦПК України, з якої вбачається, що особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в разі відсутності таких - у порядку, встановленому статтею 502 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.15 Гаазької конвенції «Про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 1965 року, до якої Україна приєднана згідно Закону №2052-ІІІ від 19.10.2000 року - кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Однак, в матеріалах справи відсутні відомості вжиття судом першої інстанції заходів направлення копій документів та належного повідомлення відповідача по справі ОСОБА_3, яка має постійне зареєстроване місце проживання в ОСОБА_12, у відповідності до зазначеної Конвенції.

Згідно п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як вбачається із звернення ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції, вона була позбавлена можливості захистити свої права через необізнаність щодо пред’явлених до неї вимог та часу й місця їх розгляду.

Таким чином, порушення порядку направлення судових документів стороні по справі є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про часткове задоволення вимог відповідно до зазначених вище мотивів.

Інші вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою м. Чернівці вул. Затишна, 17 від 04.07.2015 року є безпідставними, оскільки у відповідності до ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться, крім іншого, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Ч. 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатив 551,20 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 275,60 грн. за подачу заяви про забезпечення позову, які слід компенсувати за рахунок відповідачів.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться у м. Чернівці по вул. Затишна, 17 від 04 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі договорів за № 6866.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться у м. Чернівці по вул. Затишна, 17 від 04 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округ ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі договорів за № 6871.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 413,40 грн. з кожної.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий – підпис /ОСОБА_13/

Судді – підписи /ОСОБА_14, ОСОБА_15/