Рішення № 73649683, 25.04.2018, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/67/18

Провадження № 2/515/409/18

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року.

Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Семенюк Л.А.

за участю секретаря Унгурян Т.В.

позивачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

представника позивачів - адвоката ОСОБА_3

відповідача представника ОСОБА_4 сільської ради

Татарбунарського району Одеської області

ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

15 січня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області, в якому просять визнати за ними право власності на спадкову земельну ділянку, посилаючись на слідуючі обставини.

03 березня 2002 року в с. Нерушай Татарбунарського району Одеської області померла мати позивачів ОСОБА_6.

02 січня 2011 року в с. Нерушай Татарбунарського району Одеської області помер батько позивачів ОСОБА_7, який за життя, а саме 26 листопада 2010 року вчинив заповіт, яким заповів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках належну йому земельну ділянку площею 4,869 га, розташовану на території ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №002167, виданого Татарбунарською районною радою народних депутатів 12 травня 1999 року, яку позивачі вже прийняли у спадщину, та земельну ділянку площею 4,869 га, розташовану на території ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області, яку батько позивачів фактично прийняв у спадщину згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАВ №536547 від 02 листопада 2002 року, але за життя не переоформив на своє ім'я після смерті своєї дружини ОСОБА_6, де зазначено, що земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №002166, виданого згідно рішення 2 сесії ХХІІІ скликання Татарбунарської районної ради від 19 березня 1999 року за №02-ХХІІІ, акт зареєстровано в Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за №221 і виданий 12.05.1999 року.

Позивачі своєчасно звернулися до державного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8 з заявами про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті спадкодавця, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину по заповіту, останнім було відмовлено у зв’язку з тим, що вони не надали до нотаріальної контори правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності померлого спадкодавця ОСОБА_7 на зазначене майно, а саме на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №002166.

Вказані обставини стали причиною звернення позивачів до суду з даним позовом про визнання за ними права власності на спадкову земельну ділянку.

Представник позивачів адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, але направив до суду заяву про слухання справи у його відсутність, повністю підтримуючи позовні вимоги ( а.с.79).

Представник ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області ОСОБА_5 направив до суду заяву з проханням заслухати справу у його відсутність, проти задоволення позовних вимог не заперечує, вважаючи їх обґрунтованими та законними (а.с.26-27 ).

Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

З огляду на належне сповіщення позивачів та представника відповідача про дату, час та місце розгляду справи, надходження від них заяв про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим розглянути зазначену цивільну справу без їх участі.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами частини 2 статті 247 ЦПК України, не здійснюється.

Дослідивши в сукупності надані сторонами докази, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Дослідженими судом копіями свідоцтв про народження серії ЯИ №467449 від 17.09.1957 року (а.с.9) та ІV-УР №1182905 від 06.04.1965 року (а.с.10), підтверджується, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Як вбачається з свідоцтв про укладення шлюбу серії ІІ-ЖД №357111 від 17.11.1984 року та І-ЖД № 315442 від 21.11.1976 року (а.с.8), відповідно, 11.11.2011 року був укладений шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_10, якій після одруження присвоєно прізвище «Бондаренко», та 21.11.1976 року був укладений шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_9, якій після одруження присвоєно прізвище «Лозовщук».

Згідно копії свідоцтва про смерть серії 1-ЖД № 249953 від 04.01.2011 року (а.с.11) ОСОБА_7 помер 02 січня 2011 року; копії свідоцтва про смерть серії І-ЖД № 287712 від 04.02.2002 року (а.с.12), ОСОБА_6 померла 03 березня 2002 року.

У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частино першою ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків /спадщини/ від фізичної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України.

Частина перша статті 1223 ЦК України передбачає право на спадкування осіб, визначених у заповіті.

Згідно ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч.1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

В силу ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року " Про судову практику у справах про спадкування "передбачено, що відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення ) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до п. 4.15 розділу 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року "видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, нотаріусом проводиться після подання до нотаріальної контори правовстановлюючих документів, щодо належності цього майна спадкодавцеві".

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, між сторонами виникли спадкові правовідносини, які неможливо вирішити в позасудовому порядку

Судом з достовірністю встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є спадкоємцями за заповітом після смерті їх батька ОСОБА_7, однак отримати свідоцтво про право на спадщину в установленому законом порядку через нотаріальну контору вони не мають можливості через відсутність правовстановлюючого документу, а саме - Державного акту на право власності на землю на другу спадкову земельну ділянку, на імя їх батька ОСОБА_7, який прийняв вказану нерухомість у спадщину після смерті своєї дружини ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАВ №536547 від 02 листопада 2002 року (а.с.13). Докази відмови нотаріуса у видачі позивачам свідоцтва про право на спадщину по заповіту(а.с.17-18) досліджені судом. Також встановлено, що інших спадкоємців до майна померлих ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не виявлено, оскільки інформація з цього приводу у нотаріуса відсутня.

За встановлених обставин, які підтверджуються дослідженими судом належними та допустимими доказами, при відсутності заперечень відповідача ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району (а.с.26-27), враховуючи, що спадкові земельні ділянки дійсно належали спадкодавцю ОСОБА_7 та його дружині ОСОБА_6, після смерті якої останній не переоформив за життя на своє ім'я правовстановлюючий документ, однак вважається таким, що прийняв спадщину в силу ч.3 ст.1268 ЦК України, позивачі не відмовилися від спадку в установлений законом строк, а, навпаки, прийняли спадщину, належно подавши до нотаріуса заяви (а.с.61,62), суд вважає, що за ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як спадкоємцями за заповітом, повинно бути визнано на праві спільної часткової власності по 1/2 частині земельної ділянки площею 4,869 га, що розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №002167 виданого Татарбунарською районною радою народних депутатів 12 травня 1999 року на ім’я ОСОБА_6, яку за життя успадкував батько позивачів ОСОБА_7, який помер 02.01.2011 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАВ №536547 від 02 листопада 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за №5675.

Керуючись ст.ст. 203, 328, 1216, 1217, 1223, 1233, 1234, 1235, 1247, 1268 ЦК України, ст.ст. 13, 77-81, 247, 259, 264, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії КМ № 242295 виданий Татарбунарським РВ УМВС України в Одеській області 15.07.2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, (паспорт серії КК № 144372 виданий Татарбунарським РВ УМВС України в Одеській області 23.11.1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), як спадкоємцями за заповітом, на праві спільної часткової власності по 1/2 частині земельної ділянки площею 4,869 га, що розташована на території ОСОБА_4 сільської ради Татарбунарського району Одеської області, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №002167 виданого Татарбунарською районною радою народних депутатів 12 травня 1999 року на ім’я ОСОБА_6, яку за життя успадкував на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАВ №536547 від 02 листопада 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за №5675, ОСОБА_7, який помер 02.01.2011 року,.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Семенюк