Постанова № 73643431, 23.04.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/243/15-ц

Провадження № 22-ц/779/550/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Девляшевського В.А., Томин О.О.

секретаря Мельник О.В.

з участю апелянта ОСОБА_1, та його представника ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Івано-Франківського управління Західного регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2018 року ухваленого суддею Хоминець М.М., -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року представник ПАТ «УкрСиббанк» звернувся в суд з даним позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 та просив ухвалити рішення про стягнення достроково та солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 6703,27 доларів США, що згідно курсу НБУ на 09.01.2015 р. становить 105573,73 гривень, 2506,73 гривень, пені та судових витрат.

Після уточнення позовних вимог представник позивача просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість у розмірі 6703,27 доларів США, з якої заборгованість по кредиту – 6130,35 доларів США, заборгованість по відсотках – 572,92 доларів США, та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 2506,73 гривень, з якої 2016,75 гривень – пеня за прострочення сплати кредиту, 489,98 гривень – пеня за прострочення сплати відсотків, та судові витрати у розмірі 1080,80 гривень.

Заявлені вимоги представник обґрунтував тим, що 17.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником усіх прав і обов’язків якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74/232-143/06, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 19945 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних на строк до 14.07.2017 року. Для забезпечення виконання умов кредитного договору 17.07.2006 року укладено договір поруки № 74/232-143/06 ІІ між банком, позичальником ОСОБА_1 та поручителем ОСОБА_4, згідно якого поручитель взяв на себе зобов’язання солідарно відповідати за зобов’язаннями позичальника ОСОБА_1 Відповідач ОСОБА_1 з березня 2014 року перестав погашати кредит, чим порушив договірні зобов’язання. Згідно п.7.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту та (або) відсотків позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

14.11.2014 року банком позичальнику та поручителю направлено вимоги про усунення порушень умов договору, які до часу звернення з позовом залишились без задоволення.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 09.11.2015 року подав до суду зустрічний позов до АКІБ «УкрСиббанк», Івано-Франківського управління ЗРД АКІБ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, у якому просив визнати недійсним кредитний договір № 74/232-143/06 від 17.07.2006 року.

Заявлені вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що у кредитному договорі немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту та умов, які визнані обов’язковими відповідно до п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженої Постановою НБУ від 10.05.2007 р. У порушення ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому банком розрахунку не вказано повної орієнтованої вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово, він є нечітким і незрозумілим для споживача. Даний кредитний договір він не підписував. Оскільки оспорюваний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», його умови є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживача, тому наявні підстави відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним.

Ухвалою суду від 09.11.2015 року зустрічний позов об’єднаний в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2018 року Первісний позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 74/232-143/06 від 17 липня 2006 року у розмірі 6703,27 доларів США, що складається з 6130,35 доларів США заборгованості по кредиту 572,92 доларів США заборгованості по відсотках, та пеню за порушення строку повернення кредиту і сплати відсотків у розмірі 2506, 73 гривень та по 540, 40 гривень судових витрат з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволення первісного позову ПАТ «УкрСиббанк» та задоволення його зустрічного позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновок суду про задоволення позову банку та відмову у задоволенні його позовних вимог є помилковим.

Суд дійшов помилкового висновку, що банк надав йому кредит в повному обсязі шляхом видачі готівки через касу банку, посилаючись на засвідчену копію заяви з його підписом. Суд не звернув уваги, що подана заява не є оригіналом, а копією. Оригінал заяви на його вимогу для огляду та дослідження суду наданий не був. Оскідьки ним та його представником поставлено під сумнів справжність заяви про видачу готівки, суд даний доказ не повинен був брати до уваги.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні судово-економічної експертизи щодо визначення чи відповідають розміри нарахованих банком сум, які становлять предмет позову.

Суд незаконно відмовив у задоволенні його зустрічного позову, оскільки банк не надав йому в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, чим порушено вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів».

Суд не звернув уваги, що відповідно до вимог зазначеного закону, умови кредитного договору містять положення, які є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах, додаткові нарахування, дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що ставить його у тяжке та несправедливе становище, як споживача у договірних зобов’язаннях, що є підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Вислухавши доповідача, апелянта та його представника які вимоги скарги підтримали, представника позивача, який вимоги скарги заперечив, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк» та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив, що позивачем за умовами договору надано позичальнику кредитні кошти у повному обсязі через касу, розрахунками позивача підтверджено заборгованість за кредитним договором яка виникла через порушення зобов»язання щомісячного погашення за встановленим графіком, а доводи ОСОБА_5 про порушення прав споживача при укладенні договору є необґрунтованими.

Судом встановлено, що 17.07.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником усіх прав і обов’язків якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 74/232-143/06, згідно якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 19945 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00 % річних на строк до 14.07.2017 року. Згідно п.7.1 кредитного договору за порушення термінів повернення кредиту та (або) відсотків позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору 17.07.2006 року укладено договір поруки між банком, позичальником та поручителем ОСОБА_4, згідно якого поручитель взяла на себе зобов’язання солідарно відповідати за зобов’язаннями позичальника ОСОБА_1

Банк виконав свої зобов’язання за кредитним договором, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредит у повному обсязі шляхом видачі готівки через касу банку згідно п.1.5 кредитного договору, що підтверджується належно засвідченою копією заяви на видачу готівки від 18.07.2006 року з підписом позичальника про отримання кредиту в сумі 19945 доларів США (т.2, а.с.7).

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником, який з березня 2014 року перестав погашати кредит, інші зобов’язаня за договором, на 09.01.2015 року його заборгованість за цим договором становить 6703,27 доларів США, з якої заборгованість по кредиту – 6130,35 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків – 572,92 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту – 2016,75 гривень, пеня за прострочення сплати відсотків – 489,98 гривень, що підтверджується наданим банком розрахунком (т.1, а.с.23-35) та випискою за кредитним договором (т.1, а.с.166-194).

Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності з вимогами ст.ст. 1050, 1054 ЦК України у разі невиконання позичальником своїх обов’язків за кредитним договором щодо забезпечення повернення кредиту кредитодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати відсотків.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

У відповідності з вимогами ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає, що стороною позивача за первісним позовом доведені позовні вимоги належними та допустимими доказами у справі, зокрема видачі кредитних коштів готівкою через касу банку, що підтверджується підписом позичальника, розрахунком заборгованості та випискою за кредитним договором, які апелянтом не спростовані.

Суд першої інстанції дав правильну оцінку розгорнутим розрахункам Банку про розмір заборгованості по тілу кредиту, несплачених процентах та пені на а.с. 23-35 Т1. У даному розрахунку відображено, що позичальник до березня 2014 року своєчасно сплачував тіло кредиту та відсотки, тому суд обґрунтовано не взяв до уваги, його доводи про відсутність доказів отримання кредитних коштів за договором. Також позивачем до справи подано виписку про рух коштів за кредитним договором з часу його укладення по 05. 11. 2015 року, що підтверджує правильність усіх розрахунків позивача.

Доводи апелянта, що він не підписував кредитний договір, спростовується висновком судової почеркознавчої екпертизи від 10.03.2017 року № 1.1.-171/16, згідно якого підписи у графі «Позичальник» у кредитному договорі №74/232-143/06 від 17.07.2006 року та підпис у графі «Позичальник» у договорі поруки від 17.07.2006 року виконані ОСОБА_1 (т.1, а.с.212-215).

Необґрунтованими є доводи апелянта, що банк перед укладенням оспорюваного договору не надав йому як споживачеві у письмовій формі інформацію про умови кредитування, як визначено вимогами ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з чим оспорюваний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», його умови є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на погіршення становища споживача.

Такі доводи позичальника спростовується пунктом 9.13 кредитного договору, відповідно до якого підписання кредитного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими; перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Безпідставним є посилання позивача за зустрічним позовом на порушення банком вимог п.п. 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ № 168 від 10.05.2007 р., зареєстрованою у МЮУ 25.05.2007 р. № 541/13808, які почали діяти після їх затвердження та реєстрації, тобто майже через рік після укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності з вимогами ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, висновок про задоволення позовних вимог Банку про стягнення кредитної заборгованості та недоведеність зустрічних позовних вимог є вірним.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують, законності рішення суду першої інстанції, яке повністю відповідає вимогам процесуального та матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: В.А. Девляшевський

ОСОБА_6