Постанова № 73641378, 23.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 306/2406/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді: Джуги С.Д.

суддів: Мацунича М.В., Кондора Р.Ю.

при секретарі: Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на ухвалу Свалявського районного суду, яку постановлено 29 листопада 2017 року суддею Уліганинець П.І., у справі за поданням заступника начальника Свалявського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_1, -

в с т а н о в и в:

Ухвалою Свалявського районного суду від 29 листопада 2017 року подання заступника начальника Свалявського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області задоволено, тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон громадянина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 до виконання неврегульованих боргових зобов”язань, без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Заперечуючи ухвалу суду, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, оскільки вважає її такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, вказує на те, що про час та місце розгляду подання він своєчасно повідомлений не був. Крім того, зазначає, що постанова №1943/30500/17 від 10.08.2017 року про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. законної сили не набрала і ним оскаржена.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції чинній з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлено, що 02.11.2017 року заступником начальника відділу Свалявського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області ОСОБА_3 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови в справі про порушення митних правил №1943/30500/17, виданої 10.08.2017 року Закарпатською митницею ДФС про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 8 500 грн. Зобов’язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (а.с.6).

Постановою державного виконавця від 13.11.2017 року накладено арешт на майно, що належить боржнику (а.с.7).

В процесі примусового виконання постанови також перевірено майновий стан боржника шляхом надіслання запитів у відповідні реєструючі органи про наявність зареєстрованого за боржником нерухомого; про джерела отримання доходів та про номери рахунків, відкритих боржником. Відомості за вказаними запитами відсутні (а.с. 7-11).

Задовольняючи заявлене подання, суд першої інстанції виходив того, що боржник ухиляється від виконання зобовязань, встановлених постановою.

Однак, з такими висновками апеляційний суд погодитись не може, оскільки вони ґрунтується на неповно з’ясованих обставинах справи і не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України (в редакції, чинній на момент подачі подання та постановлення ухвали) питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи або керівника боржникаюридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), – до виконання зобов’язань.

З аналізу зазначених норм слідує, що саме по собі самостійне невиконання боржником зобовязань, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обовязків.

При цьому, під поняттям «ухилення від виконання зобовязань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника спрямовані на невиконання відповідного обовязку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обовязок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього обєктивні обставини.

За змістом статей 10, 60 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов'язань покладається, в даному випаду, на орган державної виконавчої служби, який звертається до суду із відповідним поданням.

Виходячи з положень ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний: - утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб; своєчасно з’являтися на вимогу виконавця.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон стосується гарантованого ст.33 Конституції України права особи вільно залишати територію України та права на свободу пересування, і повинно застосовуватися як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання рішення.

Відповідно до ст.441 чинного ЦПК України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого рішення.

У своєму поданні державний виконавець посилається на перелік вжитих ним заходів на примусове виконання постанови, а саме: про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.11.2017 року, згідно якої зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно; про вжиття заходів по накладенню арешту на майно боржника; вчинення відповідних запитів, на які отримано відповіді. Також, в поданні зазначено, що боржник ухиляється від виконання постанови, не вживає заходів щодо її виконання за рахунок належного йому майна і доходів.

Разом з цим, у поданні державного виконавця взагалі відсутнє обґрунтування в чому саме полягає ухилення боржника від виконання зобов'язань по вказаному виконавчому провадженню в розумінні обов'язків, які на нього покладені, як на боржника, постановою та Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, даних про те, що боржник був повідомлений про відкриття виконавчого провадження, викликався державним виконавцем та не з'являвся на його виклики - матеріали справи не містять.

В ухвалі судом не зазначено фактів та конкретних доказів, які б підтверджували про те, що боржник дійсно ухилявся від зобов’язання, покладеного на нього постановою. Наведені судом в ухвалі висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції не з'ясував, чи мало місце і в чому полягало ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на нього постановою, які саме свідомі діяння (дії або бездіяльність) чинить боржник, що спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні та чи є у нього реальні можливості виконати цей обов'язок.

Крім того, згідно доданої до апеляційної скарги ухвали про відкриття провадження у справі, постанову про порушення митних правил №1943/30500/17, виданої 10.08.2017 року Закарпатською митницею ДФС про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 8 500 грн., яка стала підставою для обмеження у праві виїзду за кордон, оскаржена ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що у суду першої інстанції не було належних і допустимих доказів, які б підтверджували ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених постановою, та правових підстав для задоволення подання державного виконавця, а тому ухвала Свалявського районного суду від 29 листопада 2017 року у відповідності до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні подання з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст.374, 376, 382-384, 441 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, – задовольнити.

Ухвалу Свалявського районного суду від 29 листопада 2017 року – скасувати.

У поданні заступника начальника Свалявського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 26 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді :