Рішення № 73638727, 23.04.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа№201/18402/17

Провадження № 2/201/49/2018

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Трещова В.В. із секретарем судового засідання Бережною О.О. розглянувши за участю представника позивача у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (53254, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с.Шолохове, вул. Максимчука, буд. 23) до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, місто Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (49000, місто Дніпро, вул. Центральна, 6/9), приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк», зазначивши третіми особами приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 11 вересня 2017 року за реєстровим № 8778 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № 244529-CRED від 15 серпня 2008 року у розмірі 74 254 грн. 55 коп.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 06 грудня 2017 року їй стало відомо про те, що на виконанніприватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 перебуває виконавче провадження №55229952 з виконання зазначеного виконавчого напису, який, за твердженням позивача, вчинений нотаріусом з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» і Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову з підстав у ньому викладених.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив; приймав участь в одному з минулих судових засідань, призначених з розгляду даної цивільної справи, звертався на адресу суду із заявами про відкладення розгляду справи у судовому засіданні 13 лютого 2018 року і 13 березня 2018 року.

Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилась, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надіслала на адресу суду пояснення, в яких просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, нею були дотримані всі вимоги чинного законодавства України.

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про намагання штучно затягнути розгляд справи стороною відповідача, у зв’язку із чим вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Вислухавши представника позивача, оцінивши надані і добуті докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з вимогами п.1), п. 3).ч.1 ст.129 Конституції України одними з основних засад судочинства є:1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_2 11 вересня 2017 року за реєстровим № 8778 вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № 244529-CRED від 15 серпня 2008 року у розмірі 74 254 грн. 55 коп., яка складається з: залишку заборгованості за кредитом – 10126 грн. 32 коп., залишку заборгованості за відсотками – 57973 грн. 25 коп.; штрафу (фіксована частина) – 250 грн.; штрафу (відсоток від суми заборгованості) – 2904 грн. 98 коп. Крім того стягненню підлягають витрати, пов’язані із вчинення виконавчого напису у розмірі 3000 грн. (а.с. 9).

Також встановлено, що 15 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», найменування якого було змінено на ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 244529-CRED, за умовами якого позивач отримала від відповідача 30000 грн. на умовах, визначених договором (а.с. 14-16).

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року№ 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Пунктом 2 п.п.2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року (п.п.3.1 п.3 Глави 16 Розділу ІІ Порядку).

У відповідності до підп. 2.1. п. 2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:

відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;

дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

строк, за який має провадитися стягнення;

інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Суду не було надано доказів того, що при вчиненні напису нотаріус отримала від банку та від позивача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), у зв’язку з чим у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними. Не було надано виписки за відповідним рахунком, а розрахунок боргу, підготовлений працівниками банку щодо наявності грошового зобов’язання позивача є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позивача.

Наведене свідчить про надання банком неповної інформації та документів приватному нотаріусу, що має наслідком порушення при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Глави 13 Порядку № 296/5, згідно якого на нотаріуса покладається обов'язок відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Окрім того, як було встановлено у судовому засіданні, кредитний договір був укладений між сторонами 15 серпня 2008 року, прострочена заборгованість виникла з 20 листопада 2008 року, а виконавчий напис був вчинений 11 вересня 2017 року (а.с. 48), тобто після закінчення строку для пред’явлення права на вимогу.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс 14 «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору».

В постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-127 цс 14 також зазначено, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України)».

При цьому, частиною 11 ст. 11 Закону України «Про захист права споживачів» встановлено, що якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

Отже, стягнення витрат пов'язаних із вчиненням оскаржуваного виконавчого напису у розмірі 3000 грн. суперечить діючому законодавству України.

Таким чином, оцінюючі усі докази, які були досліджені судом в ході розгляду даної цивільної справи у їх сукупності та взаємозв’язку, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису нотаріусом не було додержано всіх вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15 ,16 ЦПК України, ст. ст. 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», ст.ст. 12,13, 80, 81, 133, 141, 206, 228, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 11.09.2017 року зареєстрований в реєстрі за № 8778 – таким що не підлягає виконанню.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (01001, місто Київ, вул.Грушевського, буд. 1Дкод ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (53254, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с.Шолохове, вул.Максимчука, буд. 23, РНОКПП НОМЕР_1) 640 гривень судових витрат.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 квітня 2018 року.

Суддя В.В. Трещов