Постанова № 73636026, 26.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 138/3364/14-ц

Провадження № 22-ц/772/758/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Лисенко Т. Ю.

Доповідач:Зайцев А. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 рокуСправа № 138/3364/14-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів : Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.12.2014 року, ухваленого в складі судді Лисенко Т.Ю.,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Акцент Банк» (далі - ПАТ «Акцент Банк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 28 березня 2011 року між ПАТ «Акцент Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ABAACC9G8K0036, відповідно до якого позивачем було надано кредит у розмірі 20000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», Тарифами складає між ним і Банком кредитно-заставний договір.

У зв'язку із значними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 16 жовтня 2014 року має заборгованість 60723,15 гривень.

Згідно умов кредитного договору відповідач зобов'язалась погашати кредит та сплачувати відсотки за його користування відповідно до умов передбачених договором. Проте ОСОБА_3 порушила умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 60723,15 гривень.

Виходячи з наведеного, положень ст. ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України, ПАТ «Акцент Банк» просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 60723,15 гривень, яка складається: заборгованість за кредитом 16117,55 гривень, заборгованість по процентам 16,11 гривень, заборгованість по комісії 5577,20 гривень, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань 35644,52 гривень, штраф (фіксована частина) 500 гривень, штраф (процентна складова) 2867,77 гривень.

Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № ABAACC9G8K0036 від 28 березня 2011 року станом на 16 жовтня 2014 року у розмірі 60723, 15 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент-Банк» судові витрати у виді судового збору в сумі 607, 23 гривень.

Заочне рішення суду мотивовано тим, що відповідачка на підставі кредитного договору № ABAACC9G8K0036 від 28 березня 2011 року отримала кредит у розмірі 20000,00 гривень строком на 36 місяців, тобто з 16 березня 2011 року по 15 березня 2014 року, зі сплатою 0,12% на рік на суму залишку заборгованості, але взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та процентів не виконує в повному обсязі, чим істотно порушує умови укладеного договору, а тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

13 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернулася у суд із заявою про перегляд заочного рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11грудня 2014 року.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2018 року заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що про розгляд справи відповідачка не була повідомлена. Зазначає, що задоволений розмір позовних вимог порушує принцип справедливості та розумності. Вказує також, що установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка підлягає застосуванню. Також зазначає, що суд стягнув з відповідача штраф і пеню одночасно, чим допустив порушення ст. 61 Конституції України. Окрім цього, стягнувши із відповідача на користь позивача пеню за весь час прострочення, суд першої інстанції неправильно застосував норму п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

На апеляційну скаргу ОСОБА_3, ПАТ «Акцент-Банк» подало відзив, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість заочного рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що судом першої інстанції відповідно до процесуального законодавства було повідомлено відповідача про розгляд справи за місцем її реєстрації. Крім того, підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України не було, оскільки дана стаття застосовується за клопотання боржника. Також стверджує, що в даному випадку подвійна відповідальність відповідача відсутня, оскільки штраф і пеня застосовуються за різні порушення вимог кредитного договору відповідно до п.п. 5.1-5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які є частиною кредитного договору згідно до умов в заяві позичальника, яку підписала відповідачка.

Необґрунтованими позивач вважає також посилання в апеляційній скарзі щодо пропуску строку позовної давності по пені та штрафу, оскільки відповідно до п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка) (Стандарт), які є частиною кредитного договору, по стягненню пені та штрафів між сторонами досягнуто домовленості щодо встановлення строку позовної давності 5 років.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. п. 8, 9 п. 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, аргументи сторін, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскаржуване заочне рішення суду не в повній мірі відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

У справі встановлено, що 28 березня 2011 року між ПАТ «Акцент Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ABAACC9G8K0036, відповідно до якого позивачем було надано кредит у розмірі 20000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», Тарифами складає між ним і Банком кредитно-заставний договір.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 16 жовтня 2014 року заборгованість ОСОБА_3 складає 60723,15 гривень, з них 16117,55 гривень заборгованість по тілу кредиту; 16,11 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом; 5577,20 гривень заборгованість по комісії, 35644,52 гривень - пеня; 500 гривень штраф (фіксована частина); 2867,77 гривень штраф (процентна складова).

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем доведено розмір заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань відповідачкою, у зв'язку з чим заборгованість слід стягнути з відповідачки на користь позивача.

Переглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ч. 1, 4 ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Так, апеляційний суд погоджується з аргументами апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні заочного рішення суду, оскільки в позовній заяві позивачем не зазначено, які саме послуги за комісію, зазначену в розрахунку заборгованості, надаються позичальнику. Відтак, оскільки позивач не надав суду доказів, які підтверджують надання послуг передбачених домовленістю сторін, їх нарахування є незаконним, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16).

Заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції допущено порушення положень ст. 61 Конституції України та ст. 549 ЦК України при одночасному стягненні пені та штрафу (процентна складова), оскільки це є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме п. п. 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п.п.3.2.2., 3.2.3 даних Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 1,25 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу.

У той же час згідно п. 5.3 Умов при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання гарантій закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом України в постанові від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15.

Саме з цих наведених підстав є неприйнятними аргументи відзиву на апеляційну скаргу щодо застосування штрафу та пені у даній справі за різні порушення вимог кредитного договору.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про одночасне стягнення пені та штрафів, оскільки їх одночасне стягнення буде подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Окрім цього, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу також і доводи апеляційної скарги про можливість зменшення розміру пені, нарахованої позивачем та стягнутої судом першої інстанції на підставі положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, так як зазначений позивачем розмір пені більш як вдвічі перевищує розмір збитків, а тому, враховуючи обставини справи, його слід зменшити до 16133,66 гривень, тобто до суми розміру заподіяних збитків по непогашенню кредиту та відсотків.

Встановивши допущені судом першої інстанції при ухваленні заочного рішення порушення норм матеріального та процесуального права, а також стягнення заборгованості за кредитним договором без зазначення її складових у резолютивній частині рішення, колегія суддів прийшла до висновку, про наявність підстав для скасування заочне рішення суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент Банк» заборгованості за кредитним договором № ABAACC9G8K0036 від 28 березня 2011 року станом на 16 жовтня 2014 року в сумі 32267,32 гривень, з яких : 16117,55 гривень заборгованість по тілу кредиту, 16,11 гривень заборгованість про процентам, 16133,66 гривень заборгованість по пені.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки вони є необґрунтовані, не відповідають нормам матеріального права і є недоведеними з підстав встановлених судом апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності колегія судів до уваги не приймає, оскільки вказане питання не було предметом розгляду у суді першої інстанції. Водночас, нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року по справі № 6-2307цс15).

Беручи до уваги положення ч. 13 ст. 141 ЦПК України, п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ПАТ «Акцент Банк» судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до задоволеної частини позову в розмірі 322,68 гривень (розрахунок 32267,32 (задоволена частина позову) х 100 : 60723,15 (ціна позову) = 53,14 %; 607,23 х 53,14 % = 322,68 гривень).

Окрім цього, з ПАТ «Акцент Банк» слід стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволеної її частини в сумі 426,82 гривень (розрахунок 910,84 (150 % від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви) х 46,86 % (задоволена частина апеляційної скарги) = 426,82 гривень).

Керуючись п. п. 8, 9 розділу ХІІІ Перехідних положень, ст. ст. 141, 367, 369, 374, 379, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2014 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (ідентифікаційний код 14360080) заборгованість за кредитним договором № ABAACC9G8K0036 від 28 березня 2011 року станом на 16 жовтня 2014 року в сумі 32267 (тридцять дві тисячі двісті шістдесят сім) гривень 32 копійки, з них : 16117,55 гривень заборгованість по тілу кредиту, 16,11 гривень заборгованість по процентам, 16133,66 гривень заборгованість по пені.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (ідентифікаційний код 14360080) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 322 (триста двадцять дві) гривні 68 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (ідентифікаційний код 14360080) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 426 (чотириста двадцять шість) гривень 82 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис О.С. Панасюк

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий А. Ю. Зайцев