Постанова № 73634261, 25.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2213/17

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И Л А :

25 жовтня 2017 ОСОБА_2 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області щодо відмови у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлену листом № Є-11628/6-17-СГ від 17.10.2017 року та зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

Позов обґрунтований тим, що 13.09.2017 року ОСОБА_2 зверталась до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2 га, із земель держаної власності сільськогосподарського призначення на території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

Відповідачем розглянуто клопотання та листом від 17 жовтня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у надані дозволу у зв’язку із тим, що дана земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ, IV кварталах поточного року на території Миколаївської області. На думку позивачки, відповідно до вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України у Головному управлінні Держгеокадастру у Миколаївській області мали розглянути її клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. Крім того, відповідач зазначив, що перевага у надані дозволу надається насамперед учасникам антитерористичної операції.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та незаконною, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову та зазначав, що з 07.06.2017 року змінились правила розпорядження земельними ресурсами, що належать державі, оскільки Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову “Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними”. Відповідно до цього документу органи Держгеокадастру формують перелік земельних ділянок та визначають площу, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області за певною формулою, в залежності від відсотку площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано на території відповідної області у кварталі, що передував поточному кварталу. Наказами №130 від 27.06.2017 року та № 189 від 22.09.2017 року такий перелік земельних ділянок був затверджений, і в ньому немає земельних ділянок у Вітовському районі, у зв’язку з чим було відмовлено у задоволенні клопотання від 13.09.2017 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області при розгляді клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Воскресенскої селищної ради Вітовського району Миколаївської області. Зобов’язано Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області у відповідності до вимог статті 118 частини 7 Земельного кодексу України розглянути клопотання ОСОБА_2 від 13 вересня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області. Крім того, ГУ Держгеокадастр у Миколаївській області зобов’язано подати звіт про виконання постанови. В задоволенні решти позовних вимог відмолено.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати з прийняттям нової, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що стратегією удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності визначено дії Держгеокадастру та його територіальних органів під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до затверджених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції. Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Миколаївської області, які можуть бути передані у власність громадянам України у III та IV кварталах 2017 року затверджений наказами ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 27.06.2017 року № 130 та від 22.09.2017 року № 189. Бажане місце розташування земельної ділянки, яку має намір одержати безоплатно у власність позивач, не відповідає зазначеному переліку, що відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України є підставою для відмови у надані дозволу.

В зв’язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч.1 ст.197 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

13.09.2017 року ОСОБА_2 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 2 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 4823355000:05:000:0146) що розташована на території Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївській області.

До заяви ОСОБА_2 долучено копію паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. (а.с.8-10)

17.10.2017 року ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з тих підстав що земельна ділянка, яку вона бажає отримати, не входить до переліку земельних ділянок, які можливо передати у власність в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ, IV кварталах поточного року, що підтверджується листом № Є-11628/6-17-СГ (а.с.7)

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що лист відповідача від 17.10.2017 року не можна розглядати в якості мотивованої відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки із його змісту слідує, що клопотання позивача по суті не розглядалось у зв'язку із відсутністю земельної ділянки, на яку претендує позивач, в переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІІІ і IV кварталах 2017 року. Протиправність дій відповідача, в даному випадку, полягає у ненаданні ОСОБА_2 вмотивованого рішення за її заявою. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою відсутні, так як фактично відповідач не відмовив позивачу у наданні такого дозволу, а взагалі не розглянув по суті заяву останнього, адже відповідач не перевіряв відповідність місця розташування земельної ділянки, про яку клопоче позивач, приписам законодавчих актів.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції на підставі наступного.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд має врахувати наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 121 ч. 1 п. "а" ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Як вказано у ч.4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до положень частини 6 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що відповідач, до повноваження якого відносяться питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, має розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за умови подачі необхідних документів та відсутності підстав для відмови у наданні такого дозволу, які встановлені ч.7 ст.118 ЗК України.

При розгляді заяви позивача від 13.09.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області обмежився лише фактом відсутності земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, який формується самим відповідачем (а.с.7).

Судова колегія вважає вірними висновки суду першої інстанції, що Стратегія, якою і передбачена необхідність складення переліків земельних ділянок, не є нормативно-правовим актом, прийнятим відповідно до положень ЗК України, який визначає невідповідність місце розташування земельних ділянок.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, це вже певна визначеність у цих документів, щодо статусу цієї земельної ділянки та планів на її подальше використання. Це може бути певна заборона щодо приватизації земельних ділянок, які розташовані в певному місці (на певній території) щодо якого існує законодавчо визначена заборона на передачу земельних ділянок для тієї чи іншої мети - заборона виділення земельних ділянок в зоні відчуження, заборона виділення земельних ділянок в прибережних смугах, захисних зонах та ін. Включення земельної ділянки до генерального плану та іншої містобудівної документації, щодо використання для певної мети, також може кваліфікуватися, як заборона визначена ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Разом з тим, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як відсутність її у переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України.

Зазначений перелік Земельним кодексом України не передбачений, а посилання у Стратегії на необхідність органам Держгеокадастру, надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків носить рекомендаційний характер, а не імперативний.

Так, в цій Стратегії пропонується, враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.

Стратегія є лише очікуванням, бажанням Уряду, напрямком за яким планується побудувати управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, а не самим регулятором.

На користь цього висновку свідчить той факт, що у п.3 постанови Кабміну України від 07.06.17 №413 зазначено про необхідність у шестимісячний строк внесення проектів відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

Доводи апеляційної скарги, що пріоритетним є надання таких дозволів та передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності учасникам АТО, судова колегія вважає помилковими, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції, зазначена ділянка є об’єктом цивільних прав і використовується на законних підставах фермерським господарством.

Земельний кодекс України, по-іншому, ніж Стратегія, підходить до питання передачі у власність громадян земельних ділянок державної власності. Відповідно до Стратегії, у приватну власність громадян можуть бути передані лише ті земельні ділянки державної власності, які спеціально визначені для цього органами державної влади. А відповідно до Земельного кодексу України, у приватну власність можуть бути передані будь-які земельні ділянки на вимогу заявника, за виключенням тих, щодо яких органами державної влади прийнято рішення про неможливість їх передачі у власність громадянам.

Відповідно до ч.4 ст.8 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в даних правовідносинах застосуванню підлягає Земельний кодекс України, як нормативний акт, який має вищу юридичну силу по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.17.

Наведені обставини в сукупності дають підстави для висновку, що відмова у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою прийнята відповідачем в порушення вимог закону, є немотивованою, неналежно оформленою, а тому - протиправною. Формальний підхід відповідача до розгляду клопотання про надання дозволу, без з'ясування останнім наявності обмежень щодо земельної ділянки, передбачених частинами 2 та 3 ст.134 ЗК України, встановлення реального місця розташування земельної ділянки, факту використання зазначеної ділянки третіми особами та інше свідчить про неналежний розгляд заяви ОСОБА_2

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути по суті клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та прийняти рішення у відповідності до вимог діючого законодавства.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321,322,325, 329 КАС України, судова колегія –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області – залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 26 квітня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К ОСОБА_3