Рішення № 73632421, 26.04.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

26 квітня 2018 р.справа № 814/475/18 Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1 (вул. Нікольська, 73, 54001), м. Миколаїв, 54017

до відповідачаГоловного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.12.17 р. № 2455-13, № 2459-13, від 26.01.18 р. № 00005921302

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2017 р. № № 2455-13, 2459-13 та від 26 січня 2018 р. № 00005921302, якими йому визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2015-2016 р.р.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що спірні рішення прийняті поза межами встановленого податковим законодавством строку. По суті порушень позивач зазначив, що з об’єктів нерухомості, власником яких він є, відповідний податок не повинен сплачуватись.

Відповідач адміністративний позов не визнав, посилаючись на наявність підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно за 2015-2016 р.р. (а. с. 46-47).

Позовна заява залишалась без руху, у зв’язку із її не відповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а. с. 35-36).

Заяв і клопотань учасники справи суду не подавали, процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Справа розглянута за правилами спрощеного провадження із викликом сторін.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

26 грудня 2017 р. відповідач прийняв такі податкові повідомлення-рішення:

- № 2455-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2015 р. в розмірі 1 052,35 грн. і за 2016 р. в розмірі 2 981,99 грн.;

- № 2459-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2015 р. в розмірі 96,47 грн. і за 2016 р. в розмірі 5 456,88 грн.;

- № 2466-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2015 р. в розмірі 24 061,59 грн. і за 2016 р. в розмірі 163 334,34 грн. (а. с. 13, 15, 18).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення звірки суми податку за останнім рішенням № 2466-13 і за наслідками її розгляду, відповідач листом від 26 січня 2018 р. повідомив позивача про проведення перерахунку податку на нерухоме майно за цим рішенням, у зв’язку із чим прийняв нове податкове повідомлення-рішення від 26 січня 2018 р. № 00005921302, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2015 р. в розмірі 24 061,59 грн. і за 2016 р. в розмірі 136 105,75 грн. (а. с. 19, 22).

Відповідно до приписів ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення про сплату сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

В свою чергу, ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.1. ПК України визначає порядок обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення із сплати податку на нерухоме майно за 2015 р. відповідач повинен був надіслати позивачу не пізніше 1 липня 2016 р., а за 2016 р. до 1 липня 2017 р. В той же час, податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у грудні 2017 р. та січні 2018 р., що суд розцінює як порушення відповідачем вищенаведених вимог ПК України.

Разом із цим, суд констатує, що порушення строку, визначеного ст. 266 п. 266.7. пп. 266.7.2. ПК України не є самостійною та достатньою підставою для визнання спірних рішень протиправними, так як із спливом строку, визначеного наведеною нормою, відповідач не втрачає право на нарахування податкових зобов’язань. Такий висновок суду ґрунтується на приписах ст. 102 п. 102.1. ПК України, відповідно до якої платник податків вважається вільним від грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), якщо протягом 1095 днів контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, і це єдиний строк, із спливом якого ПК України пов’язує втрату контролюючим органом права на нарахування податкових зобов’язань.

Оцінюючи законність податкового повідомлення-рішення № 2455-13, суд зазначає наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за позивачем зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Радянська, буд. 38. Загальна площа об’єкта нерухомості складає 336,4 кв. метрів, а житлова 106,6 кв. метрів (а. с. 14).

Згідно із ст. 266 п. 266.1. ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Позивач зазначає, що він користується пільгами із сплати податку на нерухомість, які передбачені ст. 266 п. 266.4. пп. "б" ПК України, згідно якої база оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для житлового будинку на 120 кв. метрів. Тією ж нормою органи місцевого самоврядування наділені правом збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, встановлена цією нормою ПК України.

Відповідно до п. 2.6.1. рішення Миколаївської міської ради від 18 червня 2015 р. № 48/9 (далі - Рішення № 48/9), база оподаткування для житлового будинку зменшується на 250 кв. метрів (а. с. 30 зворот).

Позивач розрахував податок за 2015 р. наступним чином: 336,4 (загальна площа будинку) - 106,6 (житлова площа) = 229,8 кв. метрів, що є меншим пільги в 250 кв. метрів, встановленою Рішенням № 48/9, а тому він не повинен взагалі сплачувати податок.

В першу чергу слід відмітити, що за правилами ст. 266 п. 266.3. пп. 266.3.1. ПК України базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа житлової та нежитлової нерухомості, тобто для сплати цього податку до уваги береться загальна площа об’єкта нерухомості, а не тільки житлова, як це безпідставно вважає позивач і за правилами ПК України, для розрахунку площі будинку, яка підлягає оподаткуванню від загальної площі житлового будинку слід віднімати площу, на яку зменшується база оподаткування.

Крім того, поза увагою позивача залишилась та обставина, що згідно п. 3 вступної частини Рішення № 48/9, воно вводиться в дію з 1 січня 2016 р. і не регулює питання справляння податку за 2015 р.

Разом із тим, рішенням Миколаївської міської ради від 7 липня 2011 р. № 7/3 (https://mkrada.gov.ua/documents/2889.html) Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва (далі - Рішення № 7/3), яке введено в дію з 1 січня 2012 р., затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до п. 4.1. пп. "б" якого база оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для житлового будинку на 250 кв. метрів.

Таким чином, у 2015 р., у відповідності до Рішення № 7/3, позивач користувався пільгою у 250 кв. метрів і ця площа не повинна була включатись до бази оподаткування.

Як слідує із розрахунку податкового зобов’язання до податкового повідомлення-рішення № 2455-13, відповідач вірно за 2015 р. зменшив базу оподаткування на 250 кв. метрів (а. с. 13 зворот), а тому суд не знаходить підстав для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 2455-13 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2015 р. в розмірі 1 052,35 грн.

При розрахунку цього податку за 2016 р., відповідач зменшив базу оподаткування не на 250 кв. метрів, як це передбачено Рішенням № 48/9, яке діяло протягом 2016 р., а на 120 кв. метрів, у відповідності до ст. 266 п. 266.4. пп. "б" ПК України, при цьому відповідач виходив з того, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 р. був виключений абз. 6 пп. 266.4.1. п. 266.4. ст. 266 ПК України, який надавав право органам місцевого самоврядування збільшувати загальну площу житлових будинків, яка не включається до бази оподаткування, відповідно, у 2016 р. позивач не мав права на пільги, передбачені Рішенням № 48/9.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.9. ПК України, однією з основних засад податкового законодавства України є стабільність, згідно якої зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У п. 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 р. визначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Об'єднаного Королівства від 24 червня 2003 р. майном, у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право".

В контексті вищенаведеного, ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.9. ПК України суд розуміє таким чином, що держава встановила обов'язкову для себе норму, котра породжує обґрунтовані "законні очікування" у платників податків щодо майна (податку), який вони муситимуть (або не муситимуть) заплатити в наступному податковому періоді, зберігши або витративши своє майно.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи мають можливість покладатися на зобов'язання, взяті державою. Якщо держава затвердила певну концепцію, якою в даному спорі є стабільність податкового законодавства, то вона діє протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики.

З огляду на викладене, держава порушила принцип стабільності податкових правовідносин, прийнявши в грудні 2015 р. Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", яким позбавила органи місцевого самоврядування права збільшувати граничні межі загальної площі житлового будинку, яка не підлягає оподаткуванню, тим самим внісши зміни до такого елементу податку, як податкова пільга.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на той факт, що Рішення № 48/9 було прийнято в червні 2015 р., до прийняття Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" і з внесенням змін до ПК України Рішення № 48/9 не втратило своєї чинності, а тому його норми щодо зменшення бази оподаткування житлових будинків на 250 кв. метрів у 2016 р. є чинними.

З урахуванням викладеного, суд виходить з того, що у 2016 р. позивач мав право на зменшення бази оподаткування податком на нерухоме майно на 250 кв. метрів, а не на 120, а тому податкове повідомлення-рішення № 2455-13 в частині нарахуваня позивачу податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2016 р. в розмірі 2 981,99 грн. є протиправним і підлягає скасуванню.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення № 2459-13.

Як слідує з розрахунку податкового зобов’язання до цього рішення, податок на нерухоме майно нарахований позивачу на об'єкт нерухомості площею 396 кв. метрів (а. с. 15 зворот).

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (ст. 266 п. 266.3. пп. 266.3.2. ПК України).

Відповідач зазначає, що податок на нерухоме майно був розрахований позивачу у відповідності до вищенаведених вимог і з використанням декларації позивача, яка міститься на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК).

Разом із тим, наданий самим відповідачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містить даних про наявність у позивача у власності об'єкту нерухомості площею 396 кв. метрів. У ньому лише значиться, що позивачу належить адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, с. Білоусівка, вул. Димитрова, буд. 1 (а. с. 50).

Позивач скористався декларацією позивача, яка розміщена на офіційному сайті НАЗК, в розділі 3 якої "Об’єкти нерухомості" значиться, що позивачу належить 100 відсотків права власності на об’єкт нерухомості загальною площею 396 кв. метрів і який знаходиться за адресою, яка збігається із адресою, вказаною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (https://public.nazk.gov.ua/declaration/661b2348-e753-41ff-8f13-36c716654ede).

Разом із тим, ПК України не допускає використання податковим органом будь-яких інших джерел, окрім Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для визначення бази оподаткування, під якою ст. 266 п. 266.3. пп. 266.3.1. ПК України розуміє загальну площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить даних про загальну площу (базу оподаткування) об'єкта нерухомості належного позивачу, що є обов'язковою передумовою для нарахування податку на нерухоме майно і відповідач не має права розширено тлумачити свої повноваження та нараховувати податкові зобов’язання шляхом співставлення даних цього реєстру та декларації позивача, навіть за умови, що ці дані збігаються.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 2459-13, прийнято відповідачем всупереч нормам ПК України.

Вирішуючи питання про наявність підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно податковим повідомленням-рішенням № 00005921302, суд виходить з наступного.

Цим рішенням відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно, а саме комплекс будівель, який знаходиться за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, с. Чорноморка, вул. Степова, буд. 1/1 (а. с. 54). Дані про базу оподаткування взяті відповідачем з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 26).

Позивач вказує на те, що комплекс будівель, на який нарахований податок, має сільськогосподарське призначення і розташований на землях сільськогосподарського призначення, а тому за правилами ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. "є" і "ж" ПК України не є об’єктом оподаткування. Суд знаходить ці доводи позивача хибними.

Відповідно до ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. "ж" ПК України не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Визначення терміну "сільськогосподарський товаровиробник" наведено в ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", відповідно до якої сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Статтею 1 того ж Закону визначено, що сільськогосподарське виробництво - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Згідно ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.76. ПК України, землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Системний аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що звільняючи від оподаткування нерухоме майно сільськогосподарських товаровиробників, законодавець перш за все прагнув створити сприятливі податкові умови саме для останніх, а не для власників майна, яке використовується сільськогосподарським товаровиробником. Ключовим елементом для звільнення від сплати податку на нерухоме майно, є статус виробника сільськогосподарської продукції, якого позивач не має, інакше кажучи, для звільнення від сплати податку на нерухоме майно за правилами ст. 266 п. 266.2. пп. 266.2.2. "ж" ПК України, недостатньо бути власником нерухомого майна, яке використовується в сільгоспвиробництві - треба бути виробником такої продукції.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про обґрунтоване нарахування позивачу податку податковим повідомленням-рішенням № 00005921302.

За правилами ст. 139 ч. 3 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розподіляючи судовий збір, суд виходить з такого.

Даний позов є майновим, оскільки його предметом є оскарження податкових повідомлень-рішень, які визначають позивачу грошові зобов'язання із сплати податків.

Як визначено ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір сплачується в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Загальна сума податкових зобов'язань за всіма рішеннями складає 169 755,03 грн. і судовий збір повинен складати 1 697,55 грн. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 114,40 грн., що підтверджується квитанцією від 16 лютого 2018 р. (а. с. 4), отже зайво сплачений судовий збір складає 416,85 грн.

За правилами ст. 7 ч. 1 п. 1 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд розподіляє судовий збір у розмірі 1 697,55 грн. і з урахування часткового задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 (вул. Нікольська, 73, 54001), м. Миколаїв, 54017, код НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277) задовольнити частково.

2. Податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2017 р. № 2455-13 визнати протиправним і скасувати в частині визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 р. в розмірі 2 981,99 грн. У визнанні протиправним і скасуванні податкового повідомлення-рішення від 26 грудня 2017 р. № 2455-13 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 р. в розмірі 1 052,35 грн., відмовити.

3. Податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2017 р. № 2459-13 визнати протиправним і скасувати повністю.

4. У задоволені позовної вимоги про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 26 січня 2018 р. № 00005921302, відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 (вул. Нікольська, 73, 54001), м. Миколаїв, 54017, код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз