Постанова № 73627009, 24.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 квітня 2018 року

м.Харків

справа № 638/12249/17

провадження № 22-ц/790/1976/18

Апеляційний суд Харківської області у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідачі – ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 грудня 2017 року, постановлене під головуванням судді Аркатової К.В., в залі суду в місті Харкові,

в с т а н о в и в :

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позов.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що автомобіль Mercedes – Benz GL 500 4 Matic 4663 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, є об’єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_2, як подружжя. На відчуження вказаного автомобіля вона згоди не давала, що свідчить про недійсність правочину, укладеного між відповідачами.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надав відзив на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що спірний правочин вчинений без її згоди, наявність у провадженні суду цивільного позову про поділ майна подружжя, до складу якого не включено спірний автомобіль.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.02.1993 року, рішенням суду від 31.03.2017 року шлюб розірвано (а.с. 3, 48).

Згідно відповіді Регіонального сервісного центру в Харківській області МВС України, автомобіль Mercedes – Benz GL 500 4 Matic 4663 2013 року випуску, був зареєстрований на ім’я ОСОБА_2 та 16.02.2016 року перереєстровано на нового власника на підставі договору купівлі – продажу.

16.02.2016 року автомобіль Mercedes – Benz GL 500 4 Matic 4663 2013 року випуску номер двигуна НОМЕР_2, номер кузова WDC1668731А312293, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_3 (а.с.4-5).

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем, у 2013 році за спільні кошти вони придбали спірний автомобіль, право власності на який було зареєстроване за чоловіком. Через деякий час ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя, серед визначеного майна не було автомобіля Mercedes – Benz GL 500 4 Matic 4663 2013 року випуску. Із адвокатського запиту їй стало відомо, що 16.02.2016 року вказаний автомобіль зареєсровано за ОСОБА_3 Таким чином, вважає, що спірний автомобіль відповідач продав без її відома, коштів від продажу автомобіля вона не отримувала, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України та ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 61 СК України об’єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, одержані одним із подружжя.

Статтею 63, 65 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч.2 ст.369 ЦК України).

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмові формі.

Разом з тим, загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної діяльності; волевиявлення учаснику правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з правилом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Отже, відсутність письмової згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя недійсним.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №6-1587 цс16.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Таким чином, у разі не згоди одного із подружжя із діями щодо відчуження іншим спільного майна, сторона яка вважає, що такою угодою порушені її права має право звернутися до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя і вимагати стягнення компенсації за продане майно.

Матеріали справи свідчать про те, що в провадженні Дзержинського районного суду міста Харкова знаходилась справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про розподіл майна подружжя. Ухвалою суду від 01.06.2017 року справу за вказаним позовом направлено до Харківського районного суду Харківської області (а.с.67-68).

Спірний автомобіль Mercedes – Benz GL 500 4 Matic 4663 2013 року випуску номер двигуна НОМЕР_2, номер кузова WDC1668731А312293, державний номерний знак НОМЕР_1, - не є предметом позовних вимог про поділ майна подружжя (а.с. 72-79). Зустрічних вимог про поділ спільного майна подружжя і стягнення компенсації за проданий автомобіль ОСОБА_1 не заявляла.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність згоди другого з подружжя на розпорядження майном сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Відповідно до ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів недобросовісності дій відповідачів при укладенні вказаного правочину.

Разом з тим вона не позбавлена права заявити вимоги про стягнення компенсації вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 379, 381, 382, 383, 384, п. 9 Перехідних Положень ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: А.І. Колтунова

ОСОБА_6

Повне судове рішення виготовлено 24.04.2018 року.