Постанова № 73621799, 24.04.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/3238/17 Провадження № 22-ц/795/358/2018 Головуючий у I інстанції - Ільченко О. І. Доповідач - Боброва І. О.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Бобрової І.О.,

суддів Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

за участю секретаря: Шкарупи Ю.В.,

сторони:

позивач -ОСОБА_2

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу,

місце ухвалення рішення судом першої інстанції - місто Прилуки,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення - 19.01.2018,

У С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до Прилуцького відділення ПАТ «Промінвестбанк» в Чернігівській області, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь завдану працівником під час виконання своїх трудових обов'язків матеріальну шкоду в сумі 48880 грн 96 коп. та 20 472,97 доларів США, а також понесені по справі судові витрати, мотивуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_3, працюючи на посаді старшого касира відділу ПАТ «Промінвестбанк» у м. Прилуки, шляхом зловживання його довірою зняла з депозитних рахунків грошові кошти у зазначених вище сумах, які обернула на свою користь, чим спричинила йому матеріальну шкоду у великому розмірі. Правовими підставами позивач зазначив статті 533, 1049, 1172, 1191 ЦК України та ст.21 КЗпП України.

06 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав уточнену позовну заяву, в якій просив залучити до участі в справі в якості належного відповідача ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на свою користь 163 400,87 грн вкладу у гривнях (з урахуванням індексу інфляції в сумі 108 953,97 грн та 3 % річних в сумі 54 446,90 грн), а також 865 361,53 грн вкладу в іноземній валюті (з урахуванням інфляції на суму 200 529,75 грн та 3% річних в сумі 108 812,26 грн).

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Позивач зазначає, що судом повністю було проігноровано ті факти, які були встановлені ухвалою суду від 25 січня 2017 року за наслідками розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_3, а саме визнання вини останньою у пред'явленому їй обвинуваченні. Факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з відповідачем доведено записами у належній їй трудовій книжці. В матеріалах кримінального провадження знаходяться виписки про рух грошових коштів позивача, відомості про прийняття коштів на депозитний рахунок, незаконне зняття коштів саме ОСОБА_3 під час виконання нею трудових обов'язків як працівником відповідача. Також позивач посилається на те, що даний позов ним подано відповідно до приписів ч.7 ст. 128 КПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» просить залишити рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 січня 2018 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Так, відповідач зазначає, що позивачу стало відомо про порушення його права більше трьох років назад, при цьому позивачем не надано жодних доказів того, що строк позовної давності звернення з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, на застосуванні якого наполягав банк, пропущений ним з поважної причини. Ухвала суду від 25 січня 2017 року, якою ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності, не може бути прийнята як доказ заподіяння майнової шкоди при виконанні службових обов'язків з боку ОСОБА_3, оскільки в ухвалі не встановлений факт отримання нею грошових коштів в інтересах банку.

Стверджує, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 будь-яких договорів про відкриття депозитного рахунку не укладалось.

Відповідач наполягає на тому, що ОСОБА_3 підозрювалась у вчиненні злочину, який вона скоїла як приватна особа, а тому банк не може нести відповідальність за дії ОСОБА_3, які вона вчинила не при виконанні своїх трудових обов'язків та які спричинили шкоду позивачу.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що під час вирішення клопотання прокурора позивач не заперечував проти звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та не заявляв до неї жодних претензій. Суд вважав, що позивач не довів, що ОСОБА_3 під час протиправного обернення на свою користь коштів ОСОБА_2, виконувала посадові обов'язки працівника банку, тому банк не повинен нести відповідальності за її дії. Також судом не було встановлено, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 укладались будь-які договори, де би банк брав на себе відповідні зобов'язання перед вкладником. Позовних вимог до ОСОБА_3 про відшкодування нею шкоди заявлено не було.

З вказаними висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 зазначав, що на початку 2009 року він за допомогою ОСОБА_3, яка працювала касиром у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», відкрив у зазначеному банку депозитні рахунки, проте ОСОБА_3 внесені ним грошові кошти незаконно зняла та обернула на свою користь.

З приводу вказаного правопорушення ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів. Його заява про вчинення злочину була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження №12015270210000231 за підозрою ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3, працюючи на посаді старшого касира відділу ПАТ «Промінвестбанк» м. Прилуки, в обов'язки якої не входили організаційно-розпорядчі функції та, не будучи у зв'язку з цим службовою особою, переслідуючи корисливу мету, при обслуговуванні депозитних рахунків ОСОБА_2, діючи з єдиним злочинним умислом, спрямованим на привласнення майна, шляхом зловживання довірою ОСОБА_2 за відсутністю ознак шахрайства, в період часу з 09 липня 2009 року по 01 червня 2011 року (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено), зняла з депозитних рахунків № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, № НОМЕР_9, № НОМЕР_10, № НОМЕР_11 № НОМЕР_2, № НОМЕР_12, № НОМЕР_2, грошові кошти в загальній сумі 48880,96 грн. та 20472,97 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на момент вчинення злочину становить 160304,36 грн., які обернула на свою користь, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду у великому розмірі шляхом обману та зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства на загальну суму 209185,32 грн, привласнені таким чином грошові кошти в подальшому використала на власні потреби.

В ході досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_3 повністю визнала свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні.

Зазначені обставини були встановлені та викладені в ухвалі Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2017 року про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене вище, достовірно було встановлено, що незаконне привласнення грошових коштів, які перебували на депозитних рахунках ПАТ «Промінвестбанк» № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, № НОМЕР_9, № НОМЕР_10, № НОМЕР_11 № НОМЕР_2, № НОМЕР_12, № НОМЕР_2, відкритих на ім'я ОСОБА_2, мало місце саме через незаконні дії ОСОБА_3, яка працювала в ПАТ «Промінвестбанк» на посаді старшого касира відділу вкладних операцій, а потім старшого касира сектора касової роботи і грошового обігу філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанк» м. Прилуки».

Вказане підтверджується матеріалами досудового розслідування, що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015270210000231. Наявні в даних матеріалах виписки операцій по даних рахунках (а.с.75-111) та копія ощадної книжки до рахунку НОМЕР_13 на ім'я ОСОБА_2 (а.с.35), з огляду на положення ст.1064 ЦК України, підтверджують наявність між позивачем та відповідачем договірних відносин та спростовують твердження відповідача про зворотне.

Твердження відповідача про те, що ухвалою суду від 25 січня 2017 року ОСОБА_3 не було визнано винною у вчиненні злочину, не заслуговують на увагу та є такими, що ґрунтуються на невірному розумінні вимог закону. Звільнення від кримінальної відповідальності -це передбачена законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї примусу у вигляді заходів кримінально-правового впливу. ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК України). Закінчення строків давності не є обставиною, що взагалі виключає кримінальну відповідальність, як то відсутність у діянні кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст. 284 КПК України), тобто не є реабілітуючою підставою.

Досліджуючи матеріали справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не було доведено, що ОСОБА_3 під час незаконного обернення на свою користь коштів ОСОБА_2 виконувала свої посадові обов'язки, що також стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до банківської установи.

Факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з відповідачем на час вчинення нею кримінального правопорушення підтверджений наявними в матеріалах цивільної справи (а.с.74-77) та матеріалах кримінального провадження копіями її трудової книжки. Дана обставина відповідачем не заперечувалася.

Суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт вчинення незаконного привласнення грошових коштів ОСОБА_3 під час виконання нею своїх трудових обов'язків. Зняття грошових коштів з депозитних рахунків на ім'я ОСОБА_2 було здійснено ОСОБА_3 через наявний у неї доступ до відомостей про ці вклади та їх суми саме як у працівника банку, а не як у фізичної (приватної) особи, що спростовує заперечення відповідача з цього приводу.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що шкода позивачу завдана безпосередньо діями ОСОБА_3 та щодо необхідності пред'явлення позовних вимог саме до неї. Колегія суддів вважає, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином.

ОСОБА_2, в свою чергу, має право вимоги до банку про стягнення депозитних вкладів, які не були йому повернуті банківською установою.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

За змістом ст.1064 ч.1 ЦК України, укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-352цс16 від 06 квітня 2016 року.

Як вказано вище, факт укладення договорів банківського вкладу між ОСОБА_2 та ПАТ «Промінвестбанк» підтверджується копією ощадної книжки та матеріалами досудового розслідування, що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015270210000231.

Суть позовних вимог ОСОБА_2 зводилася до повернення йому депозитних вкладів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних (ст.625 ЦК). Посилання на відповідні статті ЦК України містяться наприкінці позовної заяви позивача (а.с.3).

Відповідно до ч.3 ст.1058 ЦК України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

За положеннями ч.1 ст.1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За приписами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на зазначені вище обставини та на суть позовних вимог позивача, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки банківські вклади ОСОБА_2 повернуті не були, вони підлягають стягненню з відповідача.

Доведено, що позивачем було внесено на депозитні рахунки 48880,96 грн та 20472,97 доларів США, що станом на 06.12.2017 становить (за підрахунками позивача) 556019,52 грн. В уточненій позовній заяві позивач просив стягнути суми в національній валюті (а.с.27).

Вказані позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 та з огляду на приписи ст. 13 ЦПК України, з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_2 належить стягнути кошти за банківськими вкладами в сумі 48 880,96 грн та 556 019,52 грн (20472,97 доларів США х 27,16 грн (офіційний курс долара станом на 06.12.2017 року) = 556 045,87 грн, проте позивачем заявлено до стягнення саме 556 019,52 грн), а всього на загальну суму 604 900,48 грн (48 880,96 + 556 019,52 =604 900,48 ).

Доводи апеляційної скарги в цій частині є ґрунтовними, тому суд приймає їх до уваги.

Позов в частині стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України передбачає нарахування процентів та індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу.

Враховуючи те, що судом ні під час розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_3, ні під час розгляду даної цивільної справи не встановлено коли саме ОСОБА_2 звернувся до банку про повернення йому коштів та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України, що має важливе значення при вирішенні зазначених позовних вимог, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України задоволенню не підлягають.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-352цс16 від 06 квітня 2016 року.

З огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги відносно застосування ст. 625 ЦК України колегія суддів до уваги не приймає.

Підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, на чому наполягав відповідач у відповідній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу, відсутні з огляду на положення п.2 ч.1 ст.268 ЦК України.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При подачі позову ОСОБА_2 судовий збір не сплатив, помилково пославшись на ст.5 ч.1 п.6 Закону України «Про судовий збір», на що суд першої інстанції уваги не звернув.

За розгляд справи в суді першої інстанції судові витрати складають 8000 грн. Позовні вимоги позивача задоволено на 47% (604 900,48 х 100 : 1275815,36 =47), отже за розгляд справи в суді першої інстанції з позивача на користь держави належить стягнути 4240 грн судового збору (53%), а з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - 3760 грн (47%).

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив 12 000 грн. Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена на 47 % (604900,48х100%:1275815,36=47). Таким чином, з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_2 належить стягнути 5640 грн судових витрат (12 000 х 47% :100% = 5640).

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.4, 381-384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 січня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» (м. Київ, вул. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1) депозитні вклади в сумі 604 900 (шістсот чотири тисячі дев'ятсот) гривень 48 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1) на користь держави судовий збір в сумі 4240 грн 00 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (м.Київ, вул.Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) на користь держави судовий збір в сумі 3760 грн 00 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (м.Київ, вул.Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 5690 грн 00 коп понесені позивачем в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду, як касаційної інстанції, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Повний текст постанови складений 25.04.2018.

Головуючий:Судді: