Рішення № 73615710, 01.03.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15734/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Бурячек О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №28.3/1-005.05.1 від 05.04.2005 року в розмірі 276796 доларів США 10 центів, що у еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку (20.10.2016 року) складає 7111788,34 коп., з яких: сума простроченої заборгованості за кредитом (основний борг) у розмірі 70000,00 доларів США; сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту, що становить 4410 доларів США 01 цент; суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, що становить 173915 доларів США 84 центи; суми пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, що становить 12060 доларів США 57 центи; суму трьох відсотків річних від суми простроченого кредиту, що становить 15345 доларів США 52 центи; суму трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту, що становить 1064 доларів США 17 центів - звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: однокімнатну квартиру №84, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Ватутіна, буд. 2б, загальною площею 34,10 м2, житловою - 16,20 м2 шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» від свого імені будь - якій особі - покупцю за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності під час його реалізації., що є предметом позовних вимог.

На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 21 березня 2018 року, відкрито провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Представник позивача Пономаренко О. В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених в позовній заяві

Відповідач ОСОБА_1 в судовому проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в позові відмовити на підставі письмових заперечень та додаткових пояснень до заперечення, які додані до матеріалів справи (а. с. 153-155, 176-178; 185-188).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача Пономаренко О. В., відповідача ОСОБА_1, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 05 квітня 2005 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк» (банк), та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 28.3/І-005.05.1, відповідно до пунктів 1.1 - 1.4 якого банк надає позичальнику кредит на купівлю квартири та ремонт на загальну суму 36000 доларів США строком до 05 квітня 2015 року зі сплатою 15,7% річних.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 кредитного договору, починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця позичальник зобов'язується частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 300 доларів США шляхом внесення готівки чи перерахування зі свого поточного рахунку, а також сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом.

Пунктом 4.7 кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту чи сплати нарахованих відсотків, позичальник зобов'язаний сплатити Банку за кожний день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у пункті 1.4 кредитного договору, від суми простроченого платежу.

01 червня 2006 року Банк та Позичальник уклали Договір №1 про внесення змін до кредитного договору, яким встановили процентну ставку за кредитним договором в розмірі 13,5% річних з дня укладення договору.

21 травня 2007 року між Банком та Позичальником укладено Договір №2 про внесення змін до кредитного договору, яким сторони виклали кредитний договір № 28.3/І-005.05.1 від 05 квітня 2005 року в новій редакції, відповідно до пунктів 1.1-1.3 якої банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 70000 доларів США строком по 05 квітня 2010 року включно зі сплатою 13,5% річних.

Відповідно до п.4.5 Кредитного договору в новій редакції за порушення строків повернення кредитів чи сплати нарахованих відсотків позичальник зобов'язаний сплатити банку за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у пункті 1.3 кредитного договору, від суми простроченого платежу.

Додатковою угодою до Кредитного договору, укладеною між сторонами від 10 жовтня 2008 року, викладено п.1.3 кредитного договору в новій редакції та встановлено процентну ставку за кредитним договором в розмірі 17% річних.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України)

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч.2 ст. 615 Цивільного кодексу України)

Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 05 квітня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки, за умовами якого, іпотекодавець для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов'язань перед іпотеко держателем за Кредитним договором №28.3/І-005.05.1 від 05 квітня 2005 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом та будь - якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами КУредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості за Кредитним договором та цим Договром, передає в іпотеку Іпотекодержателю належну йому на праві власності квартиру №84 за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна, буд. 2б. (п. 1.1 Договору іпотеки).

24 липня 2006 року Банк та Позичальник уклали Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 05 квітня 2005 року.

21 травня 2007 року Банк та Позичальник уклали Договір №2 про внесення змін до Договору іпотеки від 05 квітня 2005 року.

Згідно з пунктом 1.2.1 вказаного Договору іпотеки, з урахуванням договорів про внесення змін до Договору про іпотеку, Іпотекодавець зобов'язаний повернути кредит у розмірі 70000 доларів США в строк до 05 квітня 2010 року.

Відповідно до п. п. 3.1.1. 3.1.2 Договору іпотеки, при порушенні іпотекодавцем умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів за користування грошовими коштами, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості, а також при порушенні Іпотекодавцем умов цього Договору та у випадках встановлення законом у Іпотекодержателя виникає право задоволення своїх позовних вимог за основним зобов'янанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки якщо протягом тридцяти днів Іпотекодавцем не буде виконана вимога про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов цього Договору, яка надсилається Іпотекодавцю відповідно до п. 2.4.1 цього Договору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як убачається з кредитного договору строк його дії - до 12 вересня 2023 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 ЦК України )

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно ч.1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. ( ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність")

Обгрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 (Позичальник), в порушення умов кредитного договору та положень ст. ст. 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України, не здійснював погашення заборгованості за кредитом в межах визначених договором строків, у зв'язку з чим станом на 20.10.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 276796 доларів США 10 центів, що у еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку (20.10.2016 року) складає 7111788,34 коп., з яких: сума простроченої заборгованості за кредитом (основний борг) у розмірі 70000,00 доларів США; сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту, що становить 4410 доларів США 01 цент; суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, що становить 173915 доларів США 84 центи; суми пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, що становить 12060 доларів США 57 центи; суму трьох відсотків річних від суми простроченого кредиту, що становить 15345 доларів США 52 центи; суму трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту, що становить 1064 доларів США 17 центів.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України

Отже, законодавством передбачено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання (постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-1206цс15).

Крім того, Верховний Суд України від 25 травня 2016 року у справі №6-157цс16 прийшов до висновку, що з видачею судового наказу (ухвалення рішення) про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно, його борг складатиме, зокрема, проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами. Таким чином, вищенаведеними правовими нормами передбачено стягнення на користь позикодавця проценти за договором позики за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 02.09.2015 у справі № 6-369цс15).

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Як з'ясовано судом, підтверджується наявними у справі доказами, ПАТ «Родовід Банк» скористався своїм правом стягнення із ОСОБА_1, заборгованість по заборгованість за кредитним договором від 05.04.2005 року у розмірі 74 414 (сімдесят чотири тисячі чотириста чотирнадцять) доларів США 02 центи, пеню в сумі 201 120 (двісті одна тисяча сто двадцять) грн. 98 коп. та три проценти річних в сумі 67 846 (шістдесят сім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 77 коп., ці обставини встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2014 року у цивільній справі №22-ц/796/1491/2014.

Відповідно до частини 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з предмету спору та суб'єктивного складу сторін, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно пред'явлені вимоги до відповідача ОСОБА_1, про стягнення заборгованості Кредитним договором №28.3/1-005.05.1 від 05.04.2005 року в розмірі 276796 доларів США 10 центів, що у еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку (20.10.2016 року) складає 7111788,34 коп., з яких: сума простроченої заборгованості за кредитом (основний борг) у розмірі 70000,00 доларів США; сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту, що становить 4410 доларів США 01 цент, оскільки на час виникнення цього спору строк дії договору сплинув, позивач скористався правом стягнення з позичальника заборгованості по кредитному договору, звернувшись з відповідним позовом до суду, за результатами розгляду рішення Апеляційним судом міста Києва від 13 березня 2014 року ухвалено рішення.

В той же час чинним законодавством, яке регулює спірні відносини, не передбачено право кредитора вимагати від боржника сплату боргу після ухвалення судового рішення про задоволення вимог кредитора та після спливу строку дії кредитного договору, оскільки у такий спосіб припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині визначення загального розміру заборгованості, суд враховує, що позивачем заявлено вимогу про стягнення загальної суми боргу за кредитом в розмірі сума простроченої заборгованості за кредитом (основний борг) у розмірі 70000,00 доларів США, та нарахованих відсотків в загальному розмірі 4410 доларів США 01 цент, яка стягнута за рішенням суду.

Виходячи з встановлених вище обставин, суд не убачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, що становить 173915 доларів США 84 центи; суми пені за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, що становить 12060 доларів США 57 центи; суму трьох відсотків річних від суми простроченого кредиту, що становить 15345 доларів США 52 центи; суму трьох процентів річних від суми прострочених процентів по кредиту, що становить 1064 доларів США 17 центів, оскільки в розрізі даного спору позикодавець має право скористатись лише одним можливим способом відновлення порушеного права - заявити вимогу про стягнення з позичальника штрафних за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а не застосування штрафних фінансових санкцій, передбачених умовами кредитного договору, дія якого припинена.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ПАТ «Родовід Банк» обрало судовий спосіб захисту порушених прав кредитора щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, та просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Закон визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі правила для здійснення реалізації предмета за рішенням суду, зокрема в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам статей 38, 39 цього Закону та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України.

Однак у даній справі, суд, враховуючи вимоги частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку», не може визначити усі складові заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону, враховуючи що в межах даного спору, позивач з уточненою заявою не звертався.

Згідно із частиною п'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам статей 38, 39 цього Закону та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд країни у справі №6-3057цс16 від 19 квітня 2016 року.

У правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2017 року (справа №6-786цс17), зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.

При цьому, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (ст. 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак, за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч. 3 ст. 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч. 5 ст. 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (ч. 2 ст. 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Проаналізувавши положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку зі ст. 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 липня 2013 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором №28.3/І-005.05.1 від 05 квітня 2005 року у розмірі 74414 (сімдесят чотири тисячі чотириста чотирнадцять) доларів 02 центи США та 822229 (вісімсот двадцять дві тисячі двісті двадцять дев'ять) грн. 59 коп.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2014 року, яке набрало законної сили 13.03.2014 року, Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року - змінено в частині розміру пені, у зв'язку з чим викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 05.04.2005 року у розмірі 74 414 (сімдесят чотири тисячі чотириста чотирнадцять) доларів США 02 центи, пеню в сумі 201 120 (двісті одна тисяча сто двадцять) грн. 98 коп. та три проценти річних в сумі 67 846 (шістдесят сім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 77 коп.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року - залишено без змін.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки ПАТ «Родовід Банк» звернувся з даним позовом до суду 25 жовтня 2016 року, в той же час позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором розглянуто 13 березня 2014 року, за результатами якого ухвалено рішення Апеляційного суму міста Києва, яке набрало законної сили 13.03.2014 року, що дає суду прийти до висновку про те, що в даному випадку позивачем не пропущений строк позовної давності для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави. ( ст.2 Цивільного процесуального кодексу України)

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 15, 525, 526, 530, 599, 610, 631,1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 23.04.2018 року.

С у д д я