Постанова № 73614002, 24.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/628/17-ц 24.04.2018

Провадження №22-ц/784/375/18

Справа № 471/628/17 Провадження № 22-ц/784/375/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі головуючого Прокопчук Л.М., суддів Яворської Ж.М., Кушнірової Т.Б., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участю представника СТОВ «Ім. Мічуріна» ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року, ухваленого в той же день о 14:23 в приміщенні того ж суду у складі судді Скарницької І.Б. у справі за позовомОСОБА_2 до Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області, СТОВ «Ім. Мічуріна» про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И Л А :

05 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 серпня 1996 року померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої, залишилось спадкове майно – право на земельну частку, яке померлій було надано на підставі рішення сесії Новокостянтинівської сільської ради Братського району №2 від 07 вересня 2000 року, як колишньому члену КСПТ «Ім. Мічуріна». Позивач звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом, проте їй було роз’яснено про необхідність надання оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку, в зв’язку з тим, що ОСОБА_3 за життя сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримувала. Тому ОСОБА_2 змушена звернутись до суду із позовом про визнання за нею право власності на земельну частку (пай) в межах території Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 2-4).

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 до Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області, СТОВ «Ім. Мічуріна» про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом (а.с. 56-57).

В апеляційній скарзі позивач зазначала, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, суд не з’ясував фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, тому є незаконним та необґрунтованим. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову (а.с.67-69).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду прийшла до такого.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла 27 серпня 1996 року. Відповідно до довідки Держгеокадастру у Братському районі Миколаївської області в додатку до Державного акту на право колективної власності на землю від 22.11.1995 року серії МК 011, виданого КСП ім. Мічуріна, прізвище ОСОБА_3 відсутнє. Новокостянтинівською сільською радою Братського району 07.09.2000 року було прийнято рішення № 2, згідно п.1 якого «виділити із земель загальною площею 322,07 га для передачі її спадкоємцям у приватну власність в розмірі земельної частки (паю) при умові підтвердження їх права власності на земельну частку (пай) в нотаріальному чи судовому порядку згідно ст. 271 ЦПК України».

Відмовляючи в задоволенні позову як необгрунтованого, суд виходив з того, що позивачем не доведено, що ОСОБА_3 за життя отримала право на земельну частку (пай) в порядку, передбаченому Указом Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам», а тому зазначене право не може бути успадковане після її смерті.

Висновки суду відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, обставинам справи.

Пунктом 1 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ N 720/95) установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2. Названого Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, право на земельну частку (пай) виникає в осіб, у тому числі й у пенсіонерів, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю були чи залишалися членами цього підприємства.

Самий по собі факт того, що пенсіонер не перебував у трудових відносинах із таким підприємством чи за життя не одержав сертифікат на право на земельну частку (пай), не є підставами для висновку про відсутність у нього права на земельну частку (пай). У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правилами про спадкування.

За змістом ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ Президента) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання, включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акта.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що право на земельну частку (пай) мають члени КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови "Про судову практику справах про спадкування" від 30.05.2008 р. роз'яснив, що при вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України (1990 р)., Указу Президента України від 08.08.95 р. N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР.

У цьому разі слід враховувати, що згідно з п. 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 р. сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Із матеріалів справи вбачається, що матір позивача – ОСОБА_3 померла 27.08.1996 року. Дані про те, що вона була членом КСП, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонером, яка раніше працювала в ньому і залишалась членом зазначеного підприємства, в справі відсутні. Її прізвище у списку громадян – членів КСПТ ім. Мічуріна, що доданий до державного акту на право колективної власності на землю серії МК № 011 від 22 листопада 1995 року, виданому колективному сільськогосподарському підприємству ім. Мічуріна, із подальшими змінами, відсутнє.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено, що матір позивача мала право на земельну частку (пай).

З твердженням апелянта про те, що факт членства її матері в КСПТ «Ім. Мічуріна» підтверджується рішенням сесії Новокостянтинівської сільської ради Братського району №2 від 07.09.2000 року та доданим до рішення клопотанням СТОВ «Ім. Мічуріна», погодитись не можна.

Зміст рішення сесії Новокостянтинівської сільської ради Братського району №2 від 07.09.2000 року свідчить про те, що із земель резервного фонду згідно поданого списку колишнім членам КСПТ ім. Мічуріна виділена земельна ділянка загальною площею 322,07 га для передачі її спадкоємцям у приватну власність в розмірі земельної частки (паю) при умові підтвердження їх права власності на земельну частку (пай) в нотаріальному чи судовому порядку (а.с. 10).

Клопотання СТОВ ім. Мічуріна від 31.08.2000 року також не свідчить про те, що матір позивачки мала права на земельну частку (пай) (а.с. 11).

На виконання Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та постанови Кабінету міністрів України від 12 лютого 1996 року № 187 «Про стан реформування земельних відносин» Державним комітетом України по земельних ресурсах видано наказ від 20 лютого 1996 року № 11, яким затверджені Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Відповідно до п. 5 вказаних рекомендацій кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай), приймається за списком, що є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, який, у разі потреби, уточнюється і підписується головами відповідної Ради і підприємства.

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-17-2-П1580/4251 від 22.08.2001 року, на якій посилається в апеляційній скарзі позивач, передбачає, що для забезпечення прав працюючих, як виняток землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян-членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

При позитивному вирішенні питання місцевою радою щодо додаткової передачі земель у колективну власність недержавному сільськогосподарському підприємству, згідно з прийнятими рішеннями, вносяться відповідні зміни до державного акта на право колективної власності на землю, а громадянам - членам цього підприємства за рішенням райдержадміністрації виписуються і видаються сертифікати на право на земельну частку (пай).

У разі відмови місцевої ради передати у колективну власність вказану земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю)(сумарної кількості земельних часток (паїв) необхідно провести перерахунок вартості розміру земельних часток (паїв) та визначити їх розмір в умовних кадастрових гектарах, після чого витребувати у громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства видані сертифікати на право на земельну частку (пай) та внести в них відповідні зміни.

Аналіз наведених документів свідчить про те, що вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням земельними паями громадян-членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства, проводиться шляхом внесення змін до державного акта на право колективної власності на землю та списку, що додається до державного акта, що відповідає п. 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Позивачем не заявлені вимоги щодо внесення ОСОБА_3 до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Докази того, що матір позивача помилково не була включена до списку, доданого до державного акту про колективну власність на землю, в справі відсутні.

Відповідно до п.2, 3, 4 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" розмір земельної частки (паю) обчислюється в умовних кадастрових гектарах комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Стверджуючи, що ОСОБА_3 мала право на земельну частку (пай), позивач не зазначила в позові розмір земельної частки (паю) та не довела належними доказами його розмір.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволенні, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Т.Б. Кушнірова

Суддя Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 25 квітня 2018 року.