Постанова № 73613093, 16.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4823/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/6344/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: представника апелянта – ОСОБА_2,

боржника – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2017 року,-

в с т а н о в и л а:

в липні 2014 року за заявою філії «Західне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» суддею Шевченківського районного суду м. Львова видано судовий наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованості по кредитному договору в сумі 113 450, 23 грн., 567,25 грн. судових витрат та 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

25.05.2016 р. ОСОБА_4 подав на адресу суду заяву, в якій просив скасувати вищевказаний судовий наказ, оскільки жодних повідомлень про невиконання ОСОБА_5 своїх зобов’язань перед ТзОВ «Банк «Фінанси та Кредит» він не одержував, тому про стан взаєморозрахунків між сторонами Кредитного договору №156/06-МК йому нічого відомо не було, а відтак не виникло й обов’язку сплати грошової суми за договором поруки №02/156/06-МК. Термін дії кредитного договору сплив, а тому договір поруки слід вважати припиненим, оскільки стягувач не пред’явив вимоги до поручителів в шестимісячний термін з моменту порушення зобов’язання. Окрім цього в поданій заяві зазначає, що про існування вказаного наказу він дізнався лише 13.05.2016 р. після ознайомлення його представника з матеріалами судової справи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 01 вересня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про скасування судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова №2н-692/10, виданого 15 квітня 2010 року – відмовлено.

Дану ухвалу оскаржив в апеляційному порядку представник ОСОБА_4 – ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним (фактичним) обставинам справи. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що апелянт отримав, або відмовився отримувати надіслану йому копію оскаржуваного наказу у період з 15.04.2010 року по 13.05.2016 року, а супровідний лист суду, на який посилається районний суд в оскаржуваній ухвалі про скерування боржникам копії оскаржуваного наказу не свідчить про таке скерування. Звертає увагу, що прийнявши заяву та призначивши її до розгляду в судовому засіданні, та за відсутності ухвали про залишення такої без розгляду, суд першої інстанції вже вирішив питання щодо відсутності підстав, які б свідчили про пропуск заявником строку встановленого ч.1 ст. 105 ЦПК України, оскільки згідно змісту ст. 105? ЦПК України, наслідком пропуску строку встановленого ч.1 ст. 105 цього Кодексу є залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду про що постановляється відповідна ухвала. Також зазначає, що поруки, які виникли на підставі договорів поруки від 05.12.2006 року за №01/156/06-МК та №02/156/06-МК та були укладені з ТЗОВ «Банк «Фінанси та Кредит» припинилися в силу ч.1 та ч.4 ст. 559 ЦК України ще до видачі судового наказу у 2010 році. Окрім того звертає увагу, що подаючи заперечення проти задоволення заяви про скасування судового наказу та підтримуючи такі заперечення в судовому засіданні представник стягувача підтвердив наявність спору про право.

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з цього питання, якою скасувати судовий наказ №2Н-692/2010 від 15 квітня 2010 року виданий Шевченківським районним судом м. Львова.

Заслухавши суддю - доповідача, представника апелянта – ОСОБА_2, боржника – ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 про скасування судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова №2н-692/10, виданого 15 квітня 2010 року, суд першої інстанції виходив з того, що заявником пропущено строк, передбачений ст. 105 ЦПК України, а також не надана суду доказів погашення кредиту чи інших доказів, відповідно до яких суд міг би дійти до висновку про скасування судового наказу.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2010 року за заявою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Шевченківським районним судом м.Львова було видано судовий наказ №2н-692/10 про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором в сумі 113 450, 23 грн., 567,25 грн. судових витрат та 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Відповідно до ч. 1ст. 105 ЦПК України боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до нього документів подати заяву про його скасування.

Згідно ч.4ст.104 ЦПК України днем отримання боржником копії судового наказу є дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення.

Відповідні роз'ясненнями містяться і в п.п. 20 - 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження».

В пункті 17 вищенаведеної постанови також зазначено, що відповідно до статті 104 ЦПК України копія судового наказу одночасно з копіями заяви стягувача і доданих до неї документів не пізніше наступного дня після його видачі надсилається боржникові рекомендованим листом із повідомленням у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті.

Отримане зворотне повідомлення обов'язково додається до матеріалів справи, що підтверджує факт отримання боржником судового наказу.

З матеріалів справи вбачається, що судовий наказ №2н-692/10 видано Шевченківським районним судом м.Львова 15.04.2010 року.

Матеріали справи містять супровідний лист Шевченківського районного суду м.Львова від 15.04.2010 року за №М-21 про направлення ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 копії судового наказу 15.04.2010 року.

Однак, в матеріалах справи відсутнє рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про вручення копії судового наказу ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Крім того, матеріали справи не містять й інших відомостей про отримання боржником ОСОБА_4 копії судового наказу від 15.04.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи представник ОСОБА_4 – ОСОБА_2 звернувся в Шевченківський районний суд м.Львова з заявою про ознайомлення з матеріалами справи у зв’язку з тим, що ОСОБА_4 від державного виконавця дізнався про наявність судового наказу №2н-692/10, проте ні копії такого, а тим паче копії заяви стягувача з копіями документів ОСОБА_4 не отримував, а тому просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи. Як вбачається з поданої заяви представник ОСОБА_4 – ОСОБА_2 з матеріалами справи ознайомився 13.05.2016 року та 23.05.2016 року звернувся в Шевченківський районний суд м. Львова про скасування судового наказу наказ №2н-692/10 виданого Шевченківським районним судом м.Львова 15.04.2010 року.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про скасування судового наказу з підстав, визначених ст. 105 ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції не перевірено доводів представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 про припинення поруки за ч.1 ст. 559 ЦК України, оскільки як вбачається з матеріалів справи пунктом 4.4 договору поруки №01/156/06-МК від 05.12.2006 року передбачено, що внесення змін і доповнень у кредитний договір, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем, однак, в матеріалах справи наявна додаткова угода до кредитного договору відповідно до п.2 якої ОСОБА_5 та ТзОВ «Банк «Фінанси та кредит»» змінили умови повернення кредиту та процентів у строки згідно з графіком погашення відповідно до додатку №1 до цієї додаткової угоди, хоча такий графік та умови повернення коштів з ОСОБА_4 не узгоджувались.

Також, поза увагою суду залишились й посилання представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 про припинення договору поруки на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України, так як стягував не пред’явив вимоги до поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в шестимісячний строк з моменту порушення, а довідка про заборгованість станом на 30.03.2010 року на думку представника не є доказом того, що вимога заявлена вчасно.

Зважаючи на встановлені обставини, колегії суддів вважає, що суд формально підійшов до вирішення справи.

Враховуючи положення Європейської Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка у ст. 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, і кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, на думку колегії суддів висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_4 про скасування судового наказу від 15.04.2010 року, виданого Шевченківським районним судом м.Львова, є передчасним.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З врахування вищенаведеного, апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 слід задовольнити частково, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2017 року, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374,379, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 01 вересня 2017 року – скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23.04.2018 року.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_6