Постанова № 73612249, 17.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 325/799/17 Головуючий у 1 інстанції: Пантилус О.П.

№ 22-ц/778/718/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

ОСОБА_2

секретар: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2017 року у справі за позовом Заступника прокурора Запорізької області начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до головного управління Держземкадастру у Запорізькій області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 7 га та її повернення,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року Заступник прокурора Запорізької області начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що накази Головного управління Держземагентства у Запорізькій області (відповідача 1), які оспорюються, є незаконними і підлягають скасуванню з наступних підстав: 1) відповідачем 1 під час видання наказів перевищено надані законом повноваження, так як земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, всупереч вимог ст.19 Конституції України, ст.85 Водного кодексу України, частин 3,4,5 ст.122 ЗК України, правової позиції, викладеної в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017р. по справі № 477/475/16-ц; 2) цим відповідачем передано в оренду з підстав не передбачених законом (ч.4ст.59 ЗК України) земельну ділянку, яка розташована в межах прибережної захисної смуги моря та належить до земель водного фонду, для ведення фермерського господарства без обмежень у її використанні. Під час видання спірних наказів відповідач 1 порушив вимоги ст.cт.59, 122 ЗК України, ст.85 ВК України. Прокурор вважає, що накази підлягають визнанню незаконними та скасуванню, відповідно до п.!0ч.2ст.16, ч.І ст.21 ЦК України. Враховуючи те, що на підставі наказів, які не відповідають вимогам закону, укладений договір оренди земельної ділянки, зміст цього правочину, відповідно до ч.І ст.203 ЦК України суперечить вимогам ст.ст.56, 59, 122 ЗК України, підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених ч.1ст.215 ЦК України (недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК), із застосуванням наслідків недійсності правочину, відповідно до ч.1ст.216 ЦК України, поверненням земельної ділянки на підставі ст.1212 ЦК України на користь держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації, яка відповідно до ч.5 ст.122 ЗК України, має право розпоряджатися такою земельною ділянкою. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 Головне управління Дергеокадастру у Запорізькій області є правонаступником Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, у зв'язку з ліквідацією останнього.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Запорізькій області від 04.03.2015 року № 8-451/15-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документів із землеустрою", від 31.03.2015 року № 8-700/15-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 від 31.03.2015 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області, правонаступник Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області і ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_4 повернути державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 7 га з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області; стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 6400,00 гривень.

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено, що Головним Управлінням Держземагентства у Запорізькій області, відповідно до статей 15-1, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство". Положення про Головне управління Держземагенства у Запорізькій області, затвердженого наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 21.09.2012 року № 442 (зі змінами) видані накази:

1) розглянувши клопотання ОСОБА_4, 04.03.2015 року № 8-451/15-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документів із землеустрою", пунктом 1 якого надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду, розташованої на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності Орієнтований розмір земельної ділянки - 7,00 га. Цільове призначення земельної ділянки — для ведення фермерського господарства (01.02). Пунктом 2 ОСОБА_4 був зобов'язаний подати розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на затвердження до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області не пізніше ніж у шестимісячний термін. Пунктами 3 і 4 покладені обов'язки на певних посадових осіб щодо організації виконання та контролю за виконанням наказу;

2) розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства, 31.03.2015 року № 8-700/15-15-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду". Пунктом 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 7,0 га сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Другим пунктом наказу ОСОБА_4 надана в оренду земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 7,0 га пасовища (кадастровий номер: 2324580300:06:001:0005) строком на 49 років для ведення фермерського господарства, розташованої на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту із встановленням річної плати в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки. Пунктом З ОСОБА_4 зобов'язаний укласти договір оренди, приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права оренди, земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог ст.ст. 96, 103 ЗК України та інших нормативно-правових актів. В пункті 4 наказу покладений контроль за виконанням на певну посадову особу.

На підставі останнього наказу між Головним управлінням Держземагентства у Запорізькій області та ОСОБА_4 31.03.2015р. укладений договір, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування строком на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя — пасовища) державної власності для ведення фермерського господарства (кадастровий номер: 2324580300:06:001:0005) площею 7,0 га, розташовану на території Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту.

Відповідно до повідомлення прокурору від Приазовського районного відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 1098/17.27-06-105 від 22.08.2017 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер 10 лютого 2016 року, згідно актового запису про смерть № 2641 від 10.02.2016 року, складений відділом реєстрації смерті у м.Києві Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 87919047 від 24.05.2017 року і № 95291507 від 22.08.2017 року право оренди на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 2324580300:06:001:0005 площею 7 га з 18.05.2017 року зареєстроване за орендарем ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Вимагаючи визнання незаконними та скасування зазначених наказів, прокурор посилався на перевищення відповідачем 1 повноважень при їх виданні, зокрема, спірна земельна ділянка могла бути передана тільки Запорізькою обласною державною адміністрацією.

Не погоджуючись з позовом в цій частині, суд першої інстанції послався на положення ч.4 ст. 122 ЗК України, за якими центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Судом першої інстанції було враховано, що на час спірних відносин центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів було Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи на містах, згідно Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №445, Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.05.2012 року № 258 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 року за №852/21164. ' Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, яка регулює порядок вилучення земельних ділянок, та земельні ділянки дна територіального моря (частина 8 ст.122 цього Кодексу). Обласні державні адміністрації на їхній території, відповідно до ч.5 ст.122 ЗК України, передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Частина 3 ст.122 ЗК України визначає повноваження районних державних адміністрацій, де вказано, що вони на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

На підставі зазначеного законодавства, суд першої інстанції зробив висновок що земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту, відноситься до земель державної власності має право розпоряджатися, відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України, Головне управління Держземагентства у Запорізькій області.

Рішення в цій частині є мотивованим, судова колегія погоджується з покладеними в його основу висновками.

Як в суді першої інстанції так і при апеляційному розгляді, прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка, яка передана у користування ОСОБА_4, відноситься до земель водного фонду.

Разом з тим будь-яких переконливих доказів зазначеному посиланню надано не було.

Так, за 19 Земельного кодексу України визначений вичерпний перелік категорій земель України, які за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій та серед них визначені: землі сільськогосподарського призначення; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії, згідно ст. 20 ЗК здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно ч.2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Виходячи з наведених норм закону категорія землі не визначається тільки обставиною щодо її розташування чи на підставі норми закону, а віднесення земель до певної категорії здійснюється на підставі рішень відповідних органів.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем не наведені обставини та не надані будь які докази про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду чи про те, що відбулася зміна цільового призначення землі.

Суд першої інстанції вважав припущенням посилання прокурора на те, що розташування земельної ділянки в двох кілометровій зоні від урізу води свідчить що вона відноситься до прибережної захисної смуги, а відтак і до водного фонду.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2301367742015 від 21.03.2015 року, агрохімічним паспортом поля, земельної ділянки, виданого директором Запорізької філії ДУ "Держгрунтоохорона", довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області від 20.03.2015 року №31-28-0.3-480/2-15, спірна земельна ділянка площею 7,000 га є державною власністю, сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення: К 16.00 — землі запасу, вид угідь: пасовища (гр.12 по формі 6-зем).

Судова колегія погоджується з висновками суду, що відомості, які зазначені в даних документах жодним чином не спростовані ні прокурором, ні позивачем.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Відповідно до ст.88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг розробляються в порядку, передбаченому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, яким визначено, що цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на судову практику Верховного Суду України з розгляду справ про надання земельних ділянок у власність в межах прибережних захисних смуг, у своїх постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч.І ст.355 цього Кодексу прийшов до наступного висновку: "Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене імперативними нормами (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги".

Зазначений висновок викладений в постановах Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 6-184цс15, від 21.05.2014р.у справі № 6-16цс14, від 05.11.2014р. у справі № 6-171цс14, від 24.12.2014р. у справі № 6-206цс14 та інших, який відповідно до ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковим для суду при застосуванні нормативно-правового акту, що містить відповідну норму права.

Виходячи з наведеного, незважаючи на відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря у Приазовському районі, суд прийшов до висновку, що дійсно така прибережна зона існує шириною не менше двох кілометрів від урізу води Азовського моря. Враховуючи, що відповідно до ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, слід зробити висновок, що прибережна захисна смуга може бути встановлена також на земельній ділянці з категорією (ст.19 ЗК України) - сільськогосподарського призначення.

Визначаючи чи розташована спірна земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги суд першої інстанції встановив, що згідно доданого до позову викопіювання з кадастрової карти спірна земельна ділянка з одного боку розташована від моря на відстані від 86 до 101 метра.

Суд також врахував, що висновок про розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги прокурором зроблено без виходу спеціаліста на місцевість для встановлення дійсного розміру захисної прибережної смуги в районі розташування спірної земельної ділянки.

Як зазначив Верховний Суд України у справі № 6-1590цс16, постанова від 29.03.2017 року, при відсутності доведеності вказаних обставин, вимоги прокурора задоволенню не підлягають.

За положеннями ст. 59 ЗК України, встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Зокрема громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права прибережні захисні смуги вздовж морів не могли передаватись у власність громадян, але могли передаватися в оренду за певних умов використання.

Судова колегія звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка передавалася в оренду ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства.

Таке фермерське господарство було створене ОСОБА_4, натомість саме фермерське господарство, яке використовує земельну ділянку, до участі у справі не залучалося.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником фермерського господарства поряд з ОСОБА_4 був ОСОБА_6, який також не залучався до участі в справі.

Суд першої інстанції. відмовляючи у позові поряд з іншим, виходив з того за ст.62 та с. 90 ЗК визначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, до яких не відноситься діяльність фермерського господарства.

Суд першої інстанції мотивував власне рішення також посиланням на практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, ним наведені справи, у яких правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції та не спростовують їх.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Запорізької обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24.04.2018 р.

Головуючий:

Судді: