Постанова № 73612243, 24.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 320/1528/17 Головуючий у 1-й інстанції Купавська Н.М.

Номер провадження 22-ц/778/771/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Крилової О.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_3звернувся до суду із позовною заявою до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що у період з 29.10.1984 року по 26.11.1986 року він проходив військову службу на території Республіки Афганістан, де велися бойові дії.

При виконанні службового обов’язку він отримав поранення, контузію, захворювання, які відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У зв’язку з отриманими захворюваннями йому первинно встановлено 3 групу інвалідності, але в подальшому безстроково встановлено 2 групу інвалідності.

Оскільки через хворобу, отриману під час несення військової служби, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання, а отриману ним пенсію він витрачає на лікування, придбання ліків, йому не вистачає забезпечувати себе та свою родину.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд стягнути із Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 15000 грн.

Стягнуто з Міністерства оборони України судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України звернулося до суду із апеляційною скаргою в якій, посилаючись на незаконність рішення суду у зв’язку невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Аналогічні норми містились в ст. 213 ЦПК України в редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранень та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 проходив військову службу на території Афганістану в період з 09.06.1982 по 07.03.1983, тобто в період, коли там велись бойові дії, що підтверджується записами в його військовому білеті /а.с.8-10, /.

12 лютого 2014 року ОСОБА_3 було встановлено ІІІ групу інвалідності, але при повторному огляді йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв"язку з хворобою, яка пов"язана з проходженням військової служби, що підтверджується довідками до актів огляду МСЕК та витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв /протокол від 20.11.2013 року за №2874/ (а.с.13).

Із матеріалів справи вбачається, що захворювання, яке отримав ОСОБА_3 під час проходження військової служби, пов'язане з її проходженням. Причинний зв'язок встановлено витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, контузій, травм, каліцтв від 20.11.2013 за №2874 (а.с.13), виписками з історії хвороби /а.с.12,14, 18,19,21/, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертиза №2076/Ж від 19.11.2013, довідками до актів огляду МСЕК від 12.02.2014 та 20.09.2016 про встановлення ОСОБА_3 ІІІ та ІІ групи інвалідності у зв’язку з хворобою, яка пов’язана з участю у бойових діях під час проходження військової служби.

Статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Застосовуючи вказані норми матеріального права до спірних правовідносин, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов’язане із проходження військової служби в період з 29.10.1984 року по 26.11.1986 рік в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв’язку, саме: захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.

Проте з указаним висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з 29.10.1984 року по 26.11.1986 року не діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Однак суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є на час звернення до суду військовослужбовцем.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я (1984-19886 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров’я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди" при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 29.10.1984 року 26.11.1986 року 23.10.1986 року , тобто до набрання чинності Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 року у аналогічній справі №332/3368/16-ц, провадження №61-143св17.

Оскільки допущені судоми порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 жовтня 2017 року у цій справі скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом 10 днів.

Головуючий

Судді: