Постанова № 73604197, 18.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 496/1913/17

Категорія: 6.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Горяєв І.М. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – судді Федусика А.Г.,

суддів – Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,

при секретарі – Пальоній І.М.,

за участю: представника апелянта - ОСОБА_1 та представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 04 вересня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі ГУДГК) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 09 червня 2017 року №51-ДК-ДК/0008По/08/01 старшого державного інспектора ГУДГК у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ОСОБА_5.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 04 вересня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду, ГУДГК подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 червня 2017 року старшим державним інспектором ГУДГК у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель ОСОБА_5 було винесло постанову №51-ДК-ДК/0008ПО/08/01 відносно позивача про накладення адміністративного стягнення, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.1 ст. 53 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн..

Згідно вказаної постанови позивач порушив вимоги ст.116 Земельного кодексу України, а саме: використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, державної власності, яка не надана у власність, користування (оренду) на території Василівської сільської ради Біляївського району Одеської області, без передбачених чинним законодавством правовстановлюючих документів. Також, відповідач дійшов висновку, що позивачем заподіяну матеріальну шкоду внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у сумі 36933,62 грн.

09 червня 2017 року державним інспектором винесено припис №51-ДК-ДК/0008Пр/03/01/-17, за яким зобов'язано позивача усунути зазначені порушення у строк до 01 жовтня 2017 року.

Винесення вказаної постанови та притягнення позивача до відповідальності і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вказані обставини визнані сторонами та суд не має обґрунтованого сумніву щодо їх достовірності.

Вирішуючи справу та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності факту використання земельної ділянки без передбачених чинним законодавством правовстановлюючих документів.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.126 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (в редакції станом на укладання основного договору та додатків до нього).

Згідно до п.2 та 3 ст.125 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ч.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За змістом ч.5 ст.6 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 Закону об’єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

В ході розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження, позивачем не було надано належних доказів отримання ним у встановленому законом порядку спірної земельної ділянки та державної реєстрації його права оренди на момент проведеної відповідачем перевірки, наслідком якої стало складання спірної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що право позивача на користування спірною земельною ділянкою не підтверджено належним чином.

При цьому посилання позивача на те, що після закінчення терміну дії договору оренди спірної земельної ділянки від 26 листопада 2003 року №7 він продовжив її використовувати та сплачував належні орендні платежі, а тому відповідно до ч.6 ст.33 Закону цей договір автоматично продовжено на новий термін до 2021 року, судова колегія до уваги не приймає, оскільки зі змісту вказаної статті вбачається, що передбачені частиною шостою наслідки не можуть застосовуватися окремо від інших вимог Закону та безпосередньо пов'язані з виконанням орендарем положень частин 2 та 3 цієї статті, відповідно до яких до закінчення дії договору оренди земельної ділянки орендар повинен письмово повідомити орендодавця про свій намір скористатися переважним правом на поновлення дії договору оренди на новий строк (що було також передбачено і договором оренди від 26 листопада 2003 року №7 та додатковими угодами до нього) та додати до цього повідомлення проект додаткової угоди до договору, а в ході розгляду справи позивачем не було надано жодного доказу виконання ним вказаних вимог.

Крім цього, вказані доводи позивача суперечать положенням ч.8 ст.33, ч.5 ст.6 та ст.17 Закону, ст.ст.125, 126 ЗК України, відповідно до яких у разі поновлення договору оренди на новий строк (в тому числі і у випадку застосування положень ч.6 ст.33 Закону) обов'язково укладається додаткова угода, яка підлягає обов'язковій державній реєстрації, і лише після такої реєстрації об'єкт оренди (земельна ділянка) вважається переданою орендарю, чого в даному випадку здійснено не було.

Також, посилання позивача на факт сплати коштів за орендну земельної ділянки, що, на думку позивача, підтверджує правомірність користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сам факт переведення орендної плати, жодним чином не відміняє обов’язку позивача щодо проведення державної реєстрації, без проведення якої особа не може вважатись повноправним користувачем земельної ділянки.

Також, колегія суддів вважає неспроможними посилання позивача на те, що в резолютивній частині спірної постанови відповідача, як підставу для притягнення до відповідальності зазначено ч.1 ст.53 КУпАП, що свідчить (на думку ОСОБА_4А.) про протиправність спірної постанови, оскільки зазначення в постанові ч.1 ст.53 КУпАП замість ст.53-1 КУпАП (яка регламентує відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки) є технічною помилкою, яка не впливає на правомірність та ґрунтовність притягнення позивача до відповідальності. Про наявність технічної помилки також свідчить той факт, що ст.53 КУпАП містить в собі взагалі одну частину, тобто, суб’єкт владних повноважень мав на увазі ст.53 КУпАП з індексом 1, а не ч.1 ст.53 КУпАП, як таку.

Крім того, з аналізу самої спірної постанови вбачається, що склад правопорушення, який визначено в діях позивача, відповідає саме складу, передбаченому ст.53-1 КУпАП - використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, державної власності, яка не надана у власність, користування (оренду) на території Василівської сільської ради Біляївського району Одеської області, без передбачених чинним законодавством правовстановлюючих документів, що також свідчить про наявність саме технічної (формальної) помилки, допущеної відповідачем при зазначенні статті КУпАП, яка передбачає відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення від 09 червня 2017 року №51-ДК-ДК/0008По/08/01 є обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню, а відповідні позовні вимоги задоволенню.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321,322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області – задовольнити.

Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 04 вересня 2017 року скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування постанови залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_6Судді ОСОБА_7 ОСОБА_3