Постанова № 73603729, 24.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/20212/15 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

Бояринцева М.А., Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Кузьмишина О.М.

Секретар судового засідання: Хаврат О.О.

За участі представників:

Відповідача-3: Кириченков В.Б.;

Третьої особи-1: Ясько Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.18р. у справі №826/20212/15 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Любов Миколаївни, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_9, Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченко О.А. про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Позивачі звернулись до суду з позовом, у якому просили:

визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (Марченка O.A.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 20921232 від 24 квітня 2015 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_2) на підставі іпотечного договору, серія та номер 1019, виданого 18 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B., договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер 1039, виданий 12 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповським О.В.; номер запису про право власності 9574811, на підставі якого державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л.М. було внесено відповідний запис до Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно;

зобов'язати державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Канівець Л.М. вилучити з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2), внесений на підставі Рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (Марченка O.A.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 20921232 від 24 квітня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.15р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.16р., адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.09.17р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.12.15р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції слугувало те, що судами неповно з'ясовано обставини справи, зокрема, не допитано в якості свідка ОСОБА_9; не встановлено чи дійсно нею направлялися листи із іпотечними вимогами боржнику та іпотекодавцям; чи було ними отримано такі.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.18р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Позивачі подали апеляційну скаргу, у якій просять суд скасувати рішення з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги Апелянти вказують на те, що у матеріалах реєстраційної справи відсутні підписані ОСОБА_9 іпотечні вимоги, а також відсутні докази їх отримання боржником та іпотекодавцями, що є порушенням вимог статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та умов Іпотечного договору від 18.06.2008 (п.7.4.1).

Окрім того, апелянт акцентує увагу на тому, що після вчинення оспорюваної реєстраційної дії, згідно ухвали Апеляційного суду м. Києва від 25.05.15р. набрало законної сили заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.14р., яким відмовлено кредитору (Банку) у зверненні стягнення на предмет іпотеки (спірна квартира), у зв'язку з фактом стягнення судовим рішенням заборгованості за кредитним договором №КЛ-209/11 від 29.09.11р., та з тих підстав, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про подвійне стягнення заборгованості за одним і тим же кредитним договором.

Через канцелярію суду від представника Позивачів надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Присутні у судовому засіданні представники Відповідача-3 та Третьої особи-1 заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги.

Інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про проведення судового засідання повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу Позивачів, заслухавши учасників провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у справі, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_6, ОСОБА_14 (змінено прізвище ОСОБА_7.), які виступають майновими поручителями ОСОБА_15, позичальника за Кредитним договором №31-КЛ від 18.06.08р., було укладено Іпотечний договір від 18.06.08р., посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстрований в реєстрі за №1019 (а.с.15-20, том І).

Згідно п.2.1 вказаного договору, Іпотекодавці з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Кредитного договору передають, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку та на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 90,60 кв.м., жилою площею 49,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, яка належить Іпотекодавцям на праві спільної приватної власності, в рівних долях, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району, згідно з розпорядженням (наказом) №12223 від 18.11.98р. та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 19.11.98р., про що зроблено відповідний запис в реєстрову книгу за №7981.

У подальшому, між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_15 було укладено Кредитний договір №KЛ-209/11 від 29.09.11р., за умовами якого Банк надав ОСОБА_15 грошові кошти (кредит) у формі поновлювальної кредитної з максимальним лімітом у сумі 2 300 000 грн., а ОСОБА_15 зобов'язався повернути кредит до 28.09.2014 року.

Того ж дня, між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_6, ОСОБА_7 було укладено договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідченого 18.06.08р. Літвіновим A.B., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером №1019, за яким ОСОБА_6, ОСОБА_7 передали в іпотеку АТ «ЕРДЕ БАНК» у якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №KЛ-209/11 від 29.09.11р., нерухоме майно, а саме: спірну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-22, том І).

У серпні 2014 року ПАТ «ЕРДЕ БАНК», від імені якого діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЕРДЕ БАНК», звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_15 заборгованості у розмірі 4 004 160,38 грн. за кредитним договором №KЛ-209/11 від 29.09.11р.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.12.14р. у цивільній справі №761/23998/14-ц позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_15 на користь Банку заборгованість за кредитним договором №KЛ-209/11 від 29.09.11р. у сумі 4 004 160,38 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.05.15р. у цивільній справі №761/23998/14-ц рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.12.14р. в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті штрафних санкцій скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: «Стягнути зі ОСОБА_15 на користь ПАТ «ЕРДЕ БАНК» заборгованість по кредиту в сумі 1 827 898,91 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 258 811,19 грн., штраф в сумі 422 450,28 грн., всього 2 509 160,38 грн.»; в іншій частині рішення залишено без змін (а.с.30-32, том І).

Окрім того, у серпні 2014 року ПАТ «ЕРДЕ БАНК», від імені якого діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЕРДЕ БАНК», звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_15, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на трикімнатну квартиру загальною площею 90,60 кв.м., жилою площею 49,90 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.14р. у справі №761/23999/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.05.15р., у задоволенні позову ПАТ «ЕРДЕ БАНК» (правонаступник ОСОБА_9.) до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_15 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено (а.с.23-29, том І). Підставою для відмови у задоволенні позову слугував факт стягнення судовим рішенням заборгованості за вказаним кредитним договором, а також те, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про подвійне стягнення заборгованості за одним і тим же кредитним договором.

У цей же час, в процесі судового розгляду цивільного спору, між ПАТ «ЕРДЕ БАНК», як первісним іпотекодержателем, та ТОВ «Кредекс Фінанс» були укладені договір від 12.02.15р. про відступлення права вимоги за Кредитним договором №KЛ-209/11 від 29.09.11р., згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» придбало право вимоги за Кредитним договором, а також договір від 12.02.15р. про відступлення прав за Іпотечним договором, згідно з яким право вимоги за договором Іпотеки від 18.06.08р. за реєстровим № 1019 перейшло до ТОВ «Кредекс Фінанс».

У цей же день, між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ОСОБА_9 були укладені договір № 12/02/15 від 12.02.15р. про відступлення прав за договором, згідно з яким до ОСОБА_9 перейшло право вимоги за Кредитним договором КЛ-209/11 від 29.09.11р., а також договір від 12.02.15р. про відступлення прав за договором Іпотеки, згідно з яким право вимоги за іпотечним договором від 18.06.08р. за реєстровим № 1019 також перейшло до ОСОБА_9 (договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 12.02.2015р. за реєстровим № 1039).

Згідно умов договору про відступлення права вимоги за договором Іпотеки, новий іпотекодержатель - ОСОБА_9 одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника - ОСОБА_15, а також майнових поручителів ОСОБА_6, Сопко (на день укладення договору іпотеки ОСОБА_15) ОСОБА_17 належного виконання зобов'язань за кредитним договором та Іпотечним договором в межах переданого права вимоги.

09.04.15р. представник ОСОБА_9 за довіреністю - ОСОБА_18 - звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О.А., керуючись ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.13р. № 868 прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.04.15р. №20921232 (а.с. 119, том І), яким зареєструвала право власності на приватну квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_9, податковий номер НОМЕР_1.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 37158251, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі договору Іпотеки від 18.06.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Літвіновим А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1019; договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 1039 від 12.02.15р. - зареєстроване за ОСОБА_9.

Вважаючи вказане рішення держреєстратора протиправним та таким, що прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, Позивачі у серпні 2015 року звернулись з даним позовом до суду.

Підстави заявлених позовних вимог ґрунтуються на обставинах неналежного виконання умов п.7.4.1 Іпотечного договору від 18.06.2008, що не перевірив Відповідач при прийнятті рішення про державну реєстрацію права, порушивши при цьому вимоги статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013р.

Зокрема, Позивачі вважають, що Відповідачем неналежно перевірені усі документи, що є підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки, а саме: письмове рішення Іпотекодержателя про придбання Предмета іпотеки у власність, оцінку предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності станом на момент набуття права власності, завірену в установленому порядку; копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання; вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-ти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-ти денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмові вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення прийнято державним реєстратором у межах та у спосіб визначених законом повноважень та з дотриманням процедури. Заявником було подано вичерпний перелік документів, які підтверджують виникнення прав у ОСОБА_9 на нерухоме майно; ОСОБА_9 було дотримано визначену Законом України «Про іпотеку» та умовами договору процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на таке майно. Також судом було допитано ОСОБА_9 як свідка у даній справі та з'ясовано обставини на предмет її особистого підпису на іпотечних вимогах, які надсилались на адресу Позивачів та були долучені до пакету документів поданих державному реєстратору.

Отже, розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

У даній справі оскаржуються дії реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року N 898-IV, статтею 33 якого установлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивачів, умов цивільно-правової угоди - договору іпотеки, внаслідок чого третя особа ОСОБА_9 набула прав на об'єкт нерухомого майна - квартиру, яку у подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.15р. відчужила ОСОБА_19 У зв'язку з цим, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскаржують у Шевченківському районному суді м. Києва вказаний договір купівлі-продажу.

Тобто, предметом розгляду у цій справі є не стільки рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття третьою особою ОСОБА_9 права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору іпотеки. Оспорюючи рішення державного реєстратора, Позивачі вказують на порушення їх прав, як іпотекодавців та власників спірного майна.

Такі вимоги Позивачі, окрім вищезазначеного, мотивують і відсутністю правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки з покликанням на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25.05.15р., якою залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.14р. у справі №761/23999/14-ц, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «ЕРДЕ БАНК» (правонаступник ОСОБА_9.) до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_15 про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, у зв'язку з фактом стягнення судовим рішенням заборгованості за вищевказаним кредитним договором, а також з метою уникнення подвійного стягнення заборгованості за одним і тим же кредитним договором.

За таких обставин, колегія суддій вважає, що даний спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та КАС України (ст. 6 КАС у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та ст.5 КАС у редакції, чинній на момент вирішення справи) в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення у справі) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. (ч. 2 ст. 4 КАС (у згаданій редакції) та ст. 19 КАС (у чинній редакції).

За правилами Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст. 19 у чинній редакції ЦПК).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

У справі, що розглядається, оскаржуються реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на квартиру, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів Позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Отже, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 11 квітня 2017 року у справі №21-3632а16 та Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі №396/2550/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС, суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, колегія суддів роз'яснює, що рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації захисту свого речового права в порядку цивільного судочинства, в межах якого і можуть бути реалізовані питання про реєстрацію права власності на квартиру.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 ст. 319 КАС, порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 238, ст.ст. 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.18р. у справі №826/20212/15 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.18р. у справі №826/20212/15 - скасувати та прийняти нову постанову, якою закрити правадження у даній справі.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Глущенко Я.Б.

Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови складений: 25.04.18р.