Рішення № 73602845, 23.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2018 року № 826/1268/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справпровизнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому просить:

- визнати незаконним і скасувати наказ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.12.2017 №804-к «Про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв?язку із закінченням строку трудового договору»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

- зобов'язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вжити заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України;

- стягнути з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4А код ЄДРПОУ 37317811) на користь ОСОБА_1 (03187, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток на підставі ч. 3 ст. 184 КЗпП України (за період протягом якого за нею зберігається середня заробітна плата) з 15.12.2017 до моменту виконання відповідачем умов, визначених ч. 3 ст. 184 КЗпП України, щодо її обов'язкового працевлаштування;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 316 252,62 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2018 відкрито провадження у справі та призначене підготовче засідання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваним наказом ОСОБА_1 звільнено із займаної нею посади під час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що є порушенням встановлених положеннями ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України гарантій, які, за твердженням позивача, розповсюджуються на неї.

Під час підготовчого провадження судом вжито заходи, передбачені положеннями ст. 180 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що, судом ухвалено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

У призначене судове засідання 17.04.2018 з'явились позивач, представник позивача та представник відповідача. Позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, заявлених у позовній заяві, з урахуванням відповіді на відзив. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у відзиві, в якому зазначено, що оскільки 14.12.2017 був останнім днем роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, помічником якої була позивач, звільнилась, а суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого вона була прикріплена додатковим помічником, припинила повноваження зі здійснення правосуддя, строковий трудовий договір з позивачем також було припинено. У зв'язку з наведеним, як наголошено представником відповідача, гарантії, передбачені ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, не поширюються на працівників патронатної служби у зв'язку з тим, що підставою для припинення строкового трудового договору є відповідні положення Закону України «Про державну службу», а не п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Судом ухвалено про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.11.2013 №1169-к Сиволап (прізвище після державної реєстрацію шлюбу - ОСОБА_1) ОСОБА_3 з 25.11.2013 призначено на вакантну посаду помічника судді управління забезпечення діяльності судової палати у цивільних правах (на час повноважень судді Попович О.В.) у порядку переведення із Дніпровського районного суду міста Києва з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.11.2013 №1186-к ОСОБА_2 з 28.11.2013 переведено на вакантну посаду консультанта відділу консультантів та спеціалістів управління забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, за її згодою.

Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.11.2013 №1186-к ОСОБА_2 з 17.12.2013 переведено на вакантну посаду консультанта відділу консультантів управління забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2015 №480-к ОСОБА_2 з 16.06.2015 на вакантну посаду помічника судді управління забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах (на час повноважень судді Григор'євої І.В.) з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.04.2016 №373-к, у зв'язку із введенням в дію нової структури та штатного розпису апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджених рішенням зборів суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2016 №5, та відповідно до ч.ч. 3 та 5 ст. 152, ст. 154 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», ОСОБА_2 з 29.04.2016 переведено на вакантну посаду помічника судді департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах (на час повноважень судді Григор'євої І.В.) з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією повідомлення про зміну істотних умов праці ОСОБА_2, яке остання, згідно з розпискою, отримала 11.05.2016, позивача повідомлено про зміну істотних умов праці після закінчення 2-місячного строку з дня повідомлення, з урахуванням того, що після набрання чинності 01.05.2016 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII посада помічника судді департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах, яку остання обіймає, відповідно до ст. 92 цього Закону, віднесена до посад патронатної служби, а умови праці, передбачені Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, не можуть бути збережені.

На підставі вказаного, наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.07.2016 №615-к ОСОБА_2 визнано такою, що з 11.07.2016 продовжує роботу на посаді помічника судді (що віднесена до посад патронатної служби) департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах на час повноважень судді Григор'євої І.В.

Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2017 №251-к ОСОБА_2, помічнику департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах, надано оплачувану соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15.05.2017 по 20.02.2020.

Наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.06.2017 №367-к, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2, помічник департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах, зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_1 внесено зміни в її облікові документи.

У той же час, наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.12.2017 №804-к ОСОБА_1, помічника департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах, відповідно до п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та постанови Пленуму Верхового Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду», ч. 5 ст. 152, ст. 154 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 17 та 92 Закону України «Про державну службу», п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 №14, ст. 22 Закону України «Про відпустки» та у зв'язку з припиненням повноважень зі здійснення правосуддя суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4, 14.12.2017 звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Вважаючи вказаний наказ від 13.12.2017 №804-к необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Особливості патронатної служби визначено положеннями ст. 92 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, у силу яких до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.

Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою особи, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.

На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41 - 43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України.

Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Час роботи на посадах патронатної служби зараховується до стажу державної служби та враховується при присвоєнні державному службовцю рангу в межах відповідної категорії посад, якщо до призначення на посаду патронатної служби він перебував на державній службі та після звільнення з посади патронатної служби повернувся на державну службу.

Працівник патронатної служби, який виявив бажання вступити або повернутися на державну службу, реалізує таке право у порядку, визначеному цим Законом для осіб, які вперше вступають на державну службу, з обов'язковим проведенням конкурсу.

При цьому, відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.

Приписами ст. 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника (помічників) судді, затвердженим Радою суддів України. Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Помічники суддів Верховного Суду повинні також мати стаж професійної діяльності у сфері права не менше трьох років. Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.

Водночас, п. 19 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 №14, помічник судді може бути звільнений з посади з дотриманням вимог законодавства про працю та Закону України «Про державну службу» на підставі заяви про звільнення за власним бажанням або за мотивованим поданням судді, а у випадку тривалої відсутності судді (тривале відрядження, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною тощо) - за наказом керівника апарату відповідного суду.

У разі припинення повноважень судді відповідного суду та звільнення судді з займаної посади у встановленому законом порядку, помічник судді звільняється із займаної посади з дотриманням гарантій, передбачених законодавством.

З аналізу наведених законодавчих положень у редакції, яка діє станом на момент виникнення спірних правовідносин, помічник судді не відноситься до посад державної служби, а є працівником патронатної служби, який, у силу спеціальних правових норм, які регулюють правовідносини у сфері судочинства (правосуддя), звільняється із займаної посади з обов'язковим дотриманням гарантій, передбачених законодавством, у тому числі з дотриманням вимог законодавства про працю.

На підставі викладеного, а також з урахуванням того, що спеціальними правовими нормами у сфері регулювання правовідносин патронатної служби у сфері судочинства (правосуддя), які наведено вище, не врегульовано питання щодо звільнення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, застосуванню підлягає законодавство про працю (за винятком обмежень, передбачених ст. 92 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, а саме: крім ст.ст. 39-1, 41 - 43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України).

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як було зазначено вище, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем та її представником вказано, що ОСОБА_1 звільнено із займаної нею посади під час перебування у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що є порушенням встановлених положеннями ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України гарантій.

З цього приводу слід зазначити, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом (спеціальними нормами) не врегульовано, тому, згідно з ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За приписами ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу та відзиву, підставою для звільнення позивача із займаної посади слугувало у першу чергу те, що 14.12.2017 був останнім днем роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки 15.12.2017 розпочав свою роботу Верховний Суд, згідно з постановою Пленуму Верхового Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду», а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ припиняє свою діяльність та ліквідується у встановленому законом порядку, у силу п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

При цьому, твердження представника відповідача про те, що підставою для звільнення позивача також слугувало те, що суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, помічником якої була позивач, звільнилась, а суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого вона була прикріплена додатковим помічником, припинила повноваження зі здійснення правосуддя, є похідним фактом від встановленого судом вище.

За такого правового врегулювання, суд дійшов до висновку про те, що у межах спірних правовідносин відповідачем не дотримано гарантій, передбачених положеннями ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, по відношенню до позивача, на які остання має право, що свідчить про необхідність визнання протиправним та скасування наказу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.12.2017 №804-к «Про звільнення ОСОБА_1.» та, як наслідок, про поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №820/11570/15 (провадження №К/9901/6679/18) (ЄДРСР №72791095).

У той же час, позовна вимога про зобов'язання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вжити заходи щодо працевлаштування ОСОБА_1, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, фактично охоплює собою попередні позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 13.12.2017 №804-к, а також про поновлення позивача на роботі, а тому не є належним способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача і задоволенню остання не підлягає.

Слід також зазначити, що позивач у період з 15.05.2017 по 20.02.2020, згідно з наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2017 №251-к, повинна була перебувати у відпустці по догляду за дитиною відповідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки», що не заперечувалось останньою під час судового розгляду справи.

Оскільки під час перебування особи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку законодавством не передбачено нарахування та виплата заробітної плати, а особа отримує допомогу відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 09.09.2016 у справі №К/800/30232/16, від 20.09.2017 у справі №К/800/12957/16.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 316 252,62 грн. є необґрунтованою, оскільки розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача позивачем жодним доказом не доведений.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 03187, АДРЕСА_1) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (код ЄДРПОУ 37317811, адреса: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 28) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.12.2017 №804-к «Про звільнення ОСОБА_1.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника судді департаменту забезпечення діяльності судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок