Рішення № 73601339, 24.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р. Справа№805/1871/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 84642, Донецька область, м. Горлівка, вул. Магістральна, 15/302, адреса для листування: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Паркова, 71/113)

до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області (код ЄДРПОУ 20388259, 84406, м. Лиман, вул. Незалежності, 15)

про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з моменту припинення виплати пенсії, зобов’язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість з моменту припинення виплати пенсії. Вирішуючи питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд виходив наступного.

Ухвалою від 21 березня 2018 року суд залишив без руху позовну заяву позивача та надав десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків.

5 квітня 2018 року позивач виконав вимоги ухвали суду від 21 березня 2018 року, чим усунув її недоліки.

5 квітня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте, на теперішній час виплата пенсії припинена. Крім того, позивач зазначає, що вона зверталась до відповідача із заявами від 24 листопада 2017 року та від 13 грудня 2017 року з проханням надати рішення про припинення нарахування та виплати пенсії та поновлення виплати пенсії, проте відповідач відповіді не надав. ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19 лютого 2018 року на запит позивача до «Урядової гарячої лінії» від 1 лютого 2018 року позивача було повідомлено про відмову в призначенні пенсійних виплат як внутрішньо переміщеній особі, проте, з якого моменту та на підставі якої статті Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не зазначено.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була призупинена 1 квітня 2017 року на підставі того, що під час проведення перевірки виплата пенсій пенсіонерам – внутрішньо переміщеним особам, що міститься в інформації тимчасово призупиняється. Також відповідач вважає, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв’язку з цим не зміг отримати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Зазначає, порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи держаної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України серії ВС № 678761, виданого Калінінським РВ Горлівського УМВС України в Донецькій області 4 квітня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить посвідчення від 29 жовтня 1999 року № 66495 та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 27 листопада 2014 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку у відповідача, що, зокрема підтверджується довідкою відповідача від 12 квітня 2018 року, заявою позивача про запит пенсійної справи з Управління соціального захисту населення м. Бахмут (Артемівськ), розпорядженням від 3 березня 2015 року № 92709, наданими відповідачем.

Як зазначає позивач та не заперечувалось відповідачем, 17 листопада 2017 року позивач звертався до відповідача з проханням надати рішення про припинення нарахування та виплати пенсії та відновлення виплати пенсії. Дана заява була отримана відповідачем 24 листопада 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте відповіді відповідач не надав. 13 грудня 2017 року позивач знову звернувся до відповідача із заявою про надання копії розпорядження про взяття на облік позивача, рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу, поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість позивачу. Дане звернення відповідачем було отримане 14 грудня 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте відповідь відповідач не надав.

1 лютого 2018 року позивач звернувся до «Урядової гарячої лінії» Пенсійного фонду України з проханням зобов’язати відповідача надати відповіді на звернення від 17 листопада 2017 року та від 13 грудня 2017 року. Листом від 19 лютого 2018 року за вихідним № КО-7799712 ОСОБА_2 Управлінням Пенсійного фонду України була надана відповідь на звернення позивача від 1 лютого 2018 року, в якому зазначив, що питання щодо здійснення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 1 жовтня 2014 року № 509 та постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року № 365. Крім того, управління зазначило, що на підставі рішення Комісії позивачу відновлено в призначенні пенсійних виплат як внутрішньо переміщеній особі відповідно до протоколу від 13 липня 2017 року № 52. Також зазначено, що для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутись до відповідача з відповідною заявою.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що відповідачем 1 березня 2017 року було винесене розпорядження про припинення виплати пенсії позивачу з 1 березня 2017 року до з’ясування. Суд зазначає, що відповідачем по тексту наданого відзиву було зазначено, що виплата пенсії була призупинена з 1 квітня 2017 року, а також у довідці від 12 квітня 2018 року про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії зазначено, що у березні 2017 року позивачу була нарахована та фактично виплачена пенсія у розмірі 3841 грн., у той час як у розпорядженні зазначено дату припинення – з 1 березня 2017 року. Враховуючи викладене, суд зазначає за необхідне вважати дату припинення виплати позивачу пенсії саме з 1 квітня 2017 року, відповідно до довідки від 12 квітня 2018 року.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії, проте судом було встановлено, що відповідачем 1 березня 2017 року було прийнято розпорядження про припинення виплати пенсії, чим фактично здійснив протиправну дію. Отже, факту не виплати позивачу пенсії передувала дія відповідача, виражена у прийнятті розпорядження від 1 березня 2017 року, оскільки до припинення, пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась вчасно, що підтверджується довідкою відповідача про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії, проте, із здійсненням дії щодо прийняття розпорядження, відповідач припинив нарахування та виплату позивачу пенсії. Крім того, суд зазначає, що позивачем у позовних вимогах не було зазначено дати припинення виплати пенсії, оскільки позивач не знав про існування розпорядження від 1 березня 2017 року. Тому суд вважає, оскільки було встановлено, що припинення пенсії було здійснено з 1 квітня 2017 року, то при задоволенні позову суд вважає за необхідне зазначити дату, з якої було фактично припинено виплату пенсії. Одночасно, суд виходить з того, що визнання судом протиправними дій відповідача, замість бездіяльності, не впливає на сутність позовних вимог та спосіб поновлення порушеного права позивача та задоволення вимог позивача у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом саме визнання дій відповідача протиправними щодо припинення виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року, визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 1 березня 2017 року про припинення виплати пенсії позивачу, та зобов’язання відповідача поновити позивачу щомісячне нарахування та виплату пенсії з 1 квітня 2017 року і виплатити заборгованість з моменту припинення виплати пенсії. Суд зазначає, що задовольняючи позов шляхом визнання дій відповідача протиправними щодо припинення виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року та визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 1 березня 2017 року про припинення виплати пенсії, фактично не змінюється суть позовних вимог.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність дій відповідача з не виплати пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з 1 квітня 2017 року та судом встановлено протиправність дій відповідача, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення.

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 84642, Донецька область, м. Горлівка, вул. Магістральна, 15/302, адреса для листування: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Паркова, 71/113) до Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області (код ЄДРПОУ 20388259, 84406, м. Лиман, вул. Незалежності, 15) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області щодо припинення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) виплати пенсії з 1 квітня 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області від 1 березня 2017 року про припинення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) виплати пенсії.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) щомісячне нарахування та виплату пенсії з 1 квітня 2017 року та виплатити заборгованість з моменту припинення виплати пенсії на рахунок в уповноваженому банку АТ «Ощадбанк».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України в м. Красний Лиман Донецької області судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ – 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 24 квітня 2018 року. Повне судове рішення складено 24 квітня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.