Рішення № 73600435, 19.04.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.04.2018 Справа № 920/1161/17Господарський суд Сумської області у складі суді ОСОБА_1, при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1161/17 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумської міської ради (м-н Незалежності, буд. 2, м. Суми, ідентифікаційний код 23823253),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Плаза» (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39140147),

про стягнення 257480,98 грн.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 271/03.02.02-17 від 06.02.2018,

відповідача: ОСОБА_3 згідно ордеру серії СМ № 73 від 27.02.2018.

ВСТАНОВИВ:

У грудні місяці 2017 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою № 549/17дП від 05.12.2017, якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки, заподіяні територіальній громаді м. Суми внаслідок безпідставного використання земельної ділянки без оформлення договору оренди протягом 2016 – І півріччя 2017 року в розмірі 257480,98 грн. на підставі статей 120, 122, 123, 124, 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України та статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України, а також судові витрати покласти на відповідача.

У відзив на позовну заяву б/н від 30.01.2018 (вх. № 27.02.2018) представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, розміру збитків та причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

02.03.2018 позивач подав відповідь № 119/18юр від 02.03.2018 на відзив, в якій зазначає, що викладені доводи відповідача є необґрунтованими та просить суд задовольнити позов повністю, оскільки відповідач з 20.06.2014 по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,8112 га без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Протокольною ухвалою господарського суду Сумської області від 27.02.2018 у справі № 920/1161/17 оголошено перерву у судовому засіданні до 02.03.2018.

Ухвалою суду від 02.03.2018 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримує та просить господарський суд, позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, просить господарський суд в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

В судовому засіданні 19.04.2018 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

Між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка» 30.08.2006 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,8112 га, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Курська, 14, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру від 19.06.2017.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-Плаза» придбано з прилюдних торгів нежитлові приміщення, які розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 5910136600:03:002:0028, за адресою: м. Суми, пр-т Курський, 14. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.06.2014 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі», до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Посилаючись на вищенаведені правові норми, а також на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 12.04.2017 № 3-1345гс16, зазначає, що набувши право власності на об’єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, відповідач належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

З урахуванням вимог статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада – жителі, об’єднанні постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Відповідно до статей 142-145 Конституції України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Згідно статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно статті 4 згаданого Закону, основним принципом місцевого самоврядування, зокрема, є поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Сумська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 257480,98 грн., зауважила, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди протягом 2016 – І півріччя 2017 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Пунктом 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин» роз’яснено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з’ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов’язані із вжиттям господарюючими суб’єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

Виходячи з положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовано ці об’єкти. До особи, що набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувач переходить права користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими Законами України і договором оренди землі.

За приписами частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331 та статті 657 Цивільного кодексу України, покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Враховуючи, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка» на споруди, що знаходяться на вищезазначеній земельній ділянці перейшло до відповідача, то одночасно з цим, до останнього перейшло і право користування земельною ділянкою під даними спорудами на тих самих умовах і в тому обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як зазначає відповідач, з метою переоформлення права оренди на земельну ділянку, 29 липня 2014 року відповідач звернувся до позивача через Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» з необхідним пакетом документів, а саме:

- заявою про надання в оренду земельної ділянки;

- копією існуючого договору оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка»;

- згодою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка» на вилучення земельної ділянки, що підтверджується описом документів, що надано державному реєстратору для проведення реєстрації у реєстрі документів дозвільного характеру від 29 липня 2014 року, який видано державним адміністратором Виконавчого комітету Сумської міської ради ОСОБА_4, номер справи № 3_632_019057_96.

Таким чином, відповідачем вжито всіх залежних від нього необхідних заходів для оформлення права користування на зазначену земельну ділянку.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України, право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності набувається на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин», у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов’язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім’я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Сумської міської ради про стягнення з відповідача 257480,98 грн., яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України є збитками у виді упущеної вигоди.

За таких обставин суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України не застосовуються, а застосовуються положення закону щодо відшкодування збитків.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 Цивільного кодексу України і частини другої статті 224, статті 225 Господарського кодексу України, вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Загальні підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені статтями 156, 157 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 156 Земельного кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, в т.ч. шляхом прийняття органами місцевого самоврядування рішень з цього приводу.

Згідно зі статтею 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи даний спір необхідно брати до уваги загальні положення статті 22 глави 82 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв?язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний суд у постановах від 28.02.2018 у справі № 922/1340/17 та від 13.03.2018 у справі № 920/984/15.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Заявник повинен довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, розміру збитків та причинного зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Крім того, робота щодо підготовки, укладання, поновлення та припинення договорів оренди земельних ділянок покладена Сумською міською радою на Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, як орган, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері регулювання земельних відносин, про що безпосередньо зазначено в пункті 1.4 та підпункті 3.2.43 пункту 3.2 Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, затвердженим рішенням Сумської міської ради № 2019-МР від 26 квітня 2017 року.

Проте, всупереч вищезазначеним положенням та роз’ясненням, ні позивач, ні Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради не надали відповідачу рішення та не направили проекту договору оренди, які б дозволили відповідачу закінчити переоформлення права користування на земельну ділянку по пр-ту Курському, 14 в місті Суми.

Зазначена бездіяльність позивача виключає наявність підстав для відповідача сплачувати оренду плату та свідчить про відсутність вини останнього, а отже і завдання збитків.

Більш того, позивачем надано разом з позовною заявою інформацію Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19.06.2017, відповідно до якої, що право оренди на вищезгадану земельну ділянку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка» (колишнім землекористувачем).

Наведене свідчить про не вилучення Сумською міською радою за зверненням відповідача у попереднього землекористувача (ТОВ «Ремпобуттехніка») з користування земельну ділянку, на якій розміщені будівлі належні відповідачу.

Відповідно до пункту 1 та пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) га тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв’язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і проти селевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Як уже зазначалося раніше, згідно пункту 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року, вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками і впни).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з’ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов’язані із вжиттям господарюючими суб’єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

Якщо у розгляді справи буде з’ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб’єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім’я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Позивачем, всупереч вимогам статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, не доведено причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та збитками у вигляді неодержаного Сумською міською радою доходу.

За приписами частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач дійсно звертався з листом-пропозицією про укладення договору оренди (проектом договору оренди) земельної ділянки до відповідача після його звернення у липні 2014 року на отримання в оренду земельної ділянки по проспекту Курському, 14 в місті Суми.

Відповідачем з моменту отримання у власність нежитлових приміщень по проспекту Курському, 14 в місті Суми, було вжито всі необхідні заходи для отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані придбані приміщення.

Таким чином, позивач безпідставно посилається на те, що відповідач ухилявся від оформлення земельної ділянки та укладення договору оренди землі.

Що ж стосується акту комісії про визначення збитків від 19 липня 2017 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Сумської міської рад № 490 від 19 вересня 2017 року, то даний акт складався без повідомлення відповідача (про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів стосовно направлення запрошення, повідомлення для участі в комісії), чим позбавлено відповідача права на учать в роботі комісії, наданні своїх заперечень тощо. Крім того, про наявність даного акту, відповідачу стало відомо лише під час слухання даної справи.

Разом з цим, розмір визначених в ньому збитків не відповідає вимогам нормативних актів. Так, згідно пункту 4 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України ви 19.04.1993 № 284, розмір збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості манна па момент заподіяння збитків, проведених або необхідних витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Проте, позивачем не доведено реальну вартість земельної ділянки по проспекту Курському, 14 в місті Суми станом на 2016 рік та на І півріччя 2017 року, а тому розрахунок розміру завданих збитків є необґрунтованим. Зокрема, до матеріалів справи надано нормативно-грошову оцінку земельної ділянки станом на 2017 рік, в той час, як позовні вимоги стосуються і 2016 року, доказів вартості земельної ділянки станом на 2016 рік, позивачем взагалі не надано.

Крім того, незрозуміло на підставі чого при розрахунку збитків, за основу взято 3 % від норматимативної грошової оцінки земельної ділянки, доказів, яким передбачено застосування даного коефіцієнту, позивачем до суду не надано.

Розрахунок збитків проведено директором Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, однак до матеріалів справи позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності у даного суб’єкта повноважень на проведення таких розрахунків.

Зокрема, повноваження директора Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради визначені пунктом 2.4 Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, затвердженим рішенням Сумської міської ради № 2019-МР від 26 квітня 2017 року і серед наведеного переліку відсутні повноваження на проведення розрахунку з зазначення суми збитків за користування земельною ділянкою.

Як зазначено в змісті акту комісії по визначенню збитків від 19 липня 2017 року, то його складено на підставі рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради № 49 від 26 січня 2017 року.

Відповідно до додатку № 1 даного рішення, виконавчим комітетом затверджено комісійно у складі: ОСОБА_5 (голова комісії, перший заступник міського голови), ОСОБА_6 (секретар комісії, головний спеціаліст відділу врегулювання земельних відносин та спорів управління земельних відносин Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради), ОСОБА_7 (директор Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради) та члени комісії: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

Проте, акт підписано в іншому складі комісії, ніж у тому, який затверджено рішенням виконавчого комітету, зокрема в акті містяться підписи наступних осіб ОСОБА_13, ОСОБА_14, яких не уповноважували приймати участь в даній комісії. Доказів зворотного позивачем до матеріалів справи не надано.

Потім позивач, замість виконання законодавчо визначеної вимоги про місячний строк розгляду вказаної заяви, лише 05 листопада 2014 року прийняв на пленарному засіданні рішення «Про припинення та перехід права користування земельними ділянками» № 3691-МР.

Цим рішенням припинено право користування земельною ділянкою під даним приміщенням за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка», яке було його попереднім власником, та надано відповідачу цю саму ділянку в оренду.

Припинення зазначеного права передбачає реєстрацію такого припинення. Зокрема, внесення відповідного запису до Державного земельного кадастру. Такий запис не може бути внесений за зверненням відповідача через те, що він не має повноваження діяти від імені позивача чи від імені Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка».

Поданим позивачем письмовим доказом (Інформація з Державного земельного кадастру), підтверджується, що станом на 19 червня 2017 року право користування земельною ділянкою під вказаним приміщенням зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремпобуттехніка».

Тобто, позивач, будучи обізнаним про наявність вказаного вище рішення «Про припинення та перехід права користування земельними ділянками» № 3691-МР, не звернувся до Державного земельного кадастру з заявою про припинення вказаного права. Неприпинення вказаного права автоматично робить неможливим реєстрацію права користування земельною ділянкою за відповідачем.

Щодо договору оренди земельної ділянки, який має бути укладений між позивачем та відповідачем на підставі вказаного вище рішення, то організація роботи щодо підготовки та укладання такого договору покладено на Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.

Цей департамент є виконавчим органом Сумської міської ради, їй підзвітний та підконтрольний і саме до його повноважень відноситься забезпечення реалізації державної політики у сфері регулювання земельних відносин. Він є уповноваженим органом з питань управління земельними ресурсами.

Так, в пункті 3.2.44 розділу 3 «Завдання та функції департаменту» Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 27 квітня 2016 року № 661-МР, зазначено, що одним із основних завдань цього департаменту є організація роботи щодо підготовки, укладання, поновлення та припинення договорів оренди земельних ділянок.

Таким чином, вчинення передбачених законодавством заходів щодо своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою, до яких, зокрема, відноситься підготовка договору оренди земельної ділянки, покладено на Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, а не на відповідача.

Щодо доводів позивача про невчиненні відповідачем дій з отримання дозволу на виготовлення землевпорядної документації та її затвердження, то отримання такого дозволу не передбачено діючим законодавством. Дана документація виготовляється лише у випадку, коли земельна ділянка не сформована та не має кадастрового номеру. Натомість, в цій справі така ділянка сформована і вона має кадастровий номер. Це підтверджується даними вказаного рішення міської ради, в якому ці дані і зазначені.

Таким чином, відповідач, придбавши вказане вище приміщення та звернувшись до позивача з заявою про оформлення договору оренди земельної ділянки під цим приміщенням, вжив всі можливі і достатні заходи для оформлення такого договору оренди, а позивач чи Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, як його виконавчий орган, не підготували та не направили відповідачу проект вказаного договору.

Дані обставини вказують на те, що в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, а договір оренди земельної ділянки не укладений з вини виконавчого органу позивача.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь збитків задоволенню не підлягають у зв’язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача у зв’язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 24 квітня 2018 року.

Суддя Н.О. Спиридонова