Рішення № 73599973, 11.04.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року Справа № 915/1275/17

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представника позивача: не з'явився;

представника відповідача: Воронок А.В. - договір №9 від 10.12.2017,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства "Шепіт"

(55312, Миколаївська обл., Арбузинський район, с.Садове, вул. Миру, 46),

до відповідача: Приватного підприємця Іченського Сергія Васильовича

АДРЕСА_2

ІІІ особа у справі без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_3

АДРЕСА_1,

про: витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення понесених збитків у розмірі 75821,00 грн.

Згідно клопотання №07 від 29.01.2018: зобов'язання відповідача відшкодувати вартість майна у розмірі 466077,60 грн. та стягнення понесених збитків у розмірі 75821,00 грн.

в с т а н о в и в:

Фермерське господарство "Шепіт" звернулось до суду з позовом, в якому просило витребувати майно із чужого незаконного володіння та стягнути з Приватного підприємця Іченського Сергія Васильовича понесені збитки у розмірі 75821,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.

Фермерське господарство "Шепіт" є платником 4-ї групи єдиного сільхозподатку без НДС. В період з 11.07.2017 по 13.07.2017 ФГ "Шепіт" було завезено на зберігання ПП Іченському Сергію Васильовичу 102210 кг пшениці. Зерно було завезено 11.07.2017 згідно накладної №11 від 11.07.2017 наступним транспортом: КАМАЗ 6344 НІМ у кількості 16120 кг та 15460 кг; КАМАЗ ВЕ8061ХТ з причепом ВЕ 6316ХТ у кількості 11500 кг та 13840 кг. Зерно також завозилось 13.07.2017 згідно накладної №12 від 13.07.2017 наступним транспортом: КАМАЗ 63-44 HIM у кількості 9320 кг; КАМАЗ ВЕ8061ХТ з причепом ВЕ6316ХТ у кількості 11030 кг, 13440 кг та 11550 кг. Таким чином, позивач здав на тимчасове зберігання ПП Іченький С.В. 102210 кг на суму 424171,00 грн., виходячи з ціни пшениці 6-го класу станом з 22.11.2017 по 23.11.2017 на Вознесенському елеваторі ГК "ПРОМЕТЕЙ" - 4150,00 грн. за 1 тонну.

Позивач зазначає, що з відповідачем працює давно. Домовленості між сторонами щодо повернення зерна зі зберігання були усними. Через місяць позивач приїхав забрати дане зерно, однак ФОП Іченський С.В. йому відмовив. Позивач звернувся із заявою до прокуратури, де йому надали відповідь-висновок від 25.09.2017, що цей спір є цивільно-правовим та має вирішуватись господарськими судами. Згідно ухвали суду по справі №467/618/17 від 29.06.2017 посіви пшениці не арештовані. Позивач вважає, що відповідач не має жодних підстав утримувати майно, яке належить позивачу, оскільки воно вирощене за кошти останнього. Посилаючись на ст.41 Конституції України, ст.ст.317, 321, 387, 1213 ЦК України позивач зазначає, що відповідач ФОП Іченський С.В. незаконно утримує майно, яке згідно закону належить фермерському господарству. Незаконні дії відповідача нанесли збитки господарству. За цей період часу господарство не має можливості своєчасно розрахуватися із підрядниками, працівниками заплатити податки, закупити паливно-мастильні матеріали та насіннєвий матеріал, провести осінньо-польові роботи та засіяти озимину. На даний час із-за незаконних дій відповідача господарство понесло збитки в сумі 75821,00 грн., що є втраченою вигодою на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Позивач вважає, що дії відповідача є незаконними та порушують права фермерського господарства.

30.01.2018 від позивача до суду подано клопотання №07 від 29.01.2018, в якому позивач фактично змінив предмет позову та просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати вартість майна (зерна пшениці) у розмірі 466077,60 грн. та стягнути з відповідача понесені збитки у розмірі 75821,00 грн. (а.с.154-156).

Враховуючи, що відповідно до ч.3 ст.46 ГПК України, позивач скористався своїм правом до змінити предмет позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання по справі, судом розглядаються позовні вимоги викладені у клопотанні позивача №07 від 29.01.2018.

У клопотанні №07 від 29.01.2018 позивач в обґрунтування своїх вимог додатково посилається на наступне.

Згідно ст.14 Закону України «Про фермерське господарство» саме фермерське господарство має право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію. Зерно пшениці в кількості 102210 кг є законною власністю ФГ "Шепіт". Напередодні жнив 26.06.2017 ФГ "Шепіт", як товаровиробник підписало договір складського зберігання зерна №9 з ДП «Хлібна база 76» та на урожай пшениці було організовано та скоєно рейдерський захват. Організатором рейдерського захвату був ОСОБА_6, який не маючи жодного відношення до господарства та цього майна, без рішення суду, приїхав з комбайном збирати урожай пшениці не звертаючи уваги на рішення суду від 29.06.2017 за №467/618/17. Протистояння тривало тиждень. Так як зерно почало осипатися позивач дійшов згоди, що буде збирати урожай. У позивача був підписаний договір на зберігання зерна з ДП «Хлібна база 76» та ОСОБА_6 супроводжуючи кожну машину не дозволив позивачу завести зерно пшениці на держане підприємство, примусив здати зерно на склад до ФОП Іченського С.В. Позивач вказує, що з ФОП Іченський С.В. домовились усно, що завеземо зерно і він підпише відповідні документи. Після того, як було дане зерно завезене, голова фермерського господарства прийшов з документами, щоб їх підписати та ФОП Іченський С.В. відмовив мотивуючи тим, що зерно завозили в супроводі ОСОБА_6 Дана особа до господарства та цього майна не має жодного відношення, за заявою позивача на дану особу відкрито кримінальне провадження №12017150130000501. Після цього позивач неодноразово звертався до ФОП Іченського С.В. з вимогою віддати зерно пшениці, оскільки воно умисно та неправомірно утримується, однак відповідач відмовив. Оскільки відповідач умисно відмовився підписати договір, безпідставно та неправомірно утримує майно, яке є власністю ФГ "Шепіт", посилаючись на ст.ст.1212, 1213 ЦК України позивач зазначає, що ФОП Іченський С.В. зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно утримуване зерно, а у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно має бути відшкодована його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Закупівельні ціни станом з 26.01.2018 по 29.01.2018 на Вознесенському елеваторі в Миколаївській області на пшеницю 6-го класу для сільгоспвиробників без НДС складають 4560,00 грн. за тону. Позивач посилаючись на приписи ст.55 Конституції України та ст.ст.387, 1212, 1213 ЦК України просить суд задовольнити позовні вимоги ФГ "Шепіт" до ПП Іченський С.В., а саме зобов'язати відповідача відшкодувати вартість майна (зерна пшениці) у розмірі 466077,60 грн. та стягнути з відповідача понесені збитки у розмірі 75821,00 грн.

18.01.2018 до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н 10.01.2018 (т.1 а.с.132-133), в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими, обставини, які викладено в позові такими, що не відповідають дійсності. Так, протягом 2017 року ФОП Іченський С.В. як суб'єкт господарювання не брав на себе жодних зобов'язань щодо прийняття та зберігання зерна пшениці в кількості 102,21 тони, яка належить позивачу. Підтвердження даної обставини є відсутність будь-яких договорів між ФОП Іченський С.В. код НОМЕР_1 та ФГ "Шепіт". Посилаючись на ст.179 ГК України та ст.ст.208, 937 ЦК України відповідач зазначає, що зміст позовної заяви та доданих до неї документів свідчить про відсутність будь-яких документів підписаних відповідачем, які б свідчили про дотримання письмової форми договору. Наявні в матеріалах справи накладні про прийняття пшениці не містять ані підпису ані печатки відповідача. Відповідачем не заперечується факт прийняття зерна пшениці від ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в кількості 102,21 тони, які він може видати лише обом цим особам. Відповідачем підтверджено перебування у нього на час розгляду справи зерна пшениці в кількості 102,21 тонни.

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях проти позову.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, з 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.9) п.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи, що станом на 15.12.2018, по даній справі суд не перейшов до розгляду справи по суті, розгляд даної справи продовжувався зі стадії підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 20.12.2017, 23.01.2018 та 30.01.2018 судом оголошувались перерви.

Ухвалою суду від 09.02.2018, за клопотанням позивача, строк підготовчого засідання було продовжено на 30 днів.

У судовому засіданні 26.02.2018 судом було задоволено заяву відповідача та залучено до участі у справі в якості ІІІ особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3

ІІІ особа ОСОБА_3 письмових пояснень по суті позовних вимог суду не надав.

У судових засіданнях 05.03.2018 та 13.03.2018 судом розглянуті заява відповідача від 26.02.2018 (т.2 а.с.7, 8) та заява ІІІ особи від 13.03.2018 (т.2 а.с.108, 109) про зупинення провадження у справі до вирішення цивільної справи №467/163/18 за позовом ОСОБА_3 до ф/г «Шепіт» про визнання права власності на зерно пшениці, яка розглядається в Арбузинському районному суді Миколаївської області.

Суд ухвалив відмовити у задоволенні заяв відповідача та ІІІ особи про зупинення провадження у справі, оскільки для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Суд дійшов висновку, що справа №467/163/18 за позовом ОСОБА_3 до ф/г "Шепіт" про визнання права власності на зерно пшениці, не є пов'язаною з даною справою у розумінні п.5) ч.1 ст.227 ГПК України, оскільки при розгляді даної справи суд може самостійно надати оцінку, зокрема, обґрунтованості доводів позивача щодо наявності у нього права на зерно пшениці у кількості 102,21 тонни, переданої ФОП Іченському С.В.

Ухвалою від 13.03.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 21.03.2018.

21.03.2018 судом було відкрито судове засідання з розгляду справи по суті та за його наслідками відкладено судове засідання на 10.04.2018.

У судовому засіданні 10.04.2018 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати та оголошення вступної та резолютивної частини рішення 11.04.2018 о 17-00.

11.04.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та ІІІ особи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач, згідно усної домовленості з ФОП Іченським С.В. до останнього було завезено на зберігання зерно пшениці в кількості 102,210 тонни, яке є законною власністю ФГ "Шепіт". Після чого голова ФГ "Шепіт" прийшов до відповідача з документами для підписання. ФОП Іченський С.В. відмовився підписувати накладні №11 від 11.07.2017 та №12 від 13.07.2017 (т.1 а.с.51, 52), а також проект договору зберігання (т.1 а.с.143, 144) мотивуючи тим, що зерно завозили в супроводі ОСОБА_6 Вимоги позивача щодо повернення зерна пшениці, які заявлялись позивачем в усному порядку, були залишені відповідачем без розгляду та задоволення. Зважаючи на те, що зерно пшениці не повернуте відповідачем зі зберігання, ФГ "Шепіт". звернулось до суду із позовними вимогами про відшкодування вартості майна у розмірі 466077,60 грн. та стягнення понесених збитків у розмірі 75821,00 грн.

Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних наслідків.

Як передбачено ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на факт не повернення відповідачем зерна пшениці, взятої відповідачем на зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як вбачається із наведеної норми, обов'язковим елементами договору зберігання є передача речі (речей) однією стороною другій.

Згідно ч.1 ст.937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу, якою передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Частина 1 статті 937 ЦК України також передбачає, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 (із змінами та доповненнями) (надалі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових ресурсів. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, фактом підтвердження отримання товару або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі позивач не представив суду належних та допустимих доказів, які підтверджували б укладення між сторонами договору зберігання у письмовій формі, у тому числі, шляхом складання розписки, квитанції або іншого документу, підписаного зберігачем.

Надані суду накладні №11 від 11.07.2017 та №12 від 13.07.2017, а також Договір зберігання №2 від 11.07.2017 (т.1 а.с.143, 144) не містять підпису ФОП Іченського С.В.

Надана суду копія витягу з блокноту (т.2 ст.82), яку позивач в додаткових поясненнях (т.2 а.с.20-25) зазначив як документ наданий в підтвердження передачі та звірки зерна з підписом ОСОБА_8, також не може вважатися належним та допустимим доказом дотримання сторонами письмової форми договору зберігання відповідно до приписів ч.1 ст.937 ЦК України, оскільки не являється, ані розпискою, ані квитанцією або іншим документом, підписаним особисто відповідачем.

При цьому, у поясненнях відібраних 25.09.2017 оперуповноваженим СКП Арбузинського ВП ГУНП в Миколаївській області у гр.ОСОБА_8, останньою зазначено, що будь-яких відносин з гр.ОСОБА_9 відносно приймання зернових культур, зокрема зерна пшениці у кількості 102 тонни вона не здійснювала та нічого від зазначеної особи не приймала. Всі домовленості щодо приймання зернових культур відбувались між гр.ОСОБА_9 та її чоловіком гр.Іченським С.В. (т.1 а.с.171).

Відтак, відносини сторін у даній справі не можуть кваліфікуватися як такі, що виникли із договору зберігання.

В той же час, у поясненнях відібраних 25.09.2017 оперуповноваженим СКП Арбузинського ВП ГУНП в Миколаївській області у гр.Іченського Сергія Васильовича, останнім зазначено, що в липні 2017 року на його склад на ст.Кавуни , вул.Елеваторна, 15-А було привезено урожай пшениці 2017 року у кількості 102 тонни гр.ОСОБА_10 та гр.ОСОБА_6 на тимчасове зберігання з подальшою віддачею у присутності зазначених вище осіб. Неодноразова гр.ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звертались до гр.Іченського С.В. з проханням віддати врожай 2017 року у зазначеній кількості, що гр.Іченського С.В. відмовлявся зробити, посилаючись на відсутність ОСОБА_6, оскільки в усній формі при здачі зерна на зберігання ними було досягнуто домовленість про повернення зерна обом особам: ОСОБА_10 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.170).

Зазначені обставини підтверджені ФОП Іченським С.В. під звукозапис у судовому засіданні 13.03.2018.

В підтвердження того, що зерно, яке було передано ФОП Іченському С.В. було вирощено на землях, що знаходились у постійному користуванні ф/г «Шепіт», силами та засобами ф/г «Шепіт», останнім надані суду наступні докази:

- Відомості про наявність земельних ділянок від 16.02.2016 (т.1 а.с.45), Довідка державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями видана Відділом Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області від 23.01.2015 (т.2 а.с.105), Довідка державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями видана Відділом Держгеокадастру в Арбузинському районі Миколаївської області від 08.02.2016 (т.1 а.с.48), Довідка видана Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (т.1 а.с.49), які свідчать про те, що відповідно до наданої звітності у користуванні ф/г «Шепіт» знаходилась земельна ділянка площею 50 га, розташована в межах с.Садове Арбузинського району Миколаївської області.

- Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур на 01.12.2016 (т.1 а.с.31-33), Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2017 року (т.1 а.с.34-36), Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур на 01.12.2017 (т.1 а.с.37-43), які свідчать про те, що у користуванні позивача перебуває лише 50 га ріллі, розташованої в межах с.Садове Арбузинського району Миколаївської області, яка використовувалась ним, у т.ч. у 2016-2017 роках для вирощування зернових культур, про що останнім подавалась статистична та фінансова звітність. Станом на 01.12.2017 обсяг виробництва пшениці озимої на засіяній площі 38 га склав 1150,0 центнерів (115 тон) після доробки.

- видаткові накладні №08/10 1319 від 08.10.2016 та №12 від 28.10.2016 на придбання насіння пшениці сорту «Шестипалівка» у загальній кількості 10,402 тони (т.1 а.с.66), акти списання насіння пшениці сорту «Шестипалівка» за листопад 2016 року у кількості 10,402 тони (т.1 а.с.67);

- видаткова накладна №4 від 23.02.2017 на придбання мінеральних добрив, квитанції на оплату, акти №1 за квітень 2017 року, №3 за листопад 2016 року про використання мінеральних добрив та гербіцидів, акт №4 за травень 2017 року на списання гербіцидів (т.1 а.с.68-74).

- договір про спільну діяльність №1 від 10.03.2014 з метою спільного вирощування зернових та олійних культур (т.1 а.с.76-78); договір про надання послуг №2 від 09.03.2017 з обробітку землі, внесення добрив, опискування посівів гербіцидами (т.1 а.с.79, 80), які укладені між ф/г «Шепіт» та ф/г «Шелемба»; акт №7 від 05.11.2016 на виконання робіт з дискування, посіву пшениці на площі 38 га, внесення добрив на площі 38 га (т.1 а.с.65), акт списання дизельного палива від 28.06. 2017 (т.1 а.с.73); акт здачі-прийняття виконаних робіт від 25.05.2017 (дискування - 24 га, культивація - 12 га, посів -12 га, оприскування пшениці на площі 38 га, внесення добрив на площі 38 га) (т.1 а.с.81);

- договір про надання послуг №4 від 11.07.2017, укладений між ф/г «Шепіт» та ПП ОСОБА_11 на збирання врожаю комбайном (т.1 а.с.82, 83). Акт здачі-прийняття виконаних робіт зі збирання врожаю пшениці на площі 33 га (т.1 а.с.84);

- договір про надання послуг №5 від 11.07.2017, укладений між ф/г «Шепіт» та ф/г «Шелемба» на вивезення пшениці з поля автомобілем КАМАЗ (т.1 а.с.85, 86); акт здачі-прийняття виконаних робіт від 14.07.2017 з вивезення пшениці з поля автомобілем КАМАЗ у кількості 40,900 тон (т.1 а.с.87); свідоцтво про реєстрацію за ф/г «Шелемба» вантажного автомобіля КАМАЗ 63-44 НІМ (т.1 а.с.188); складені ф/г «Шелемба» подорожні листи від 11.07.2017 та 13.07.2017 вантажного автомобіля КАМАЗ 63-44 НІМ переданого у розпорядження ф/г «Шепіт» для перевезення зерна з поля (с.Садове - ст.Кавуни склад ПП Іченського С.В.) (т.1 а.с.140, 141).

- письмові пояснення ОСОБА_10 (т.1 а.с.221, 222), в яких вона пояснює, що 11 та 13 липня 2017 року на підставі довіреності №01 від 11.07.2017 виданої ф/г «Шепіт» вона контролювала перевезення зерна пшениці з поля ф/г «Шепіт», до складу ФОП Іченського С.В. 11.07.2017 були завантажені на полі ф/г «Шепіт»та вивантажені на складі ФОП Іченського С.В. такі вантажні автомобілі: НОМЕР_2 у кількості 16120 кг та 15460 кг; КАМАЗ ВЕ8061ХТ з причепом ВЕ 6316ХТ у кількості 11500 кг та 13840 кг. 13.07.2017 були завантажені на полі ф/г «Шепіт»та вивантажені на складі ФОП Іченського С.В. такі вантажні автомобілі: КАМАЗ 63-44 HIM у кількості 9320 кг; КАМАЗ ВЕ8061ХТ з причепом ВЕ6316ХТ у кількості 11030 кг, 13440 кг та 11550 кг. Тобто, всього 11 та 13 липня 2017 року до складу ФОП Іченського С.В. завезено 102,210 тон зерна пшениці. Вказані машини з зерном зважувались на комбікормовому заводі в присутності ОСОБА_8. Кжну машину супроводжував ОСОБА_6, який не має відношення до даного зерна та фермерського господарства.

- заява свідка ОСОБА_12, який з 06.07.2017 по 28.07.2017 за направленням Арбузинського районного центру зайнятості працював на громадських та тимчасових роботах у ф/г «Шепіт» (т.1 а.с.190-192), в якій зазначено, що у період з 11 по 13 липня 2017 року ОСОБА_9 - голова ф/г «Шепіт» транспортним засобом КАМАЗ. Який належить ф/г «Шелемба» вивозив з поля зерно пшениці, спочатку на комбікормовий завод для зважування, а далі до місця вивантаження зерна на склад ФОП Іченського С.В. таким чином: 11.07.2017 було вивезено та відвантажено дві машини КАМАЗ із зерном пшениці, а 13.07.2017 одну машину КАМАЗ із зерном пшениці. Враховуючи, що вказаний транспортний засіб був бортовий, то зерно пшениці ОСОБА_12 вивантажували разом із ОСОБА_9 вручну у двох. Одночасно, з поля вивозив зерно ще один транспортний засіб марки КАМАЗ типу самоскид. 11.07.2017 відвантаження здійснював один КАМАЗ з причепом, а 13.07.2017 - відвантаження здійснювалось двічі: один раз КАМАЗ з причепом, другий раз КАМАЗ без причепу.

- заява свідка ОСОБА_13, який з 2015 року за направленням Арбузинського районного центру зайнятості працював на сезонних роботах у ф/г «Шепіт», а в період з 28.03.2017 по 21.07.2017 в якості підсобника в ф/г «Шелемба» (т.2 а.с.26, 27, 80, 81), в якій зазначено, що восени 2016 року було оброблено та засіяно 38 га на полі ф/г «Шепіт». В період з 05.07.2017 по 13.07.2017 знаходився на полі ф/г «Шепіт». Саме в це період було вчинено рейдерський захват урожаю пшениці. З 11.07.2017 по 13.07.2017 врожай збирався комбайном та вивозився КАМАЗами, один з яких належить ф/г «Шелемба», а другий КАМАЗ з причепом з Арбузинки.

Відповідно до ч.1 ст.89 ГПК України, свідок викликається для допиту у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Викладені у заявах свідків відомості відповідачем не були спростовані жодними доказами. Іншим, наданим позивачем доказам, обставини, викладені свідками у заявах не суперечать.

На думку суду, зазначені докази у своїй сукупності доводять той факт, що на земельній ділянці площею 50 га, яка перебувала згідно статистичної звітності ф-6зем у користуванні ф/г «Шепіт», зазначене фермерське господарство у 2016-2017 роках виконувало роботи з вирощування та збирання зернових культур, зокрема, зерна пшениці у кількості 115,0 тон. Зерно пшениці у кількості 102,210 тони, в подальшому, було перевезено до складу ФОП Іченського С.В. автотранспортом, який перебував у користуванні позивача. Передача зерна пшениці у кількості 102,210 тони ФОП Іченському С.В. здійснювалась уповноваженою особою ф/г «Шепіт» гр.ОСОБА_7, яка діяла на підставі довіреності №01 від 11.07.2017 (т.1 а.с.189).

Таким чином, незважаючи на те, що між сторонами не виникли відносини з договору зберігання, матеріали справи свідчать про передачу ФОП Іченському С.В. з боку гр.ОСОБА_7 як уповноваженої особи ф/г «Шепіт» зерна пшениці у кількості 102,210 тони.

Суд ставиться критично до наданої представником ІІІ особи ОСОБА_6 накладної №10 від 15.09.2017 (т.1 а.с.181), як доказу належності переданого відповідачу зерна ОСОБА_3, оскільки зазначена накладна свідчить про прийняття ФОП Іченським С.В від ОСОБА_6 пшениці у кількості 105,250 тон, а не 102,210 тони та складена у вересні 2017 року, тобто через три місяці після передання спірного товару.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. (Такої правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові №6-88цс13).

Враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин щодо збереження, поставки зерна тощо, то зерно пшениці у кількості 102,210 тонни утримується ФОП Іченським С.В. без достатньої правової підстави.

За вказаних обставин, положення ст.1212 ЦК України можуть бути застосовані до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Згідно ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Вимога позивача про відшкодування вартості безпідставно набутого майна не є обґрунтованою, оскільки доказів відсутності у відповідача зерна пшениці у кількості 102,210 тонни суду не надано, а матеріали справи, навпаки, свідчать про його наявність.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача вартості майна у розмірі 466077,60 грн.

Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування завданих йому збитків у сумі 75821,0 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.623 ЦК України боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст.ст.224, 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних кредитором доходів, які б він одержав, коли зобов'язання було виконано боржником.

У своїй сукупності зазначені правові норми визначають, що обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст.623 ЦК України.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

При цьому, обов'язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Не доведення хоч би одного із них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Як встановлено ч.1, 2 ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Розмір заявлених позивачем збитків, який пов'язаний з несвоєчасним повернення товару, який утримується відповідачем без достатніх правових підстав, носить приблизний характер та ґрунтується на припущеннях, що не може бути покладено судом в основу рішення.

Важливо також, що відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.ч.1,2 ст.612 ЦК України).

Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення зерна пшениці у кількості 102,210 тон, позивач зазначає, що відповідач не виконав своє зобов'язання у визначений строк, проте жодних належних та допустимих доказів щодо строку виконання зобов'язання відповідачем, з чітким обґрунтуванням, якого саме зобов'язання позивач суду не надав.

Матеріали справи не місять також документальних доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення безпідставно набутого майна із встановленням терміну вчинення таких дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем договірного господарського правопорушення, оскільки між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини по збереженню зерна пшениці.

Що стосується позадоговірного правопорушення, то суду неможливо встановити термін, з якого у відповідача виник обов'язок з повернення безпідставно набутого майна. За відсутності факту господарського правопорушення не може йти мова про інші складові юридичного складу правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведена наявність всіх умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст.623 ЦК України., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частини також не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст.129 ГПК України, у разі відмови судом у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 88, 91, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення оформлено у відповідності до ст.238 ГПК України

та підписано суддею 23 квітня 2018 року.

Суддя М.В. Мавродієва