Постанова № 73596198, 23.04.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 280/1619/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"23" квітня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Іваненко Т.В.

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від "10" січня 2018 р. (судове рішення ухвалене суддею Рибніковою М.М. в м. Коростишеві, повний текст судового рішення складено 19.01.2018 р.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Коростишівської міської ради Житомирської області, третя особа- Кропивницька ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення , -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2Є звернувся до суду з позовом до Коростишівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради "Про відзначення 517-ї річниці першої писемної згадки про місто Коростишів" від 14.09.2016 № 219, в частині згідно з яким, за активну громадську діяльність, вагомий внесок у розвиток територіальної громади ОСОБА_4- ветерана праці, депутата пятьох скликань Коростишівської міської ради, секретаря ради 1990-1998, 2006-2015 років було внесено до Книги Пошани м. Коростишева. Позов мотивований тим, що на думку позивача, ОСОБА_5 не відповідає критеріям, яким має відповідати кандидатура громадянина для внесення до Книги Пошани.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 10.01.2018 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що оскаржуваним рішенням не порушеного його права та не звернув уваги на те, що виконавчий комітет, приймаючи оскаржуване рішення, вийшов за межі наданих йому повноважень .

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що позивач не має права на оскарження індивідуального нормативно-правового акту, який не стосується його.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що у відповідності до постанови Коростишівського районного суду від 07.04.2017 у справі №280/1374/16-а позивач отримав копію рішення виконавчого комітету Коростишівської міської ради №219 від 14.09.2016 "Про відзначення 517 річниці першої писемної згадки про місто Коростишів". Згідно вказаного рішення ОСОБА_5 за активну громадську діяльність, вагомий особистий внесок у розвиток територіальної громади було занесено до Книги Пошани м.Коростишева.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_6 направив 05.09.2017 до Коростишівської міської ради заяву, в якій просив розглянути на черговій сесії питання правомірності прийняття рішення виконавчим комітетом Коростишівської міської ради "Про відзначення 517-ї річниці першої писемної згадки про м.Коростишів" №219 від 14.09.2016 в частині занесення ОСОБА_5 до Книги Пошани м.Коростишева та скасувати його; провести публічне обговорення кандидатури ОСОБА_5 щодо занесення її до Книги Пошани м. Коростишева; розробити Положення про Книгу Пошани м. Коростишева.

Згідно з витягу з протоколу засідання постійної комісії з питань законності, правопорядку і прав людини, регламенту, депутатської етики і місцевого самоврядування та запобігання корупції Коростишівської міської ради .№9 від 06.10.2017, комісією було прийнято рішення надати заявнику відповідь, що рішення виконавчого комітету міської ради від 14.09.2016 №219 прийнято законно, а також доручити ОСОБА_7 розробити Положення про Книгу Пошани.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивачем не доведено, яким чином рішення Коростишівської міської ради № 219 від 14.09.2017, в частині, що оскаржується, тобто щодо внесення ОСОБА_5 до Книги Пошани міста, вплинуло або може вплинути на його права та інтереси, в чому полягає таке порушення його прав, як члена територіальної громади, та не доведено, що обраний спосіб захисту може відновити становище та захистити, порушене на думку позивача право, а тому відмовив у задоволенні позову.

Згідно ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У контексті наведених законодавчих положень до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому оспорювані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь - якого обов'язку.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України2).

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця суб'єктивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.

Таким чином, відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням, яке його безпосередньо не стосується, не породжує для останнього права на захист, тобто права на звернення до суду адміністративним позовом. Відсутність спірних правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, яке підлягає судовому захисту.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15.

Таким чином, право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто КАС України передбачав можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.

Позивач не навів доказів того, та матеріалами справи не встановлено, які конкретно права чи законні інтереси його порушені оскаржуваним рішення міської ради.

Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення безпосередньо його не стосується.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від "10" січня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: Т.В. Іваненко

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "24" квітня 2018 р.