Постанова № 73596082, 18.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5150/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (суддя Заічко О.В.) від 06.03.2018 р. (повний текст виготовлений 06.03.2018 р.) по справі № 820/5150/17

за позовом ОСОБА_3

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Заявник, ОСОБА_3, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснення будь-яких дій за ВП № 54988430 щодо виконання постанови відповідача у ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. про стягнення з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, виконавчого збору у розмірі 2966640,69 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/5150/17 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/5150/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 2966640,69 грн. Також позивачем заявлене клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснення будь-яких дій за ВП №54988430 щодо виконання постанови відповідача у ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.

Відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обрані представником позивачем заходи забезпечення позову фактично за своїм змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, водночас, зазначене не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Також суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів по забезпеченню позову може привести до несприятливих наслідків для прав позивача, у разі постановлення на його користь судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В доводах апеляційної скарги позивач по справі зазначив, що оспорювана ним постанова ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. знаходить у провадженні Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, що підтверджується заявою про відкриття виконавчого провадження від 10.10.2017 р.

Також апелянт зазначив, що постановою старшого державного виконавця Московського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_4 від 26.10.2017 р. накладено арешт на все майно боржника, що підтверджується постановою про арешт майна боржника від 26.10.2017 р. ВП № 54988430.

Разом з тим, 07.02.2018 р. постановою Харківського апеляційного адміністративного суду вказана постанова про арешт майна була скасована, але 26.02.2018 р. головним державним виконавцем знову накладено арешт на все майно боржника, що підтверджується відповідними постановами про арешт майна боржника від 26.02.2018 р. ВП №54988430, незважаючи на те, що апеляційний суд вказав на незаконність накладення арештів на все майно боржника.

У зв’язку з цим, апелянт вважає, що державний виконавець вже розпочав виконавчі дії, вживає протиправних заходів в ході виконавчого провадження та у найближчій час заарештоване майно може бути реалізовано в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказані обставини, на думку апелянта, свідчать про наявність дійсного спору між учасниками процесу та реальність загрози виникнення суттєвої шкоди правам позивача, яка полягає у тому, що під час розгляду спірних правовідносин а саме: вирішення питання щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 10.10.2017 р. існує небезпека вчинення виконавчих дій, що може призвести до порушень прав та інтересів позивача.

Колегія суддів зазначає, що у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в межах спірних правовідносин оскаржується постанова ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 2966640,69 грн., що винесена в межах виконавчого провадження № 54988430.

В той же час, у заяві про забезпечення позову позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони здійснення будь-яких дій за ВП № 54988430 щодо виконання постанови відповідача у ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Звернення з адміністративним позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту від незаконних рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З наведеного вбачається, що звернення позивача до суду першої інстанції із вимогою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору є правом особи, якщо вона вважає, що цим рішення порушені її права та законні інтереси. В той же час оцінку правомірності чи неправомірності прийняття такого рішення суб’єктом владних повноважень може надати виключно суд за результатами розгляду адміністративної справи. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, що заявлений позивачем може призвести до того, що вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб стане фактично ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що 07.02.2018 р. постановою Харківського апеляційного адміністративного суду вказана постанова про арешт майна була скасована, але 26.02.2018 р. головним державним виконавцем Потій А.М. знову накладено арешт на все майно боржника, що підтверджується відповідними постановами про арешт майна боржника від 26.02.2018 р. ВП № 54988430, незважаючи на те, що апеляційний суд вказав на незаконність накладення арештів на все майно боржника є необґрунтованими, оскільки постанова від 26.02.2018 р. ВП № 54988430 про накладення арешту на майно не є предметом спору в межах спірних правовідносин і саме по собі твердження позивача про незаконність цієї постанови не може бути свідченням неправомірності постанови ВП № 34594639 від 10.10.2017 р. про стягнення виконавчого збору.

Інших доводів чи доказів з приводу наявності ознак, які свідчать про очевидність протиправності оспорюваного рішення позивачем не наведено та матеріали справи не містять.

Колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів зазначає, що посилання заявника на ознаки, які свідчать про очевидність протиправності оспорюваного ним рішення ВПВР Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, є поверхневими, оскільки вони ґрунтуються виключно на судженнях позивача, в той час, як надання оцінки правомірності чи неправомірності прийняття оспорюваного рішення належить виключно суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем під час подання клопотання про забезпечення адміністративного позову, належним чином не обґрунтовано існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, та те, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що подане клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/5150/17 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/5150/17 – залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/5150/17 за позовом ОСОБА_3 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про скасування постанови – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23.04.2018 року.