Постанова № 73595837, 23.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1328/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

розглянувши у письмовому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2017р. прийнятої у письмовому провадженні у складі судді Гордієнко Т.О. по справі № 814/1328/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПРОМТЕХ" до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА:

06.07.2017 р. представник ТОВ «Інтерпромтех» звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області та просив суд визнати протиправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 27.03.2017р. №0003541401, №0003571402, від 06.06.2017р. №0010861401, №0010851401

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що податкові повідомлення-рішення є протиправним, оскільки позивач під час перевірки надав контролюючому органу переконливі докази, що взаємовідносини по реалізації товару (одержання послуг) з контрагентами ПП “Київбудтранс-Сервіс”, ПП “Північбуд”, ТОВ “ТПК МОНОЛІТ”, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 використовувались в господарській діяльності та здійснювались з метою настання реальних обставин.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року позов був задоволений частково: були визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 06.06.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у повному обсязі та від 27.03.2017 № НОМЕР_3 частково на суму основного зобов'язання в сумі 205626 грн. та 102813 грн. штрафних санкцій.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою, представник Головного управління ДФС у Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив її скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині судове рішення яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення не враховані доводи Відповідача стосовно відсутності у Позивача необхідних документів, технічних можливостей контрагентів для виконання задекларованих обсягів, економічної доцільності та ефективності взаємовідносин з контрагентом для підтвердження здійснення господарський операцій.

Також скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції мотивував це наявним рішенням ДФС від 30.05.2017 року №11672/6/99-99-11-01-01.25, яким частково задоволено скаргу Позивача. При цьому судом не враховано, що скасовані згідно із зазначеним рішенням ДФС суми по ТОВ «ТПК «Моноліт», ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4 не увійшли до складу оскаржуваних повідомлень-рішень.

02.03.2018 року Генеральний директор ТОВ «Інтерпромтех» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду без змін.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не піллягає задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що з 31.01.2017 року до 27.02.2017 року Головним управлінням ДФС у Миколаївській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПРОМТЕХ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальна страхування за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 р.» із посиланням на п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями (далі по тексту - ПК України), п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» , відповідно до плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, на підставі направлень від 30.01.2017 року із попереднім письмовим повідомленням від 20.01.20017 року.

За результатами перевірки контролюючим органом було складено ОСОБА_4 № 37/14-29- 14-01/32655884 від 06.03.2017 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВАРИСТВОА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРПРОМТЕХ» (код за ЄДРПОУ 32655884) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальна страхування за період з 01.01.2014 по 30.09.2016» (далі по тексту - ОСОБА_4 перевірки), який отримано директором ТОВ «ІНТЕРПРОМТЕХ» 06.03.2017 року особисто під розпис.

Актом було встановлено порушення п.44.2 ст.44, п.134.1.1 п.134.1 ст.134 п.п.138.1.1 п.138.1, ст.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України в результаті чого завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 2264824, занижено податок на прибуток на загальну суду 938499 грн., п.192.1 ст.192, абз.2 п.198.1, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України від 02.12.2010 в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 206404, ст.2 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР “ Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” в частині недотримання законодавчо встановлених термінів розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом на імпорт товару № 005/2012 від 01.03.2012 з нерезидентом “ OIKI ACCIAI INOSSIDABILI”, Італія.

При встановленні вказаних порушень ,податковий оргна посилається на наступні обставини, а саме:

- ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» та ПП «ПІВНІЧБУД» не надано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток за 2014 рік, фінансовий звіт за 2014 рік, що свідчить про відсутність на підприємстві власних засобів та інших необоротних активів;

- аналізуючи інформацію баз даних контролюючого органу було встановлено щодо працюючих осіб на підприємстві, кількості нарахованого доходу, перерахованого податку, виконання будівельно-монтажні роботи у м. Одеса, Київ, м. Кропивницький іншим підприємства та враховуючи різноплановість придбаних товарів не можливо підтвердити факт надання послуг що у серпні 2014 року з боку ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» та у лютому, березні з боку ПП «ПІВНІЧБУД» ;

- до перевірки не надано сертифікати відповідності, посвідчення якості, або інші документи, які б підтверджували якість та походження товару зазначеного у первинних документах виписаних ТОД^ТПК «МОНОЛПТ» на адресу позивача;

- у ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» відсутні складські та /або виробничі приміщення. Податкова звітність ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» за звітні періоди 2014 року складена із порушенням п. 48.3 ст. 48 ПК України та не може відображати проведення господарських операцій, оскільки декларації підписані громадянином ОСОБА_6, однак РНОКПП зазначено іншої особи - громадянина ОСОБА_7. ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» звітує лише за одну працюючу особу - ОСОБА_6;

- аналізуючи інформацію баз даних контролюючого органу, а саме номенклатуру постачальників ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» не можливо встановити постчачання ТМЦ на адресу ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» та відповідно на адресу позивача у 2014-2015 роках;

- за даними рахунку бухгалтерського обліку 631 станом на 30.09.2016 року у позивача обліковується кредиторська заборгованість перед ФОП ОСОБА_1 М, на суму 671 118 грн.. Підприємством дл перевірки не надано таку технічну документацію передану ФОП ОСОБА_1 М, в розрізі робіт по замовленням, у зв'язку з чим не можливо встановити види робіт, що виконувались працівниками ТОВ «ІНТЕРПРОМТЕХ» самостійно та види робіт для виконання якїіх необхідне залучення сторонніх суб'єктів господарювання;

- не доведено факту реальності здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4,так як надані висновки та роз’яснення не пов’язані із господарською діяльністю ТОВ ;

- порушено ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині недотримання законодавчо встановлених термінів розрахунків за зовшшньошньоекономічним контактом на імпорт товару № 005/2012 від 01.03.2017 із нерезидентом “ OIKI ACCIAI INOSSIDABILI”, Італія. а саме прострочено.

На підтвердження господарських операцій ТОВ “Інтерпромтех” було надано до перевірки :

- в бухгалтерському обліку відображало взаємовідносини з ПП “Київбудтранс-сервіс”. До перевірки надано договір підряду 19-05/14 від 19.05.2014, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов’язується на свій ризик, своїми силами виконати роботи згідно з додатком № 1, яким передбачені роботи: збирання та зварювання металоконструкцій, шліфування внутрішніх швів, механічна обробка деталей, виконання ізоляційних робіт; податкові накладні № 56 від 08.08.2014 та акт виконаних робіт № 662 від 08.08.2014, розрахунки здійснювались у безготівковій формі,

але ,як зазначено у акті - не надано жодних документів, які б підтверджували перебування працівників ПП “Київбудтранс-сервіс” на території ТОВ “Інтерпромтех”, не надано технічне завдання на виконання робіт, зазначених у первинних документах;

- по взаємовідносинах ТОВ “Інтерпромтех” з ПП “Північбуд” : договір підряда № 25-12/12 від 25.12.2013, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов’язується на свій ризик, своїми силами виконати роботи згідно додатку №1, в якому зазначено назва послуг: збирання та зварювання металоконструкцій, полірувальні роботи, механічна обробка деталей (фрезерувальні, токарні роботи), ізоляційні роботи, договір підряда 02-12/13 від 02.12.2013., акти здачі-приймання робіт, податкові накладні № 22 від 25.03.2014, № 11 від 28.02.2014, № 10 від 27.02.2014, розрахунки здійснювались у безготівковій формі.

але ,як зазначено у акті - не надано жодних документів, які б підтверджували перебування працівників ПП “Північбуд” на території ТОВ “Інтерпромтех”, не надано технічне завдання на виконання робіт, зазначених у первинних документах;

- договір поставки М-2/14 від 10.01.2014, укладений з ТОВ “ТПК “Моноліт”, за умовами якого продавець зобов’язаний передати, а покупець прийняти і оплатити металопрокат, на умовах викладених в договорі, накладні, податкові накладні, розрахунки здійснювались у безготівковій формі.

але ,як зазначено у акті - не надано сертифікати відповідності, посвідчення якості, або інші документи, які б підтверджували якість та походження товару, зазначеного у первинних документах, виписаних ТОВ “ТПК “Моноліт”.

- договір № 01/04 від 01.05.2015 та додаткові угоди до нього, укладений з ФОП ОСОБА_1, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання виконати на території позивача з матеріалів, комплектуючих деталей і зварювальних матеріалів замовнику відповідно до технічної документації роботи, вказані в Договорі: ручне дугове, напівавтоматичне, аргонне, плазмове зварювання, слюсарно-монтажні роботи, технічне випробування та дослідження, 21 акт приймання-передачі наданих послуг, звіти про надані послуги та акти приймання-передачі технічної документації, в яких зазначено лише про передачу документації без детального змісту та обсягів робіт.

але , як зазначено у акті -згідно наданих до перевірки документів неможливо встановити матеріали, обладнання, що необхідне для виконання робіт, зазначених у первинних документах, виписаних ФОП ОСОБА_1, тому неможливо підтвердити факт надання таких послуг на адресу позивача.

- договір про надання послуг № 01/03 від 01.05.2015, укладений з ФОП ОСОБА_2, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання здійснити роботи , вказані у договорі: моніторинг або дистанційний контроль електронних систем безпеки, установлення персональних комп’ютерів, програмного забезпечення, систем відновлення комп’ютерів після ушкодження, ремонт комп’ютерів, вивчення потенціалу ринку, інформованості, прийнятності продуктів, консультаційні послуги, проектування методики бухгалтерського обліку та правил і т.і.,акти приймання-передачі послуг № 1-17 за період з 30.05.2015- 25.09.2016, звіти про наданні послуги.

але , як зазначено у акті -згідно наданих до перевірки табелів обліку робочого часу працівників позивача встановлено, що ОСОБА_2 є штатним працівником підприємства на посаді інженер по програмуванню та всі зазначені в акті виконаних робіт роботи є його службовими обов’язками.

- договір про надання юридичних послуг № 1 від 01.04.2015, укладений з ФОП ОСОБА_3, за умовами якого позивач-замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання здійснити на належному рівні роботи, послуги,акти приймання передачі № 1-18 за період з 05.05.2015 по 25.09.2016 ,які свідчать про надання таких послуг , як : усне консультування з питань господарської діяльності, підготовка висновків з питань застосування чинного законодавства з метою захисту його законних прав, представлення інтересів клієнта в стосунках з державними органами, відомствами і організаціями, укладання та розірвання договорів-юридичний супровід, аналіз судової та іншої практики і т. і, звіти про надані юридичні послуги.

але , як зазначено у акті - згідно у наведених актах приймання-передачі наданих послуг та звітах не зазначено, в яких саме органах представлялись інтереси, не вказано судову практику, що аналізувалась, інформацію щодо юридичного супроводу переговорів з клієнтами.

Перевіркою не доведено використання позивачем вищевказаних послуг у господарській діяльності з метою отримання прибутку та встановлено завищення витрат .

- договір про надання послуг № 01/02 від 01.04.2015, укладений з ФОП ОСОБА_4, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання здійснити на належному рівні роботи, вказані в цьому договорі, а саме юридичні послуги та представництво, бухгалтерський облік, розробка нормативно-правової бази, розробка організаційно-розпорядчої та організаційно господарської документації, консультування з питань оподаткування,акти приймання-передачі наданих послуг №№ 1-18 за період з 05.05.2015 по 25.09.2016 ,що свідчать про надання таких послуг, як : усне консультування з корпоративного, податкового, митного права та юридичного аудиту, письмове консультування з корпоративного, податкового, митного права та юридичного аудиту, підготовка висновків з питань застосування чинного законодавства з метою захисту законних інтересів, юридичний супровід переговорів клієнта з партнерами і контрагентами, і т.і, звіти про надання юридичних послуг.

але , як зазначено у акті - не доведено використання позивачем послуг у господарської діяльності з метою отримання прибутку.

- ТОВ “Інтерпромтех” у складі адміністративних витрат відображено операції з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, за період 2015 та з 01.01.2016 по 30.09.2016 віднесено суми реальність здійснення яких перевіркою не доведено.

- за зовнішньоекономічним контрактом на імпорт товару № 005/2012 від 01.03.2012 з нерезидентом “ OIKI ACCIAI INOSSIDABILI”, Італія, за умовами якого нерезидент повинен був поставити металопрокат на суму 500 000 євро. На виконання контракту ТОВ “Інтерпромтех” перерахувало валютні кошти компанії “ OIKI ACCIAI INOSSIDABILI” на загальну суму 111402,12 євро. Перевіркою встановлена дебіторська заборгованість за контрактом в сумі 2197,96 євро, яка з 17.09.2014 стає простроченою граничний термін надходження товару повинен здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів, а саме 16.09.2014. Надходження товару здійснено відповідно МД № 504060000/2014/005717 від 15.10.2014 з порушенням термінів розрахунків в сфері ЗЕД на 29 днів з 17.09. 2014 по 15.10.2014.

Також судом 1-ої інстанції було встановлено, що ТОВ “Інтерпромтех” мало взаємовідносини у жовтні 2014 з ТОВ “Ексіст-Сіть Україна”, у листопаді 2014 з ТОВ “Бінцель Україна ГМБХ”. За результатами аналізу баз даних контролюючого органу встановлено, що ТОВ “Ексіст-сіть Україна” складено розрахунок коригування від 30.11.2014 до податкової накладної № 4633 від 30.10.2014 на суму – 342,83 грн., який позивач не відобразив у своїй податковій звітності, ТОВ “Бінцель Україна ГМБХ” у грудні 2014 складено та відображено у додатку 1 до податкової декларації з ПДВ розрахунок коригування від 25.12.2014 № 609 до податкової накладної № 12 від 07.11.2014 на суму – 315,5, який позивач не відобразив вказаний розрахунок-коригування у податковій декларації за грудень 2014. Позивач на порушення п.192.1 ст.192 ПК України завищено податковий кредит, в результаті не відображення розрахунків коригування на загальну суму 659 грн.

ДФС України 30.05.2017 року прийняла рішення за результатами розгляду скарги, яким скасувала податкові повідомлення-рішення в частині встановленого перевіркою завищення витрат, що враховуються при визначенні фінансового результату за 2015, 3 кв.2016, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником грошовими коштами на користь ТОВ “ТПК “Моноліт”, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та не встановлено наявність дебіторської заборгованості.

Також у рішенні ДФС зазначає, що, якщо встановлено факт перерахування платником податків коштів за операцією з поставки товарів, робіт (послуг), яка визнана нереальною, то така оплата повинна кваліфікуватись, як безповоротна фінансова допомога.

На підставі акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження Головним управлінням ДФС у Миколаївській області були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ НОМЕР_4 від 27.03.2017, яким нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі 3 106,41 грн.,

№ НОМЕР_3 від 27.03.2017, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 206404 грн. та 103202 грн. штрафні санкції.

№ НОМЕР_1 від 06.06.2017, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 185 283 грн. та 92641,5 грн. штрафні санкції.

№ НОМЕР_2 від 06.06.2017, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 728 083 грн. за ІІІ кв.2016 року.

Судом 1-ої інстанції було також встановлено, що ПП «ПІВНІЧБУД», ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС», ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» на момент здійснення господарських операцій були зареєстровани, як планики ПДВ

ТОВ “Інтерпромтех” не дотрималось 90-денного строку розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, оскільки поставка нерезидентом була здійснена 15.10.2014р.ж

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 8 ОСОБА_8 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_8 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_8 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_8 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_8 України гарантується.

Згідно вимог ст.19 ОСОБА_8 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_8 та законами України.

Згідно ст. 67 ОСОБА_8 України , кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.8 ОСОБА_8 України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року № 727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 р. за № 1300/27745( в ред.,діючої з 21.07.2017 року), визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;

у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків (керівника платника податків або уповноважених ним осіб) надати документи та/або копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії, та переліку документів (копій документів), які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки;

Відповідно до п.5 Порядку № 727. факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Згідно з пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15 та п.п.2.16 п.2 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 року № 1955-IV).

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі, що передбачено статтею 930 Цивільного кодексу України, а також статтею 9 Закону № 1955-IV.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил, в редакції чинній на час здійснення господарських операцій).

Як встановлено п.11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, пунктом першим якого передбачено, що до переліку необхідних документів для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, серед іншого, віднесена товарно-транспортна накладна.

Згідно з п. 2 та 5 ПОРЯДКУ заповнення податкової накладної,затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації, від 21.12.2010, № 969 (в редакції,діючої на момент вчинення господарської операції) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно здійснюють постачання товарів/послуг та проводять розрахунки з постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до складу якого входять такі структурні підрозділи, може делегувати філії або структурному підрозділу право виписки податкових накладних. Для цього платник податку повинен кожній філії та структурному підрозділу присвоїти окремий числовий номер, про що письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість.

Під час виконання договорів про спільну діяльність податкова накладна виписується особою, яка веде облік результатів такої діяльності та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету. Облік результатів спільної діяльності ведеться такою особою у загальновстановленому порядку окремо від обліку господарських результатів такої особи.

При здійсненні господарських операцій, пов'язаних із використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном, податкова накладна виписується особою - управителем майна, яка веде окремий облік з податку на додану вартість таких господарських операцій та відповідальна за утримання і внесення податку до бюджету.

У разі надання нерезидентом послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, податкова накладна виписується зареєстрованим на території України платником податку - покупцем (отримувачем).

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку на додану вартість або передбачає його нарахування за іншими ставками, ніж визначені підпунктом "а" пункту 193.1 статті 193 розділу V з урахуванням положень пункту 10 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (далі - Кодекс), утрачають право на складання податкової накладної.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ч.1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч.2 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст.59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, згідно п.9.8 ст.9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість ", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість ". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України.

А пунктом 2 розділу V Положення №978 встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Відповідно до ст.2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті N 185/94-ВР, 23.09.1994 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно з Постанови Національного банку України Про врегулювання ситуації на валютному ринку України N 515, 20.08.2014, установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" , здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Порушення резидентами, крім суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. ( ст.4 Закону України № 185/94-ВР від 23.09.1994).

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

Відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

VI. НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_8 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється ОСОБА_8 України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_8 України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_8 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені ОСОБА_8 та законами України. У разі невідповідності правового акта ОСОБА_8 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить ОСОБА_8 України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми ОСОБА_8 України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того,згідно із висновком ВСУ , викладеним Постанові від 3 листопада 2015 року № 21-1499а15 ,господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Згідно із висновком ВСУ, викладеним у Постановах від 27 жовтня 2015 року № 21-1555а15 та від 22 вересня 2015 року № 21-1526а15 ,обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Вказані висновки ВСУ , узгоджуються із правовим висновком у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 814/328/15 ,згідно з яким, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети. Спірним питанням в межах даних правовідносин є достатність наданих Товариством первинних документів в підтвердження здійснення ним господарських операцій по поставки товарів контрагентами позивача, надання ними транспортно-експедиційних послуг, вантажно-розвантажувальних робіт, послуг з перепродажної підготовки товарів, а також повнота цих первинних документів, чи утримують вони в собі необхідну інформацію про отримані Товариством товари/послуги, чи розкривають зміст господарських операцій, що свідчить про реальність їх здійснення.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Згідно із правовим висновком у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 № 820/4648/13-а твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем маєть досліджуватись можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ. Право на віднесення сум до складу валових витрат при нарахуванні податку на прибуток та право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 ОСОБА_8 України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі "ОСОБА_9 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункт 32)).

"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "ОСОБА_10 Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління" (див. п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява №36985/97).

Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормі , що міститься у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА СУДУ

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції та вважає, що для визначення права підприємства на податковий кредит по проведеним господарським операціям з постачальником необхідно встановити наявність в сукупності таких обов'язкових підстав: здійснення операції з придбання товарів та їх оплата ( п. 198.1, 198.2, п. 198.3 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України); наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість (п. 198.6 ст. 198 ПК України); придбання товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності платника податку - покупця, шляхом відображення їх в обліку та підтвердження відповідними документами ( п. 44.1. ст. 44, п. 198.3 ст. 198, п. 201.11 статті 201 ПК України, частини 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), яки мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Твердження фіскального органу –апелянта про відсутність документів, які б підтверджували перебування працівників ПП “Північбуд” на території ТОВ “Інтерпромтех”, не надання технічного завдання на виконання робіт, зазначених у первинних документах; відсутність сертифікатів відповідності, посвідчень якості, або інших документи, які б підтверджували якість та походження товару, зазначеного у первинних документах, виписаних ТОВ “ТПК “Моноліт”; неможливість встановити матеріали, обладнання, що необхідні для виконання робіт, зазначених у первинних документах, виписаних ФОП ОСОБА_1, про факт ,що ОСОБА_2 є штатним працівником підприємства на посаді інженер по програмуванню та всі зазначені в акті виконаних робіт роботи є його службовими обов’язками; відсутність в актах приймання-передачі наданих послуг ФОП ОСОБА_3 та звітах,відомостей в яких саме органах представлялись інтереси, судової практики, що аналізувалась, інформації щодо юридичного супроводу переговорів з клієнтами;не доведеність використання позивачем послуг ФОП ОСОБА_3М та ФОП ОСОБА_4, у господарської діяльності з метою отримання прибутку , які оцінені разом з іншими доказами, а також про відсутність позивача та /або у його контрагентів необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, не свідчить про безтоварність угод з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджувалась можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період надання послуг . Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій, а належних,достовірних ,достатніх та допустимих доказів , у тому числі актів податкових перевірок контрагентів, які встановлюють відповідні факти порушень –відповідачем не надано.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Апеляційний суд ,враховуючи принципи верховенства права, належного врядування ,презумпції правомірності дій платника податків , практику ЄСПЛ ,як джерело права , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни в цій частині постанови суду 1-ої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, факт надання та отримання товарів/послуг , здійснення господарських операцій із ПП «ПІВНІЧБУД», ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС», ТОВ «ТПК «МОНОЛІТ» , ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, які спричинили реальні зміни у майновому стані платника податків доведений наявними у справі належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами , здійснення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди, а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що зміст укладених між позивачем , та його контрагентами правочинів, не відповідає дійсним намірам сторін, і що такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за наслідками відповідних фінансово-господарських операцій - не доведено належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами, зворотні твердження апелянта є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання, відповідачем не доведено наявність підстав для призначення штрафної санкції .

Оскільки позивач не дотримався 90-денного строку розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, а поставка нерезидентом була здійснена 15.10.2014, а повинна бути не пізніше 16.09.2014, тому податкове повідомлення – рішення № НОМЕР_4 від 27.03.2017 прийнято правомірно та скасуванню не підлягає.

Податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 06.06.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017 № НОМЕР_3 у частині основного зобов'язання в сумі 205626 грн. та 102813 грн. штрафних санкцій є неправомірними та підлягають скасуванню.

Вказані рішення фіскального органу , не можна вважати таким ,що прийняте в поряду , межах повноважень та у спосіб, встановлені ОСОБА_8, Податковим Кодексом України .

Нарахування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства становило свавільне порушення вимог ст.19 ОСОБА_8 України та права на мирне володіння майном, гарантованого ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод , та доводить протиправність прийнятих рішень фіскального органу , який не дотримується своїх власних процедур, та не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків, "ефективним" засобом правового захисту ,як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню має бути скасування вказаних рішень фіскального органу.

Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні

Керуючись ст.8,22 ОСОБА_8 України, ст. 6 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 р. - без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Судове рішення складене та підписане 23.04.2018 р..

Суддя-доповідач ОСОБА_11Судді ОСОБА_12 ОСОБА_13