Постанова № 73595400, 23.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/2404/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.

судді Сапіга В.П.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі № 807/2079/17 (суддя Маєцька Н.Д., оголошено 12:04 в м. Ужгород) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУШПАР» до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «БАУШПАР» (позивач) вернулося до Управління Держпраці у Закарпатській області (відповідач), якою просить скасувати постанову про накладення штрафу від 29 листопада 2017 року за № 06/06-46-214, яка прийнята на підставі акту № 06/06-46/2143 від 17 листопада 2017 року, складеного за результатами перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУШПАР».

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Постановою Управління Держпраці в Закарпатській області на позивача накладено штраф у розмірі 96000,00 грн. Вказана постанова була винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та відповідачем помилково трактується зміст цивільно-правого договору, що призвело до підміни понять і застосування до позивача адміністративних санкцій у вигляді штрафу.

Рішенням Закарпатського оружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі № 807/2079/171 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БАУШПАР» задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 06/06-46-214 від 29 листопада 2017 року. Стягнуто на користь позивача судові витрати у розмірі 1600,00 грн.

З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити. Зокрема в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивач підмінив трудовий договір цивільно-правовим договором, що свідчить про те, що гр. ОСОБА_1 був допущений до роботи у ТОВ «БАУШПАР» без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, чим порушено ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, що й стало підставою для накладення штрафу.

ТзОВ «БАУШПАР» подало заперечення на апеляційну скаргу. В запереченнях посилається на правомірність прийнятого рішення, просить таке залишити без змін, а в задоволені скарги відмовити.

Згідно частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного адміністративного суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, виходячи з наступних мотивів.

Управлінням Держпраці у Закарпатській області в період з 16 листопада 2017 року по 17 листопада 2017 року проведено перевірку позивача щодо додержання законодавства про охорону праці на будівництві багатоповерхового житлового будинку на орендованій земельній ділянці по вул. Загорська, 51. За результатами перевірки складено Акт перевірки суб'єкта господарювання (виробничого об'єкта) № 06/06-46 від 17 листопада 2017 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статей 13, 18, 22 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ, п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки» № 1107 від 26 жовтня 2011 року. Крім того, перевіркою встановлено порушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, зокрема встановлено, що 19 жовтня 2017 року між ТзОВ «БАУШПАР» та громадянином ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір (договір-підряду). За вказаним договором ОСОБА_1 здійснював роботи (надавав послуги) мурування зовнішніх стін на об'єкті будівництва на орендованій земельні ділянці м. Ужгород, вул. Загорська, 51 Закарпатська область об'ємом 50 м3, що є видом діяльності товариства, та відноситься до робіт з підвищеною небезпекою. Разом з тим, доказів про наявність у громадянина ОСОБА_1 дозволу на виконання робіт з підвищеною небезпекою не надано. Таким чином, на думку відповідача, позивач підмінив трудовий договір цивільно-правовим договором від 19.10.2017 року, що свідчить про те, що гр. ОСОБА_1 був допущений до роботи без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

На підставі акту перевірки, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 96000 грн. від 29 листопада 2017 року № 06/06-46-214.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що виконання гр. ОСОБА_1 робіт з підвищеною небезпекою без спеціального дозволу, не є порушенням вимог законодавства про охорону праці та промислової безпеки, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження даної обставини та не спростував твердження позивача, що гр. ОСОБА_1 здійснював мурувальні роботи підвального приміщення та першого поверху новобудови, для виконання яких спеціальний дозвіл не потрібен. Окрім цього цивільно-правовий договір укладений між ТОВ «БАУШПАР» та гр. ОСОБА_1 не визнаний в судовому порядку недійсним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до положень ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2013 року №390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за №1291/21603, затверджено Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку передбачено, що право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Відповідно до пункту 3 Порядку підставою для проведення позапланової перевірки є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке здійснюється за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Підставою для накладення на позивача штрафу став висновок Управління Держпраці у Закарпатській області про фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до частин 1, 6 статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частина 2 статті 2 КЗпП України визначає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.

Згідно з частиною 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1). Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони (частина 2). Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина 3). До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (частина 4).

Відповідно частин 1, 2 статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відрізнити трудовий договір від договору цивільно-правового характеру за соціально-економічним змістом важко, однак з налізу вказаних норм можна визначити відмінні ознаки трудових і цивільно-правових відносин.

Так, згідно з трудовим договором: працівник виконує роботу за трудовою угодою; працівник приймається на роботу (посаду), як правило, включену до штатного розпису підприємства для виконання певної роботи (функції) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; висновок оформляється наказом роботодавця про прийняття працівника (за його заявою) на роботу; працівник підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку; роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові зарплату і забезпечувати умови праці та соціальні гарантії необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При виконанні робіт (наданні послуг) за цивільно-правовим договором: оплачується не процес праці, а його результат; результат визначається після закінчення роботи; результат оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг); оплата проводиться на підставі актів; фізична особа, виконують роботи (надають послуги), не підкоряється правилам внутрішнього трудового розпорядку, сама організовує свою роботу і виконує її на свій ризик; підприємство не повинно дотримуватися трудового законодавства.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Так, відповідно до наявного в матеріалах справи примірника цивільно-правового договору (договір підряду), укладеного 19.10.2017 року на підставі якого відповідач зробив висновок про наявність трудових відносин між позивачем та ОСОБА_1 без оформлення трудового договору, Замовник доручив Виконавцю виконати роботи по муруванню зовнішніх стін на об'єкті будівництва багатоквартирного житлового будинку в строк з 20.10. до 31.12.2017 року. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану Виконавцем роботу. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду відповідно до акту виконаних робіт.

Відповідач у постанові від 29.11.2017 року № 06/06-46-214 дійшов висновку про те, що позивач підмінив трудовий договір цивільно-правовим договором, що свідчить про те, що гр. ОСОБА_1 був допущений до роботи у товаристві без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, чим порушено ч. 3 ст. 24 Кодексу Законів про працю України.

Однак, контролюючий орган дійшов даного висновку помилково, без врахування усіх обставин справи.

Статтею 97 КЗпП України визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

При цьому законодавець не передбачає винагородження працівників, які працюють за трудовим, договором, а лише отримання ними заробітної плати, що є відмінним від винагороди, про що зазначено у вказаних вище цивільно-правових угодах.

Разом з тим, не передбачено на законодавчому рівні заборон щодо виплати винагородження особам, які надають послуги за цивільно-правовою угодою, за кожну виконану ними роботу.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача щодо виконання гр. ОСОБА_1 робіт з підвищеною небезпекою без спеціального дозволу, що є порушенням вимог законодавства про охорону праці та промислової безпеки, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження даної обставини та не спростував твердження позивача, що гр. ОСОБА_1 здійснював мурувальні роботи підвального приміщення та першого поверху новобудови, для виконання яких спеціальний дозвіл не потрібен.

Щодо висновків Управління Держпраці про недійсність цивільно-правого договору укладеного між ТОВ «БАУШПАР» та гр. ОСОБА_1, так як такий суперечить вимогам законодавства, суд зазначає наступне.

В процесі розгляду справи відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) сторони зобов'язані виключно у судовому порядку.

Разом з тим, жодних, передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність будь-яких правочинів позивача, з акту перевірки не вбачається.

Таким чином, відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових договорів недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Щодо посилання апелянта на введення в оману суду та спробою позивача уникнути відповідальності за нещасний випадок із смертельним наслідком, що стався з ОСОБА_1 так і за не оформлення трудових відносин, колегія суддів зазначає.

14.04.2018 року старшим слідчим Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області старшим капітаном поліції Корпош І.В. було винесено Постанову про закриття кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному Державному реєстрі досудових розслідувань за № 12017070030003157 від 12.11.2017 року з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 272 ККУ «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою», у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 272 ККУ.

За таких обставин, з урахуванням наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що оскільки правовідносини між позивачем та ОСОБА_1 є цивільно-правовими, то вони не регулюються ст. 24 КЗпП України, у зв'язку з чим позивачем не було порушено вимог ч. 3 вказаної статті.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.243, 246, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського оружного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі № 807/2079/17- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний В. П. Сапіга