Постанова № 73594551, 17.04.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2018 року м. Дніпро Справа № 910/23796/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 16.03.2018 р., адвокат;

від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: ОСОБА_2, довіреність №3724/20.3-03 від 29.12.2017 р., представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2018 року у справі № 910/23796/15, ухвалена суддею Колодій С.Б., повний текст якої складено 16.02.2018 року,

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_3" № 08/1212 від 25.01.2018 року на дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 910/23796/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_3"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД"

про стягнення 235 769 005,18 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2018 року у справі №910/23796/15 скаргу Публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський ОСОБА_3” № 08/1212 від 25.01.2018 на дії та бездіяльність державного виконавця по справі № 910/23796/15 задоволено.

Визнано протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.11.2017 з примусового виконання наказу № 910/23796/15, виданого Господарським судом Кіровоградської області.

Визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.11.2017 з примусового виконання наказу № 910/23796/15, виданого Господарським судом Кіровоградської області.

Зобов’язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу № 910/23796/15, виданого Господарським судом Кіровоградської області.

Не погодившись із вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що при винесенні ухвали судом не взято до уваги твердження боржника про те, що не проведення державним виконавцем перевірки майнового стану в терміни, встановлені статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом скерування запитів до органів державної влади та підприємств, зазначених в скарзі, є підставою для оскарження бездіяльності державного виконавця в порядку, встановленому ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», яке має здійснюватися протягом здійснення виконавчого провадження, і не є підставою для оскарження постанови про закриття виконавчого провадження.

У зв’язку з чим господарський суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме - ст. ст. 19, 48 Закону України «Про виконавче провадження», фактично застосувавши при цьому приписи цивільного законодавства без посилання на конкретні норми закону, а отже - при винесенні ухвали мало місце неправильне застосування норм матеріального права.

Судом не враховано те, що відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вжиття перелічених у цій статті заходів є правом, а не обов’язком державного виконавця, а, отже, вказані заходи мають вчинятися державним виконавцем на його розсуд виходячи із фактичних обставин справи. Зазначеним твердженням боржника суд належної оцінки не надав.

Судом не надано оцінку тому, які саме можливі заходи не вчинив державний виконавець до їх вичерпання щоб досягти повного виконання виконавчого документу боржником, а, отже, при винесенні ухвали неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Посилаючись на нездійснення державним виконавцем своїх прав при виконанні рішення, передбачених частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», та перелічуючи всі без винятку права виконавця, зазначені в ч. 3 ст. 18 вказаного закону, судом не встановлювалося, яким чином на невиконання рішення по даній справі вплинуло не проведення державним виконавцем певних дій.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський ОСОБА_3" у відзиві на апеляційну скаргу просить ухвалу господарського суду від 12.02.2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Звертає, що державним виконавцем в судовому засіданні не надано жодних документів, які б спростували твердження щодо бездіяльності останнього та підтвердили перевірку майнового стану боржника.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні представник Відділу підтримав доводи апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.03.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2018 року у справі № 910/23796/1 та призначено до розгляду на 20.03.2018 року.

У судовому засідання 20.03.2018 року оголошено перерву до 17.04.2018 року.

В судовому засіданні 17.04.2018 року Дніпропетровським апеляційним господарським

судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників скаржника та відділу ДВС, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 11.01.2016 позовні вимоги ПАТ "Всеукраїнський ОСОБА_3" задоволено повністю; з ТОВ "Кіровський ЛТД" стягнуто заборгованість за кредитним договором № 14-2014 від 08.01.2014 в сумі 235 769 005,18 грн., з яких: заборгованість за кредитом в сумі 110 000 000,00 грн., заборгованість по процентам в сумі 34 253 862,97 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 32 023 561,64 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту в сумі 7 345 926,75 грн., 3% річних в сумі 2 611 077,13 грн., інфляційні збитки за несвоєчасну сплату кредитних коштів в сумі 40 081 313,53 грн., інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів в сумі 9 453 263,16 грн. Крім того, з ТОВ "Кіровський ЛТД" на користь Державного бюджету України стягнуто 73 080,00 грн. судового збору.

01.02.2016 року на виконання вищевказаного рішення суду видано відповідні накази (т. 3 а.с. 103).

За заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження (т. 3 а.с. 101-102) 21.10.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання наказу № 910/23796/15 від 01.02.2016 щодо боржника - ТОВ "Кіровський ЛТД". Вказаною постановою відкрито виконавче провадження та зобов'язано боржника протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про доходи та майно і попереджено боржника про відповідальність неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Іншою постановою від 21.10.2016 головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 наклав арешт на все майно ТОВ "Кіровський ЛТД" у межах звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору (т. 3 а.с. 44, 77-78).

Також, 21.10.2016 року в день відкриття виконавчого провадження державний виконавець звернувся із вимогою надати інформацію про майновий стан ТОВ "Кіровський ЛТД", наявність зареєстрованого за ним рухомого, нерухомого майна, цінних паперів тощо. Така вимога адресована:

- Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області;

- Управлінню Держпраці у Кіровоградській області;

- Державній інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області;

- Регіональному сервісному центру МВС у Кіровоградській області;

- Державній інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті;

- Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (т. 3 а.с. 107-108).

Матеріали наданого представником Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчого провадження № 52702152 містять лише відповіді:

- Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (т. 3 а.с. 115);

- Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (т. 3 а.с. 114).

- Управління Держпраці у Кіровоградській області (т. 3 а.с. 122);

- Регіонального сервісного центру МВС у Кіровоградській області (т. 3 а.с. 123);

Відповіді інших державних установ (Державної інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області; Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті) щодо майна боржника в матеріалах виконавчого провадження відсутні.

Майже через рік після надіслання перших запитів державний виконавець вимогою № 52702152/20.1/4 від 10.10.2017 звернувся до ДП "Держреєстри України" щодо надання інформації про зареєстроване за боржником майно, складських документів на зернову продукцію, що належить ТОВ "Кіровський ЛТД" (т. 3 а.с. 118).

Органом ДВС подано ксерокопію листа Державного підприємства "Держреєстри України" про відсутність інформації щодо зберігання боржником зерна на зернових складах, підключених до основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (т. 3 а.с. 120, 121).

Інших належних доказів здійснення державним виконавцем виконавчих дій по виконанню наказу № 910/23796/15 матеріали справи не містять.

Після вказаних дій державним виконавцем 29.11.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу із посиланням на п.п. 2, 5 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (т. 3 а.с. 46).

Стягувач, звертаючись зі скаргою, просив визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа, оскільки ним не вказано, які заходи було вчинено щодо розшуку майна боржника та встановлення особи боржника (керівника юридичної особи), а також результати таких заходів.

Задовольняючи скаргу стягувача, господарський суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, отже, державний виконавець зобов'язаний вчинити всі можливі заходи, які передбачені Законом України "Про виконавче провадження" до їх вичерпання, щоб досягти повного виконання виконавчого документа боржником. В той час, як державним виконавцем не доведено неможливості та/або неефективності вчинення ним інших заходів, крім тих, що вчинені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, №. 38773/05, від 26.07.2012, зазначено, що Суд повторює, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

При цьому, виконання судового рішення згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є невід'ємною частиною права особи на справедливий і публічний розгляд її справи (п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, п. 33 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жовнер проти України" від 29.06.2004).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження", відповідно до ст. 2 якого виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов’язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об’єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено перелік прав державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, який не є вичерпним.

Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" передбачений розшук боржника, його майна, а саме: розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні – щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці – щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Колегія суддів погоджується зауваженням апеляційної скарги про те, що відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вжиття перелічених у цій статті заходів є правом, а не обов’язком державного виконавця, а, отже, вказані заходи мають вчинятися державним виконавцем на його розсуд виходячи із фактичних обставин справи.

Отже, державний виконавець зобов'язаний вчинити всі можливі заходи, які передбачені Законом України "Про виконавче провадження" до їх вичерпання, щоб досягти повного виконання виконавчого документа боржником.

В той же час, як вірно встановив господарський суд, державним виконавцем не доведено неможливості та/або неефективності вчинення ним інших заходів, крім тих, що вчинені.

А саме, в порушення п. 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не скористався своїм правом щодо безперешкодного входження на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проведення їх огляду, примусового відкриття та опечатування, в частині проведення на місці огляду приміщення за місцезнаходженням юридичної особи боржника за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, село Вільне, вул. Леніна, буд. 1.

В матеріалах виконавчого провадження відсутня будь-яка інформація про перебування боржника за його юридичною адресою та, відповідно, про наявність чи відсутність майна боржника, на яке можна звернути стягнення.

В порушення п. 3 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача не одержав від державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, а саме так і не отримана інформація від Державної інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області; Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті.

При цьому, незважаючи на те, що кредитний договір, за яким боржнику видано кредит у розмірі 110 000 000,00 грн., укладено у м. Києві, державний виконавець обмежився витребуванням інформації лише з Головного управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області; Управління Держпраці у Кіровоградській області; Державної інспекції сільського господарства України в Кіровоградській області, тобто з відповідних органів лише Кіровоградської області.

В порушення п. 18 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець з метою захисту інтересів стягувача не вимагав від матеріально відповідальних і посадових осіб боржника – керівника та засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" ОСОБА_5 надання пояснень за фактами невиконання рішення суду або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Більш того, у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець в порушення п. 19 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не звертався до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника – Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" ОСОБА_5 за межі України до виконання зобов’язань за рішенням.

Таким чином, в порушення ч. 2 ст. 36, Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем неналежним чином здійснювався розшук боржника та його майна, в порушення ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» часткова перевірка майнового стану боржника проводилася лише одного разу після відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка не рідше ніж один раз на два тижні – щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці – щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника державним виконавцем взагалі не проводилася.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.12.2017 у справі № 904/1570/15.

Вищезазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінку тому, які саме можливі заходи не вчинив державний виконавець до їх вичерпання щоб досягти повного виконання виконавчого документу боржником, у зв’язку з чим неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що державним виконавцем в судовому засіданні не надано жодних документів, які б спростували твердження щодо бездіяльності останнього та підтвердили перевірку майнового стану боржника.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2018 року оскаржено не особою, дії та бездіяльність якої оскаржуються, а боржником за виконавчим провадженням, що ухиляється від виконання рішення суду від 01.02.2016 року і є зацікавленою стороною щодо скасування вище вказаної ухвали.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що не проведення державним виконавцем перевірки майнового стану в терміни, встановлені статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом скерування запитів до органів державної влади та підприємств, зазначених в скарзі, є підставою для оскарження бездіяльності державного виконавця в порядку, встановленому ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», яке має здійснюватися протягом здійснення виконавчого провадження, і не є підставою для оскарження постанови про закриття виконавчого провадження, у зв’язку з чим господарський суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме - ст. ст. 19, 48 Закону України «Про виконавче провадження», фактично застосувавши при цьому приписи цивільного законодавства без посилання на конкретні норми закону, а отже - при винесенні ухвали мало місце неправильне застосування норм матеріального права, є безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно п.6 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, не лише бездіяльність державного виконавця, а й рішення, прийняте державним виконавцем, шляхом винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до ст. 339 ГПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» може бути оскаржено сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Колегія суддів зауважує, що Банком оскаржувалась саме постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, а не кожна окрема дія, що передбачена ст. ст. 18 та 48 Закону України «Про виконавче провадження». Саме недотримання державним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» і призвело до прийняті незаконного рішення державного виконавця, що виражено в постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Заперечення боржника про те, що таке невчинення державним виконавцем відповідних дій є підставою для звернення стягувача із скаргою на бездіяльність державного виконавця в ході виконавчого провадження, а ним пропущено строк на оскарження такої бездіяльності, спростовуються тим, що кожен самостійно обирає спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів. Так стягувач просить визнати протиправними саме дії державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа, що є його правом.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами стягувача, що протягом періоду примусового виконання рішення суду державним виконавцем Банк був позбавлений можливості отримати інформацію про хід виконавчого провадження і перелік дій (їх результатів), вчинених державним виконавцем для повного виконання рішення суду, оскільки на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було скеровано запит про хід виконавчого провадження (т. 3 а.с. 45), який залишено без розгляду.

Крім того, згідно розділу IV Внесення відомостей до Системи щодо здійснення виконавчого провадження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом МЮУ від 05.08.2016 року №2435/5, виконавцем до системи обов’язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов’язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. У разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офіса приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніші наступного робочого дня після її проведення. Постанови виконавця, а також інші документі виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється.

Документ виконавчого провадження, який направляється у паперовому вигляді формується виконавцем у Системі до друку та вноситься до журналу реєстрації вихідної кореспонденції протягом 24 годин з моменту формування.

Документ виконавчого провадження в паперовому вигляді передається державним виконавцем на відправку відповідальній особі (направляється приватним виконавцем) протягом 24 годин з моменту його формування.

В той же час, інформація про вчинені дії державним виконавцем до Автоматизованої системи виконавчого провадження не була внесена, що в свою чергу, також, підтверджує безпідставність винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв’язку з відсутністю майна у боржника.

Твердження державного виконавця про відсутність майна боржника, за умови, що дії щодо встановлення даного факту не були вчинені, є необґрунтованими.

З огляду на викладені обставини господарський суд підставно визнав скаргу стягувача обґрунтованою, дії по винесенню постанови про повернення виконавчого документа протиправними.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

З огляду на вказані приписи Закону правильно задоволена скарга і в частині зобов'язання державного виконавця відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 271, 275, 276, 281, 282, 283 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" – залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 12.02.2018 року у справі № 910/23796/15 – залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровський ЛТД" за подання апеляційної скарги на ухвалу суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.04.2018 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя М.О. Дармін