Рішення № 73594447, 24.04.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року Справа № 925/58/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 - представник за довіреністю,

від відповідача – ОСОБА_2 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом приватного підприємства “Торговий Дім Поляков”, м. Черкаси

до публічного акціонерного товариства “Азот”, м. Черкаси

про стягнення 17 233 грн. 96 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом приватне підприємство “Торговий Дім Поляков” до публічного акціонерного товариства “Азот” про стягнення з відповідача 15 886 грн. 80 коп. боргу за поставлений товар, 425 грн. 70 коп. 3% річних та 921 грн. 46 коп. інфляційних втрат, з підстав неналежного виконання відповідачем умов договору поставки продукції (товарів) від 08 грудня 2014 року за №876-814.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 24 січня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22 лютого 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 22 лютого 2018 року відкладено підготовче засідання на 20 березня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 20 березня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 24 квітня 2018 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 15 лютого 2018 року за №501-06/79 та зазначав, що оскільки 07 березня 2017 року відбулася повна зупинка виробництва, 29 травня 2017 року державною виконавчою службою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу, у межах суми стягнення 611 872 475 грн. 30 коп., відповідач не зміг вчасно розрахуватися з позивачем через відсутність об’єктивних можливостей розпоряджатися наявними грошовими коштами або майном для виконання грошових зобов’язань.

Також відповідач зазначав, що розмір 3% річних здійснено позивачем невірно, оскілки за період з 05 березня 2017 року по 12 січня 2018 року розмір річних складає 410 грн. 01 коп., а не 425 грн. 70 коп. як вказав позивач.

З урахуванням викладених у відзиві обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні, яке відбулося 24 квітня 2018 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/58/18.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору поставки поставив відповідачу товар на умовах визначених договором №876-814 від 08 грудня 2014 року та укладених до нього додаткових угод, проте свій обов’язок щодо оплати придбаного товару відповідач не виконав, у зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 15 886 грн. 80 коп. боргу.

Крім того на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 425 грн. 70 коп. 3% річних та 921 грн. 46 коп. інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 08 грудня 2014 року між публічним акціонерним товариством “Азот” (покупець) та приватним підприємством “Торговий Дім Поляков” (постачальник) було укладено договір поставки продукції (товарів) за №876-814 (а.с.11-14).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов’язався поставити та передати у власність покупця продукцію (продукти харчування, лікеро-горілчані вироби) (далі-товар) в кількості і асортименті, згідно замовлення покупця, а покупець - прийняти цей товар і оплатити його на умовах даного договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Поставка товару в асортименті здійснюється партіями по накладним із зазначенням асортименту, кількості, ціни за одиницю товару, які попередньо узгоджуються сторонами і є невід’ємною частиною договору (п. 1.3. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31 грудня 2015 року включно (п. 7.1. договору).

Додатковими угодами №3 від 23 грудня 2015 року та №4 від 12 грудня 2016 року строк дії договору продовжено до 31 грудня 2017 року включно, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання.

Позивач свій обов’язок виконав та поставив відповідачу товар на суму 15 886 грон. 80 коп., що підтверджується копіями видаткових накладних:

- № АЦБ-016529 від 22 лютого 2017 року на суму 7 727 грн. 40 коп.;

- № АЦБ-016550 від 22 лютого 2017 року на суму 8 159 грн. 40 коп.

Відповідач даний факт не спростовує.

В зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 15 886 грн. 80 коп. боргу за поставлений товар згідно договору поставки №876-814 від 08 грудня 2014 року.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3.2. договору покупець здійснює оплату товару згідно накладних протягом 10 календарних днів після поставки товару.

Отже, з урахуванням вимог п. 3.2. договору та ч.5 ст. 254 ЦК України (якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день) відповідач повинен був розрахуватися за поставлений товар 06 березня 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору поставки, розрахунку з позивачем за поставлений товар.

Посилання відповідача на те, що останній не зміг розрахуватися вчасно через відсутність можливостей розпорядитися наявними грошовими коштами або майном суд до уваги не приймає.

В пункті 1.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” вказано, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Водночас, надані позивачем суду докази є достатніми в розумінні ст. 79 ГПК України, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, зокрема, про наявність невиконаного грошового зобов’язання відповідача перед позивачем по договору №876-814 від 08 грудня 2014 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином заборгованість в розмірі 15 886 грн. 80 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 921 грн. 46 коп. інфляційних втрат нарахованих за період з березня по грудень 2017 року та 425 грн. 70 коп. 3% річних нарахованих за період з 04 березня 2017 року по 12 січня 2018 року.

Розмір 3% річних нарахований позивачем невірно, оскільки як вказувалося вище, строк оплати настав 06 березня 2017 року.

Таким чином розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача нарахований за період з 07 березня 2017 року по 12 січня 2018 року складає 407 грн. 40 коп., в решті стягнення річних слід відмовити.

Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.” судом встановлено, що інфляційні нараховано в меншому розмірі, однак позивач самостійно визначив розмір інфляційних втрат, а тому заявлена до стягнення сума підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Азот”, вул. Героїв Холодного Яру,72, м. Черкаси, ідентифікаційний код 00203826 на користь приватного підприємства “Торговий Дім Поляков”, вул. Чехова,41, м. Черкаси, ідентифікаційний код 32268131, п/р 26009432224 в КРД АТ “ОСОБА_3 Аваль”, МФО 380805 – 15 886 грн. 80 коп. основного боргу, 921 грн. 46 коп. інфляційних втрат, 407 грн. 40 коп. 3% річних та 1 760 грн. 06 коп. витрат на сплату судового збору.

3. В решті вимог – в позові відмовити.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 24 квітня 2018 року.

Суддя А.В.Васянович