Постанова № 73594411, 18.04.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2018 р. Справа № 914/2177/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Малех І.Б.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України б/н від 29.01.2018 (вх. № ЛАГС 01-05/489/18, 01-05/494/18 від 31.02.2018)

на рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017, суддя Синчук М.М., повний текст складено 20.12.2017

у справі № 914/2177/17

за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі МТСБУ), м. Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг" (надалі ЛМКП "Айсберг"), м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідача: фізичної особи Онисько Петра Ярославовича (надалі ФО

Онисько П.Я.), с. Шоломинь, Пустомитівський район, Львівська область

про відшкодування витрат в порядку регресу

за участю учасників справи:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Цибак О.В. - адвокат (довіреність б/н від 12.01.2018)

від третьої особи: Прохоров О.А. - адвокат (довіреність б/н від 26.01.2017)

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

23.10.2017 Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» про відшкодування витрат в порядку регресу в розмірі 10520,36 грн..

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/2177/17 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу сплив, відповідно сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України.

Не погоджуючись з даним рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Зокрема, скаржник зазначає, що 06.09.2016 позивач звернувся в межах строку позовної давності до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до винної особи у вчиненні ДТП Ониська П.Я. про відшкодування в порядку регресу понесених витрат. В ході розгляду даної справи було встановлено факт перебування на момент вчинення ДТП Ониська П.Я. у трудових відносинах з ЛМКП «Айсберг», у зв'язку з чим ухвалою суду від 31.05.2017 провадження у справі було закрито. Відтак, на підставі ст. 1172 ЦК України позивач звернувся до господарського суду з даним позовом. Відповідно вважає, що позовна давність не пропущена, оскільки згідно ч.ч.2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 18.04.2018 не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередніх судових засіданнях представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1932/18 від 19.03.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підтвердження своїх доводів долучив до матеріалів справи довідку б/н від 18.04.2018, в якій зазначено графік робочого тижня підприємства. А також про відсутність на підприємстві шляхових листів та табелів обліку робочого часу за квітень 2013 (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-04/2572/18 від 18.04.2018).

Представник третьої особи в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/1326/18 від 20.02.2018), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

28.04.2013 у м. Львові на пр. Свободи трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля ГАЗ державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія Ониська П.Я., який здійснив зіткнення з автомобілем марки Тойота, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди зазначеним транспортним засобам було завдано механічних ушкоджень.

Відповідно до відомостей ДАІ про дорожньо-транспортну пригоду, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу автомобіля марки ГАЗ державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія Ониська П.Я., який порушив ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП (а.с. 20).

10.06.2013 постановою Пустомитівського районного суду у справі №450/1614/13-п визнано винним Ониська П.Я. у вчиненні адміністративного порушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у видгляді штрафу в розмірі 425,00 грн. (а.с. 11).

Згідно обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Поліс № АС/0313620, автомобіль марки Тойота, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5 був застрахований у ПАТ «СК «Універсальна» (а.с. 13).

Згідно звіту №453/13 від 27.05.2013 вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Тойота, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 9 700,36 грн. (а.с. 14-16).

20.06.2013 водій пошкодженого транспортного засобу Тойота, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_5 звернувся до Страховика- Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату страхового відшкодування, до якої було додано копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/313620 терміном дії з 12.04.2013 до 11.04.2014. (а.с. 12-13).

У зв'язку з настанням події, передбаченої п. п. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі в розмірі 9 700,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3114 від 18.09.2013 (а.с. 18).

Окрім того, МТСБУ понесло витрати на встановлення розміру збитку та збору документів по справі у розмірі 820,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2795 від 20.08.2013 (а.с. 18).

01.09.2017 позивач звернувся до Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» з претензією про виплату у порядку регресу 10 520,36 грн. (а.с. 22).

Однак, дана вимога була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» про відшкодування витрат в порядку регресу, а саме просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 10 520,36 грн. основної заборгованості, 1 600,00 грн. судового збору та 2 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами (ст. 355 ГК України).

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком в силу приписів ст. 6 Закону є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього ж Закону одним із основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Зі змісту довідки ДАЇ № 9191516 про ДТП вбачається, що вантажний автомобіль ГАЗ 53, номерний знак НОМЕР_2 належить «Айсберг» ДКП, керував водій Онисько П.Я., відсутній поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або страховий сертифікат - не застрахований (а.с. 20).

Приписами пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

З наведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій особі в ДТП.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується, що до позивача в межах суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Позивач стверджує, що оскільки він виплатив потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі 9 700,36 грн., а Онисько П.Я., який вчинив ДТП, перебував у трудових відносинах з ЛМКП "Айсберг", відповідно позивач набув право вимоги до відповідальної за збитки особи.

Згідно з ч.ч. 2 - 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Отже, за змістом ст. 1187 ЦК України суб'єктом відповідальності за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки є особа, яка фактично володіє об'єктом підвищеної небезпеки, як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених ч. 4 ст. 1187 ЦК України. При цьому, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою, тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини (ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Тобто, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом під час виконання нею своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Таким чином, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами, по-перше, в трудових відносинах, а, по-друге, шкода, заподіяна нею у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 26) та у відзиві на апеляційну скаргу (долучено до матеріалів апеляційного провадження) не заперечує, що Онисько П.Я. на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ЛМКП «Айсберг», проте стверджує, що ця подія (ДТП) відбулась 28.04.2013 у неділю, вихідний день, коли ЛМКП «Айсберг» не здійснювало жодних робіт. Відповідно Онисько П.Я. спричинив дорожньо-транспортну пригоду не під час виконання своїх трудових обов'язків, а використовував транспортний засіб на власний розсуд.

Як доказ відповідач долучив до матеріалів справи довідку б/н від 18.04.2018, в якій зазначено графік робочого тижня підприємства, зокрема неділя - вихідний день. А також в ній зазначено, що на підприємстві відсутні шляхові листи та табель обліку робочого часу за квітень 2013 (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-04/2572/18 від 18.04.2018).

Колегія суддів зазначає, що дана довідка не є тим доказом, який би підтвердив чи спростував факт виконання Ониськом П.Я. 28.04.2013 своїх трудових обов'язків під час використання службового автомобіля.

В свою чергу, представник третьої особи заперечив щодо самовільного використання службового автомобіля 28.04.2013 для власних потреб, що не пов'язане з виконанням трудових обов'язків, проте будь-яких доказів на підтвердження своїх тверджень суду не подав.

За змістом статей 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши зазначені докази, які містяться в матеріалах справи, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що учасниками справи не подано доказів, які би свідчили, що Онисько П.Я. під час вчинення ДТП 28.04.2013 здійснював дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Так само як і не подано доказів щодо проведення ЛМКП «Айсберг» службового розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди під час використання Онисько П.Я. службового автомобіля для власних потреб.

У довідці ДАЇ № 9191516 про ДТП зазначено, що вантажний автомобіль ГАЗ 53, номерний знак НОМЕР_2 належить «Айсберг» ДКП, керував водій Онисько П.Я. (а.с. 20).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що в даному випадку позивач правомірно звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, представником ЛМКП «Айсберг» та представником третьої особи подано клопотання про застосування строків позовної давності (а.с. 46-47, 50).

Колегія суддів звертає увагу на те, що заява про сплив позовної давності, подана третьою особою, крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності (п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013).

Приписами ст. 256, ст. 257 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 6 ст. 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як зазначалося вище, позивач виплатив страхове відшкодування 18.09.2013, а отже саме з цього часу в нього виникло право на відшкодування в порядку регресу виплат (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі №3-9гс15).

Перебіг строку позовної давності, в межах якого позивач мав звернутися до суду за захистом свого права, розпочався з 19.09.2013 та, відповідно, закінчився в 19.09.2016. Натомість позов пред'явлено до господарського суду 23.10.2017 (а.с. 7).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В прохальній частині позовної заяви, позивач просить визнати поважною причину пропуску строку давності для подання даної позовної заяви. При цьому, зазначає, що виплативши 18.09.2013 потерпілій особі страхове відшкодування, позивач звернувся в межах строку позовної давності до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до винної особи у вчиненні ДТП Ониська П.Я. про відшкодування в порядку регресу понесених витрат. Про те, що Онисько П.Я., станом на момент вчинення ДТП, перебував у трудових відносинах з ЛМКП «Айсберг» стало відомо лише в ході розгляду зазначеної справи. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2017 провадження було закрито в зв'язку тим, що такий спір підвідомчий господарським судам (а.с. 7, 21).

Скаржник стверджує, що в даному випадку, звертаючись до Пустомитівського районного суду Львівської області з вказаним вище позовом, відбулось переривання позовної давності, після переривання перебіг позовної давності починається заново згідно ч.ч.2,3 ст. 264 ЦК України.

Приписами ч.ч.2,3 ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Зі змісту ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.05.2017 вбачається, що МТСБУ звернулося з позовом до Ониська П.Я. про відшкодування витрат в порядку регресу. Проте, в процесі судового розгляду справи, позовні вимоги було уточнено та відповідача замінено на ЛМКП «Айсберг», третя особа Онисько П.Я., в якій позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі понесених витрат 10 520,36 грн. За результатами розгляду даної позовної вимоги, провадження у справі було закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України в зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (а.с. 21).

Як роз'яснено п.4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону. Не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Посилання позивача на те, що йому лише в ході розгляду справи Пустомитівським районним судом Львівської області стало відомо, що Онисько П.Я., на момент вчинення ДТП, перебував у трудових відносинах з ЛМКП «Айсберг», колегія суддів також визнає не обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з пп. 38.2.1 п. 38.2 МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Як зазначалося вище, зі змісту довідки ДАЇ № 9191516 про ДТП від 27.05.2013 вбачається, що вантажний автомобіль ГАЗ 53, номерний знак НОМЕР_2 належить «Айсберг» ДКП, керував водій Онисько П.Я.

Тобто, МТСБУ, отримавши дану довідку про дорожньо-транспортну пригоду, мало цілком достатньо часу та достовірну інформацію як про власника автомобіля так і про особу, яка вчинила ДТП, проте жодних дій щодо захисту свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності не вчинила.

Враховуючи, що строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу сплив, та беручи до уваги, що відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачем та третьою особою належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/2177/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбачені ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді І.Б. Малех

Б.Д. Плотніцький