Рішення № 73592331, 12.04.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року справа № 823/761/16

12 год. 25 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Рідзеля О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Мельникової О.М.,

представника відповідача – ОСОБА_1 (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма “Енергетик” до Уманської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

22.11.2017 з Вищого адміністративного суду України до Черкаського окружного адміністративного суду після скасування рішень першої та апеляційної інстанцій на новий розгляд надійшла справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма “Енергетик” (далі – позивач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.01.2016 №0000012200 Христинівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (далі – відповідач).

Позов мотивований тим, що оскаржуване рішення прийнято за відсутності податкового порушення. Зокрема, позивач стверджував, що правочини з його контрагентами у липні 2015 року відбувалися реально, про що свідчать наявні у нього документи бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідач заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято із-за виявленого допущення позивачем податкового порушення у формі взяття податкового кредиту за операціями, що не мали реального характеру.

Заслухавши пояснення та доводи представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма “Енергетик” створене як юридична особа з 15.11.2000 (код ЄДРПОУ 31100615).

Суд встановив, що на підставі наказу від 14.12.2015 №124 та направлення від 21.12.2015 №46 службова особа податкового органу провела документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства у липні 2015 року під час правовідносин з ТОВ “Укр Логістік” і ТОВ “Вторпромтрудресурс”. За наслідками перевірки складений акт від 30.12.2015 №29/23-24-22-009/31100615 (далі – акт перевірки).

В акті зафіксовано допущення порушення позивачем п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 (далі – ПК України), в результаті чого у т.ч. завищено від’ємне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та податкового кредиту за липень 2015 року на загальну суму податку на додану вартість (далі – ПДВ) (20%) – 3453,00грн., внаслідок його взяття за податковими накладними (далі – ПН) від вищевказаних підприємств за операціями, що реально не відбувалися.

На підставі зазначеного акту перевірки податковий орган прийняв оскаржуване ППР від 28.01.2016 №0000012200, яким зменшив розмір від’ємного значення ПДВ на суму 3453,00грн., що відображена в його декларації з ПДВ за липень 2015року.

Для вирішення спору суд врахував, що за вказаною декларацією позивач задекларував: податкові зобов’язання з ПДВ на суму 1379140,00грн., податковий кредит – 1370635,00грн., а також від’ємне значення ПДВ (рядок 19) - 3453,00грн.

За наслідками вказаної податкової перевірки податковий орган не підтвердив включений згідно з додатком 5 до декларації з ПДВ за липень 2015 року податковий кредит згідно з податковими накладними (далі – ПН) від ТОВ “Укр Логістік”: від 21.07.2015 №9, від 23.07.2015 №12 та від 28.07.2015 №17 на загальну суму ПДВ 81866,67грн., - а також ПН від ТОВ “Вторпромтрудресурс”: від 01.07.2015 №1, від 15.07.2015 №2, від 17.07.2015 №3 та №4, від 21.07.2015 №5, від 31.07.2015 №6 на загальну суму ПДВ – 218031,19грн., - що вплинуло на значення вищевказаного рядка №19 згаданої декларації.

З огляду на викладене, суд керувався положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України).

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі за текстом - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. (пункт 135.1 статті 135 ПК України).

Пунктом 135.2 статті 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 135.4.1 пункту 135.4 статті 134, 135.5.5 пункту 135 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов’язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Пунктом 138.2 статті 138 вказаного кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 стаття 139 ПК України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції станом на час здійснення спірної господарської операції) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 цієї статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов’язковим.

Згідно пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого абзацу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-ХІ (надалі - Закон України № 996-ХІ).

Зі змісту статті 1 Закону України № 996-ХІ випливає, що первинний документ - це будь-який документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Законодавством не визначений вичерпний перелік документів, які можуть вважатися первинними, відтак таким, що підтверджують проведення господарської операції і на підставі яких формується звітність. Відсутність деяких реквізитів в одному з первинних документів не робить автоматично господарську операцію такою, що не відбулася.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України № 996-ХІ встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції. а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд встановив, що ПН від ТОВ “Укр Логістік” виписані до договору від 01.06.2015 №0106-15 купівлі-продажу, предметом якого є передача у власність позивачу обладнання на умовах, визначених договором.

На підтвердження придбання товару у позивача наявна підписана сторонами договору та скріплена печаткою сторін видаткова накладна від 04.09.2015 №53 на придбання двох пальників газових з номенклатурою R515M-.PR.L.UA.VS 8.50 EA.

Також, суду надано сертифікат відповідності пальна газового R515M серії RU №0108279.

Оплата придбаного товару підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями платіжних доручень та виписками з банківського рахунку позивача (том 2 а.с.170-188).

На підтвердження використання їх у власній господарській діяльності позивач надав суду копії накладних на внутрішнє переміщення товару на складі, акти списання та видаткову накладну на реалізацію їх у готовому виробі – котлі. З даних цих документів суд встановив, що придбані у липні 2015 року пальники використані та продані у готовому виробі ТОВ “ТЕФФ” 17 вересня 2015 року згідно з ВН №154.

Також суд встановив, що ПН від ТОВ “Вторпромтрудресурс” виписані до підписаних учасниками правочину та скріплених печатками видаткових накладних на придбання труб від 03.06.2015 №78 (труба 51*3 ст.20 ДСТУ 8732-78), від 14.07.2015 №79 (труба 51*3 ст.20 ДСТУ 8732-78), від 24.07.2015 №81 (труба 820*9 ст.20 ДСТУ 10706), від 19.08.2015 №84 (труба 27*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L8000), від 21.09.2015 №87 (труба 28*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L9000), від 25.09.2015 №88 (труба 28*3 ст.20 ДСТУ 8734-75 L9000) на загальну суму ПДВ 300749,15грн.

Оплата придбаного товару підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями платіжних доручень та виписками з банківського рахунку позивача (том 2 а.с.188-198), а його переміщення – подорожніми листами від 08.07.2015 та 22.07.2015 (том 1 а.с.69-72).

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджене накладними на внутрішнє переміщення матеріалів для виробництва котлів Е-2,5 – 0,9 (Э), ТКУ – 0,7 М (Э) (том 2 а.с.69-70, 86), а також приймально-здавальним актом на готову продукцію від 23.10.2015 №2164.

Стосовно твердження відповідача, що позивачем вищевказані видаткові накладні складені без укладання відповідного договору поставки, суд врахував ст.218 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Факт постачання товарів може бути підтверджено іншими документами. А саме: договорами, податковими та видатковими накладними, актами приймання-передання, сертифікаційною та технічною документацією на товари, а також документами, що підтверджують подальшу реалізацію або використання у господарській діяльності придбаних товарів (митні декларації (ВМД), звіти сюрвеєрів та експедиторів тощо).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що хоча позивачем і не дотримано письмової форми правочину з ТОВ “Вторпромтрудресурс”, водночас його виконання підтверджено первинними бухгалтерськими документами складеними за наслідками поставки товару та його використанням у власній господарській діяльності, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати вищевказані господарські операції безтоварними. Отже, висновки акта перевірки ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу.

Враховуючи те, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагентів податкової правосуб?єктності учасників господарської операції, встановлено зв’язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами, суд вважає встановленим факт здійснення господарських операцій, а відтак доходить висновку про відсутність підстав у контролюючого органу для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Станом на час судового вирішення спору відсутні вироки та кримінальні провадження щодо вищевказаних обставин. Тому суд дійшов висновку про відсутність сукупності достатніх обставин вважати, що господарські операції позивача з контрагентами, на підставі яких він включив суми коштів у податковий кредит, не мали реального характеру. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження фактів виписування податкових накладних з метою надання/отримання податкової вигоди.

Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні спору також врахував діючу станом на час повернення цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції ч.5 ст.227 КАС України, яка передбачала, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду від 08.11.2017 вказівки щодо необхідності з’ясування і перевірки всіх фактичних обставин справи та доказів, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд дійшов висновку на підставі ст.139 КАС України повернути судовий збір в сумі 1378,00грн. позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю “Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма “Енергетик” – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.01.2016 №0000012200.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Уманської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39625054) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма “Енергетик” (код ЄДРПОУ 31100615) сплачений судовий збір за подання позову в сумі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Рідзель

Рішення складене у повному обсязі 23.04.2018.