Рішення № 73591772, 10.04.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/56/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Лайко О.В.

представника позивача – ОСОБА_1,

представників відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

03 січня 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі по тексту - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (надалі по тексту - Управління, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови від 12.12.2017 №16-01-201/1025 - 476 про накладення штрафу в сумі 96000 грн.

Підставою для звернення до суду позивач вважає порушення своїх прав у сфері публічно-правових відносин спірним рішенням Управління Держпраці у Полтавській області. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо порушення норм трудового законодавства, оскільки спірна постанова винесена за відсутності підтвердженого факту неналежного оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_4 з громадянином ОСОБА_5 Наголошував, що питання такого оформлення під час перевірки не виникало, а сама постанова від 12.12.2017 №16-01-201/1025 - 476 винесена на підставі протоколу допиту свідка ОСОБА_5, що був наданий слідчим СВ Полтавського районного відділення поліції ГУ НП у Полтавській області, а отже особистого спілкування між інспектором відповідача та вказаним громадянином не відбувалось, відтак не могло бути враховано. Звертав увагу суду на факт укладення ФОП ОСОБА_4 з громадянином ОСОБА_5 саме цивільно-правової угоди, що передбачає надання послуг (виконання робіт) з капітального ремонт та не розповсюдження на вказану особу правил внутрішнього трудового розпорядку.

Ухвалою суду від 09 січня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Протокольною ухвалою від 27 березня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У відзиві на позов відповідач посилався на обґрунтованість постанови, винесеної в межах та на підставі повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про працю, чим дотримано Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Відповідно до листа слідчого СВ Полтавського районного відділення поліції ГУ НП у Полтавській області зафіксовано факт виявлення двох осіб при огляді приміщення Степнянської АЗПСМ, що пояснили, що працюють неофіційно на позивача, заробітну плату отримують на руки. В ході проведення невиїзного інспектування ФОП ОСОБА_4 надано пояснення, відповідно до яких зазначено, що між ним та громадянином ОСОБА_5 укладено цивільно-правовий договір № 1 від 18.05.2017. Крім того, ним було передано кошти у розмірі 6000 грн в якості авансу, Однак документи, що підтвердили даний факт ним надані не були. Наголошувалось на суперечливості як цивільно-правового договору, так і пояснень та їх доповнень, наданих відповідачеві. Звертав увагу суду на притаманність відносинам між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ознак трудових, а ніяк не цивільно-правових, відтак і застосована оскаржуваною постановою санкція є обґрунтованою та законною /а.с. 38-44/.

У відповіді на відзив позивач вказав на незгоду з актом перевірки, наполягав на укладенні між ним та ОСОБА_5 саме цивільно-правового договору, що був наданий при проведенні перевірки та не врахований перевіряючим. Такий цивільно-правовий договір не визнаний судом недійсним чи неукладеним правочином. Стосовно пояснень ОСОБА_5 зазначав, що останнім лише підтверджено факт виконання певної роботи за яку буде здійснено розрахунок після виконання робіт. Під час перевірки у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснення не відбирались /а.с. 89-92/.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач не погоджувався з твердженням позивача, що всі порушення, які зазначені в акті перевірки взяті з листа слідчого СВ Полтавського районного відділення поліції ГУ НП у Полтавській області, так як в ході проведення перевірки були надані письмові пояснення позивачем. Крім того, наголосив, що Управління не наділене повноваженнями щодо виклику громадян для надання пояснень, при цьому надані позивачем пояснення містять суперечливі відомості, а договір, укладений між ним та ОСОБА_5 не містить ознак цівильно-правової угоди /а.с. 98-102/.

ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.09.2016, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 15/.

У період з 27.11.2017 по 28.11.2017 головним державним інспектором Козубенко Б.В. на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 17.11.2017 №42/09 та направлення на перевірку від 27.11.2017 № 1814 /а.с. 45/, а також листа Слідчого СВ Полтавського районного відділення поліції ГУНП у Полтавській області проведено невиїзне інспектування на предмет додержання ФОП ОСОБА_4 законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт перевірки № 16-01-201/1025 (надалі – акт перевірки) /а.с. 46-54/.

Перевіркою встановлено та в акті перевірки зафіксовано порушення позивачем частини третьої статті 24 КЗпП України та постанови КМУ від 17.06.2015 № 413, а саме: як свідчить лист слідчого СВ Полтавського районного відділення поліції ГУ НП у Полтавській області від 29.09.2017 №10481115/104-2017 в ході проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню №12017170300000940, 12.09.2017 працівниками Полтавського РВП ГУНП у Полтавській області проведено огляд приміщення Степнянської АЗПСМ, яка знаходиться за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Степне. В ході проведення огляду працівниками поліції було виявлено двох осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які пояснили, що працюють неофіційно у ФОП ОСОБА_4, заробітну плату отримують на руки.

В ході проведення невиїзного інспектування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було надано письмові пояснення, згідно яких він, як фізична особа підприємець, виконує будівельні та ремонтні роботи. В травні 2017 року між ним та приватним підприємством "Полтавабудмайстер" було укладено договір субпідряду, відповідно до умов якого, він виконував роботи по ремонту Степнянської амбулаторії сімейної медицини, яка знаходиться в селі Степне Полтавського району. Зі слів ОСОБА_4, роботи виконувались власноручно із залученням родичів та близьких людей. Крім того, між ним та громадянином ОСОБА_5 було укладено цивільно-правовий договір №1 від 18.05.2017, відповідно до якого ОСОБА_5 повинен був виконати роботи з капітального ремонту Степнянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини. ОСОБА_4 вказав, що ним було передано ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 6000,00 грн в якості авансу. Документи, що підтверджують даний факт - відсутні. Також ОСОБА_4 зазначив, що відповідно до умов договору гр. ОСОБА_5, як виконавець мав право самостійно залучати до виконання робіт інших осіб.

Слідчим СВ Полтавського районного відділення поліції ГУ НП у Полтавській області було надано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 12.09.2017. В протоколі допиту містяться показання (написані власноручно). Зокрема свідок показав, що близько 12-14 років працював найманим працівником на будівництві у ОСОБА_4, який на початку весни 2017 року запропонував йому роботу в селі Степне. Далі свідок зазначив, що перед початком роботи допомагав підраховувати обсяг робіт та необхідних матеріалів, здійснював закупку цих матеріалів у магазинах, а також допоміг знайти інших працівників (в протоколі ОСОБА_5 зазначено прізвища: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інші). Приступивши до роботи виконував розпорядження ОСОБА_4 щодо видів робіт, закупки додаткових матеріалів, про що періодично звітував, зокрема надавав відповідні накладні. Оплату праці остаточно не проведено.

Показання, які б підтверджували факт укладення цивільно-правового договору від 18.05.2017 між громадянином ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 в протоколі допиту відсутні.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що при відібранні у його показань слідчим здійснювався на нього тиск, його було введено в оману стосовно обставин, що підлягали встановленню. Крім того, зауважив, що співпрацює з ФОП ОСОБА_4 понад 10 років, виконуючи різного роду доручення та виконуючи будівельні та інші роботи.

Варто наголосити, що копія цивільно-правового договору датована 18 травня 2017 року та стосується правовідносин між вказаними особами починаючи з такої дати. Інших доказів на підтвердження правовідносин зі ОСОБА_5 позивачем до суду надано не було.

Вищевикладене, зокрема факти: що в ході проведення огляду працівниками поліції було виявлено двох осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які пояснили, що працюють неофіційно, заробітну плату отримують на руки; що в своїх поясненнях, наданих головному державному інспектору, ОСОБА_4 вказав, що передав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 6000,00 грн в якості авансу; що в своїх показаннях, наданих слідчому та закріплених у протоколі допиту свідка громадянин ОСОБА_5 показав, що близько 12-14 років працював найманим працівником на будівництві у ОСОБА_4 та коли приступив до роботи в селі Степне виконував розпорядження ОСОБА_4 щодо видів робіт, закупки додаткових матеріалів, періодично звітував, надаючи накладні свідчить про наявність у період з травня по вересень трудових відносин між ФОП ОСОБА_4 та громадянином ОСОБА_5 без їх належного оформлення відповідно до вимог чинного законодавства.

Що стосується гр. ОСОБА_6, в своїх поясненнях ФОП ОСОБА_11 заперечив факт трудових відносин з даним громадянином, вказавши при цьому що з ним не знайомий, співпраці не мав. Однак, при цьому ОСОБА_4 сказав, що гр. ОСОБА_6 був залучений до виконання робіт ОСОБА_5

З огляду на викладене в акті перевірки констатовано порушення позивачем частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України щодо допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

01.12.2017 головним державним інспектором складено протокол № 16-01-201/687 про вчинення ФОП ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту - КУпАП), в частині порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України /а.с.27-28/. Позивача ознайомлено із зазначеним протоколом, про що свідчить його підпис на примірнику протоколу із зазначенням про незгоду з протоколом та наміром надати додаткові пояснення в суді.

За результатами розгляду адміністративного матеріалу, який надійшов із Управління Держпраці у Полтавській області про притягнення ОСОБА_12, працюючого приватним підприємцем, до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч.3 КУпАП постановою Київського районного суду м. Полтави від 18.12.2017 у справі № 552/8036/17 ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 41 ч.3 КпАП України та піддано' адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн у дохід держави /а.с. 116/.

Вказана постанова суду набрала законної сили 29.12.2017, про що зазначено на копії судового рішення, однак відповідно до письмової заяви позивача наголошено, що остання оскаржена до апеляційної інстанції та станом на момент апеляційна скарга не розглянута /а.с. 118-119/.

За результатами розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_4 Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 16-01-201/1025-476 від 12.12.2017, якою за порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України акладено на ФОП ОСОБА_4 штраф у розмірі 96000 грн /а.с. 25-26/.

Позивач не погодився із вказаною постановою та оскаржив її до суду.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877-V).

Так, за приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У відповідності до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

В силу положень підпункту 6 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, а відтак має повноваження здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю.

Статтею 1 Закону № 877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

За приписами частини 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

При цьому відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов’язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі по тексту - Порядок №295).

Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) /пункт 1 Порядку №295/.

За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктом 4 пункту 5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Порядок проведення такої перевірки позивачем не оскаржуються, однак зауважено на неналежність підстави її проведення, якою є лист Слідчого СВ Полтавського районного відділення поліції ГУНП у Полтавській області від 29.09.2017 № 10481115/104-2017.

Викладені вище норми, спростовують такі твердження ФОП ОСОБА_4

Згідно із частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (надалі – КзпП України) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 3 статті 24 КзпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (надалі – Порядок), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

За змістом пункту 10 Порядку постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Також частиною 3 статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення передбачено, що фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із частиною 1 статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою - четвертою та сьомою статті 41 цього Кодексу.

Таким чином частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України і частиною 3 статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачена відповідальність для фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому штраф за частиною 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Крім того, суд наголошує, що постанова Київського районного суду м. Полтави у справі № 552/8036/17 позивачем оскаржена до апеляційної інстанції, а отже відповідальність за таким рішенням ОСОБА_4 фактично не понесена.

По суті встановленого порушення про фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору та пояснень позивача щодо ніби-то укладеного цивільно-правового договору, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями ч. 3 ст. 24 КЗпП України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно частин 1, 2 статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно - правовим договором. Основною відмінністю договорів цивільно - правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України (ст. 208 - письмова форма, ст. 626 - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків), а трудові - Кодексом законів про працю України (ст. 21 - 24). Правова основа цивільно - правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. Отже, за цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу. Також, виплати за цивільно-правовим договором обкладаються тими самими податками і зборами, що і зарплатні.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР).

За змістом ст. 1 Закону № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Частиною 2 статті 30 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

При з'ясуванні судом обставин щодо оплати праці (в натуральному вигляді чи грошовому), а також сплати обов'язкових податків та зборів, інформації в податкових органах, зауважено, що в ході проведення перевірки позивача останнім не повідомлено про наявність таких доказів, розрахункових документів чи інших відомостей. В письмових поясненнях та доповненнях до них надано суперечливі дані стосовно чи та авансування оплати, чи то передачі коштів для закупівлі матеріалів.

Вказані документи надані лише до суду, а тому не могли бути враховані при винесенні спірної постанови.

Крім того, суд враховує, що слідчим СВ Полтавського районного відділення поліції ГУ НП у Полтавській області було надано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 12.09.2017. В протоколі допиту містяться показання (написані власноручно). Зокрема свідок показав, що близько 12-14 років працював найманим працівником на будівництві у ОСОБА_4, який на початку весни 2017 року запропонував йому роботу в селі Степне. Далі свідок зазначив, що перед початком роботи допомагав підраховувати обсяг робіт та необхідних матеріалів, здійснював закупку цих матеріалів у магазинах, а також допоміг знайти інших працівників (в протоколі ОСОБА_5 зазначено прізвища: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інші). Приступивши до роботи виконував розпорядження ОСОБА_4 щодо видів робіт, закупки додаткових матеріалів, про що періодично звітував, зокрема надавав відповідні накладні. Оплату праці остаточно не проведено.

Показання, які б підтверджували факт укладення цивільно-правового договору від 18.05.2017 між громадянином ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 протоколі допиту відсутні.

Варто наголосити, що по суті виконання умов цивільно-правового договору позивачем не надано до суду акти виконання робіт з капітального ремонту. Тобто відсутні будь-які докази в підтвердження дії та виконання такого договору.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ФОП ОСОБА_4

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24 квітня 2018 року.

Суддя С.С. Бойко