Постанова № 73579079, 19.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 140/2529/17

Провадження № 22-ц/772/511/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 рокуСправа № 140/2529/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів Берегового О.Ю., Медяного В.М.,

за участі секретаря судового засідання Торбасюк О.І., представника скаржника, позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «Приват-банк» адвоката ОСОБА_4, представника відповідачки ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 акціонерного товариства ко-мерційного банку «Приватбанк» ОСОБА_7 на рішення Не-мирівського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року, ухва-лене в приміщенні суду в м. Немирів Вінницької області під головуванням суд-ді ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

05 жовтня 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» ( далі - ПАТ КБ «Приватбанк» ) звернулося у Немирівський ра-йонний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення кре-дитної заборгованості, посилаючись на наступні обставини. 25 травня 2011 ро-ку сторони у справі уклали кредитний договір б/н, на підставі якого відповідач-ка отримала кредит в сумі 15 тисяч гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у роз-мірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим тер-міном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного лі-міту банк керується Умовами та Правилами надання банківських послуг, де пе-редбачено його право у будь-який момент змінити розмір кредитного ліміту, на що ОСОБА_5 погодилася.

Відповідачка підтвердила свою згоду про те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користу-вання платіжною карткою, затвердженими наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, Тарифами Банку, викладеними на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею і банком договір, що підтверджу-ється підписом у заяві. Банк має право в односторонньому порядку на зміну Та-рифів, викладених на банківському сайті, інших невід’ємних умов договору.

Відповідачка своєчасно не надавала позивачеві кошти для погашення забор-гованості за кредитом та відсотками, іншими витратами відповідно до умов до-говору, що відображено у розрахунку заборгованості за договором, не виконав-ши, таким чином, свої зобов’язання за дійсним правочином. У випадку незгоди зі зміною Правил та/або ОСОБА_2 банку, викладених на банківському сайті, по-зичальниця зобов’язувалася надати банку письмову заяву про розірвання дого-вору та погасити виниклу перед ним заборгованість.

Статтями 1050, 1054 ЦК України, Правилами користування платіжною карт- кою передбачені наслідки порушення позичальником зобов’язання по повер-ненню чергової частини суми кредиту, якими є право банку достроково вима-гати повернення всієї суми кредиту. Оскільки ОСОБА_5 взяті на себе зо-бов’язання з повернення отриманого кредиту, сплати відсотків згідно з умовами договору належним чином не виконувала, станом на 31 серпня 2017 року у неї утворилася заборгованість у сумі 170162,89 гривні, яка складається з: 11945,25 гривень - заборгованість за кредитом, 145888,45 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3750,00 гривень - заборгованість по пені, 500,00 гривень - штраф ( фіксована частина ), 8079,19 гривень - штраф ( про-центна складова ). У зв’язку з ухилянням відповідачки від добросовісного вико-нання власних зобов’язань, непогашенням нею у добровільному порядку наяв-ної заборгованості банк просив суд позов задоволити та стягнути на свою ко-ристь кошти з відповідачки у справі ( а. с. 3-4 ).

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено через про-пуск ним строку позовної давності, який закінчився 19 вересня 2016 року та 19 вересня 2014 року ( а. с. 50 ).

Не погоджуючись з ухваленим 11 грудня 2017 року рішенням суду першої інстанції, представник банку ОСОБА_7 оскаржує його в апеляційному по-рядку, просить скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Скаржник посилається на те, що суд ухвалив рішення без повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обста-вин справи, без належної оцінки доказів, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Скаржник наголошує на помилковості висновку суду першої інстанції щодо відсутності переривання строку позовної давності у цій справі, а отже й висновку про необхідність відмови у задоволенні позову саме з такої підстави ( а. с. 51-65 ).

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здій-снюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеля-ційну скаргу представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, про-аналізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і об-ґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апе-ляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга під-лягає частковому задоволенню.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимо-гам, воно є помилковим.

Судом встановлено та не оспорюється учасниками справи, що 25 травня 2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді вста-новленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 15 тисяч гривень. Дого-вір укладений у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надан-ня банківських послуг, де відповідачка власним підписом підтвердила, що озна-йомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тари-фами Банку.

Однак ОСОБА_5 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на 31 серпня 2017 року становить 170162,89 гривні, з яких: 11945,25 гривень - заборгованість за кредитом, 145888,45 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 3750,00 гривень - заборгованість за пе-нею, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг у розмірах 500,00 гривень - фіксована частина, 8079,19 гри-вень - процентна складова.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, зважаючи на заяву відповідачки про застосування позовної давності, посилаючись на положення статей 257-259, 261-267 ЦК України, вважав, що позивач звернувся у суд з по-зовом до ОСОБА_5 у жовтні 2017 року після спливу строку позовної дав-ності, який закінчився 19 вересня 2016 року та 19 вересня 2014 року.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна. Через неналежне дослідження усіх обставин справи суд допустився неправиль-ного застосування норм матеріального права, що призвело до хибного вирішен-ня наявного спору.

У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судо-вий розгляд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конституції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немай-нового або майнового права та інтересу.

Правовідносини сторін у даній цивільній справі ґрунтуються на нормах ста-тей 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 629, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачкою, нею дійсно укладався з банком кредитний договір, вона користувалася наданим кредитним лімітом, який у подальшому нею частково повертався.

Відповідно до статей 1054,1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених догово-ром, позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти; кре-дитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися на-лежним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зо-бов’язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає ви-конанню у цей строк. Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користуван-ня чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєд-нання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або ін-ших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору

На виконання положень підпункту 2.1.1.12.6 Умов і Правил надання бан-ківських послуг за користування кредитними коштами нараховуються відсотки у розмірі, встановленому Тарифами банку. Одночасно підпунктом 1.1.3.2.3 цих Умов і Правил передбачена можливість односторонньої зміни ОСОБА_2 та інших умов обслуговування рахунків; відповідно з підпунктом 1.1.2.3. до обов’язків позичальника відноситься отримання виписки про стан карткових рахунків та про здійснені операції по цих карткових рахунках.

Підпунктом 1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг передбаче-но, що у разі незгоди зі зміною Правил та/або ОСОБА_2 банку, викладених на банківському сайті http//privatbank.ua.terms/pages/70/, позичальник зобов’язу-ється надати банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед кредитором заборгованість.

Згідно з підпунктом 2.1.1.5.5. Умов та Правил надання банківських послуг позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за користування ним, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати ко-місії на умовах, передбачених цим договором. Банк має право вимагати достро-кового виконання боргових зобов’язань в цілому або у встановленій банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових та інших обов’язків за цим договором ( підпункт 2.1.1.12.11 Умов та Правил надання банківських послуг ).

Проте внаслідок неналежного виконання ОСОБА_5 своїх зобов’язань щодо своєчасного повернення коштів у неї утворилася визначена у позовній за-яві заборгованість. Разом з тим ОСОБА_5 подала суду заяву про застосу-вання до позовних вимог банку строків позовної давності ( а. с. 46-48 ).

Суд першої інстанції погодився з доводами боржниці стосовно пропуску по-зивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення з ОСОБА_5 кредитної заборгованості. При цьому суд виходив з того, що строк позовної давності слід відраховувати з 19 вересня 2014 року, тому, з огляду на звернення банку в суд з даним позовом 05 жовтня 2017 року, такий строк збіг 19 вересня 2016 року, а щодо стягнення неустойки - 19 вересня 2014 року.

Висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам спра-ви, є безпідставним, помилковим.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушен-ня свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність засто-совується лише за наявності порушеного права особи. Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом неза-лежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, як-що в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть з ура-хуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата бор-жником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигля-ді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини ( чи періодичного платежу ), то такі дії не можуть бути підста-вою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших ( невизнаних ) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов’язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено са-мим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це осо-бою.

З матеріалів справи убачається, що на відкритий на ім’я відповідачки у банку картковий рахунок через термінали самообслуговування, а також готів-кою у відділенні банку ОСОБА_5 періодично вносилися платежі, що свід-чить про існування між сторонами договірних відносин. Врешті, цей факт ними не заперечується.

З розрахунку заборгованості за договором, виписки про рух коштів по ра-хунку ОСОБА_5 за період з 01 січня 1999 року по 03 січня 2018 року ( а. с. 5-6, 54-62 ) вбачається, що боржницею вносилися кошти: 20 серпня 2013 року у сумі 5,77 гривень, 19 серпня 2013 року в сумі 850,00 гривень, 11 жовтня 2013 року - 0,69 гривень, 13 листопада 2013 року - 1000,00 гривень, 09 грудня 2013 року - 3230,00 гривень, 12 грудня 2013 року - 1040,00 гривень та востаннє 13 грудня 2014 року - 500,00 гривень. Вказані погашення заборгованості відпові-дачкою не оспорені, крім останнього в сумі 500,00 гривень, що свідчить про визнання нею свого боргу по кредиту та підтверджує, що вказані кошти були внесені нею особисто чи іншою особою з її згоди на її рахунок, адже саме на користувачці лежить обов’язок не передавати власну картку, пін-коди третім особам.

Внесення відповідачкою 13 грудня 2014 року коштів в сумі 500,00 гривень з призначенням платежу «надходження готівки за платіжними картками» у зв’яз-ку із запереченнями представника боржниці здійснення останньою самою цієї дії перевірено судом апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі та знайшло своє беззаперечне доведення. До матеріалів справи додана копія квитанції щодо здійснення платежу, де зазначено пред’явлення платни-ком паспорту, належного ОСОБА_5, докази отримання нею у цей же день іншої банківської картки.

Оскільки відповідачка періодично виконувала свої зобов’язання перед бан-ком, періодично вносила грошові кошти і останній платіж здійснила 13 грудня 2014 року, то це безсумнівно свідчить про переривання строку позовної дав-ності. Отже ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд 05 жовтня 2017 року з по-зовом про стягнення заборгованості з боржниці ОСОБА_5 в межах строку позовної давності.

Зважаючи на те, що ОСОБА_5 в результаті неналежного виконання своїх зобов’язань дійсно порушила умови чинного кредитного договору та згід-но наданого банком розрахунку її заборгованість за кредитом становить 11945,25 гривень, по процентах за користування кредитними коштами - 145888,45 гривень, то зазначені суми безсумнівно підлягають стягненню з неї на користь банку (кредитора).

Відповідно до положень частини першої статті 546 ЦК України та статті 549 цього Кодексу, виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, що визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Штра-фом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або нена-лежно виконаного зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання ( пункт третій частини першої статті 611 ЦК України ).

Пунктом 2.1.1.12.6.1. Умов і Правил надання банківських послуг передбаче-но, що у разі виникнення прострочених зобов’язань на суму від 100,00 гривень, клієнт сплачує банку пеню, яка розраховується як базова процентна ставка за договором /30 ( нараховується за кожен день прострочення кредиту ) + 50,00 гривень ( одноразово ). Тарифами Банку також визначається пеня за несвоє-часне погашення кредиту та/або процентів.

Згідно позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відпові-дачки 3750,00 гривень заборгованості за пенею та комісією. Однак з виписки по рахунку вбачається, що дана сума є саме пенею.

З матеріалів справи убачається, що в установленому порядку ОСОБА_5 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності. Перебіг за-гальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідала-ся або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його по-рушила ( частина перша статті 261 ЦК України ).

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені ) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

В розумінні статті 549 ЦК України пеня - це санкція, що нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день ( місяць ) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день ( місяць ) виникає щодня ( щомісяця ) на відповідну суму, а по-зовна давність обчислюється з того дня ( місяця ), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки ( пені, штрафу ) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня ( місяця ), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відтак, зважаючи на переривання строку позовної давності 13 грудня 2014 року та пред’явлення позову банком у межах загального трирічного строку по-зовної давності, стягненню з ОСОБА_5 підлягає визначений розмір пені з урахуванням дати, зазначеної позивачем, на яку має місце заборгованість, тобто 31 серпня 2017 року, що становитиме 3750,00 гривень.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів ( фіксованої части-ни та процентної складової ), то суд керується наступним.

Умовами дійсного кредитного договору, а саме підпунктами 1.1.5.21, 1.1.5.25 Умов та Правил надання банківських послуг, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання гро-шових зобов’язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбу-вається за кожний день прострочення. У той самий час, згідно з пунктами 1.1.5.20, 2.1.1.12. 7.4, 2.1.1.12.8.1 вказаних Умов та Правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавлен-ні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднан-ні до невиконаного обов’язку нового додаткового. Покладення на боржника но-вих додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки ( пені, штрафу ).

Враховуючи викладене, відповідно до статті 549 ЦК України пеня і штраф у фіксованій частині є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошо-вих зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивіль-но-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а отже така позовна вимога банку задоволенню не підлягає.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховний Суд Укра-їни, викладеною у справі № 6-2003цс15.

Відповідно до норм статті 549 ЦК України неустойкою ( пенею, штрафом ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пе-нею є неустойка, що у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Отже, пеня та штраф на-раховуються на різні суми коштів зобов’язання за умовами дійсного правочину.

За таких обставин з ОСОБА_5 на користь банку підлягає стягненню за-боргованість станом на 31 серпня 2017 року в розмірі 169662,89 гривень, з яких: 11945,25 гривень - заборгованість за кредитом, 145888,45 гривень - заборгова-ність по процентах за користування кредитом, 3750,00 гривень - пеня за несвоє-часність виконання зобов’язань за дійсним правочином, 8079,19 гривень - штраф ( процентна складова ).

Враховуючи викладені вище висновки та доводи, колегія суддів апеляцій-ного суду дійшла висновку, що, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не врахував належним чином норми законодавства, матеріального права, що регу-люють спірні правовідносини, які виникли і мають місце між сторонами у спра-ві, та зробив необґрунтований висновок про відсутність законних підстав для задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк».

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати су-дове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рі-шення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення пов-ністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змі-ни судового рішення є: неповне з’ясування судом обставини, що мають значен-ня для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесу-ального права або неправильне застосування норм матеріального права. Непра-вильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлу-мачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеля-ційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи частковість задоволення позовних вимог банку, на його користь підлягає стягненню з відповідачки 2552,44 гривні судового збору за подання позовної заяви, 3828,66 гривень судового збору, сплаченого за подання апеля-ційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 акціонерного товариства ко-мерційного банку «Приватбанк» адвоката ОСОБА_7 задо-вольнити частково.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Позов ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «Приват-банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої та мешкаючої в с. Боблів, Не-мирівського району Вінницької області, на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО № 305299, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемо-ги, буд. № 50, у погашення заборгованості станом на 31 серпня 2017 року за кредитним договором від 25 травня 2011 року № б/н у розмірі 169662,89 гривні ( сто шістдесят дев’ять тисяч шістсот шістдесят дві гривні 89 коп. ), з яких: 11945,25 гривень ( одинадцять тисяч дев’ятсот сорок п’ять гривень 25 коп. ) - заборгованість за кредитом, 145888,45 гривень ( сто сорок п’ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 45 коп. ) - заборгованість по процентах за користуван-ня кредитом, 3750,00 гривень ( три тисячі сімсот п’ятдесят гривень 00 коп. ) - пеня, 8079,19 гривень ( вісім тисяч сімдесят дев’ять гривень 19 коп. ) - штраф ( процентна складова), а також у відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, 2552,44 гривні ( дві тисячі п’ятсот п’ятдесят дві гривні 44 коп. ) та 3828,66 гривень ( три тисячі вісімсот двадцять вісім гривень 66 коп. ) судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду про-тягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач: ОСОБА_8 ОСОБА_2

Судді: Підпис О.Ю. Береговий

ОСОБА_9 Медяний

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду Т.О. Денишенко