Постанова № 73576592, 17.04.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2018 року м. Чернівці справа № 725/4757/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловою площею, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 24 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Іщенко І.В.-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловою площею. Посилався на те, що він із відповідачкою перебував у шлюбі з 25.02.2006 року, який було розірвано Заставнівським районним судом 24.12.2015 року, та під час шлюбу ними було придбано двокімнатну квартиру №103, що знаходиться за адресою вул.. Узбецька, 3 м.Чернівці, загальною площею 36,64 кв.м. Зазначав, що квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, тому просив суд визначити порядок користування житловими приміщеннями для роздільного проживання з колишньою дружиної та виділити йому окрему кімнату площею 11,80 кв.м., а відповідачці – кімнату площею 16,90 кв.м., комору площею 0,30 кв.м., а інші приміщення залишити в загальному користуванні.

Рішенням Першотравневого районного суду від 24 січня 2018 року позов задоволено.

Справа №725/947/17 Провадження №22-ц/794/366/18 Головуючий у 1 інстанції: Іщенко І.В.

Категорія: 43 Доповідач: Височанська Н.К.

Встановлено порядок користування квартирою №103 в будинку №3 по вул.Узбецька м. Чернівці. Виділено ОСОБА_3 кімнату 103-3 площею 11,80 кв.м., ОСОБА_1 кімнату 103-4 площею 16,90 кв.м., комору 103-5 площею 0,30 кв.м., а коридор 103 – площею 1,60кв.м., вбиральню з ванною 103-2 площею 3,10 кв.м., кухню СХVІІ площею 16,00 кв.м. залишено в загальному користуванні

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і винести постанову якою відмовити в позові ОСОБА_3 Вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а тому дане рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи.

Зокрема в апеляційній скарзі посилається на те, що спірна квартира була придбана в значній мірі за кошти, які належали їй, а саме подаровані її батьками, та одержані у безвідсоткову позику від спільного знайомого. Зазначає, що борг вона повертає особисто, оскільки ОСОБА_3 відмовився його повертати.

Крім того, на її утриманні двоє неповнолітніх дітей від спільного шлюбу, яких вона утримує сама, а позивач у їх вихованні та матеріальному забезпеченні ніякої участі не бере.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2006 року по 2015рік.

У період перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1.

Квартира загальною площею 36,64 кв.м складається з двох кімнат жилою площею 28,70 кв.м., у тому числі: 1-а кімната -16,90 кв.м., 2-а кімната -11,80 кв.м., коридору - 1,6 кв. м., комори - 0,30 кв. м., ванної кімнати поєднаної із вбиральнею - 3,10 кв. м., також за квартирою закріплена кухня СХVІІ площею 16,00 кв.м. загального користування з 5-ма іншими квартирами.

Вказана спірна квартира являється об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно положень ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як зазначено в ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Стаття 358 ЦК України визначила, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

За правилом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи зі змісту положень ст. 358 ЦК України, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Враховуючи, що спірна квартира є двокімнатною, загальною площею 36,64 кв. м, житловою площею 28,70 кв. м., жилі кімнати є ізольованими, що зазначено у технічній характеристиці на квартиру (а.с. 5) кімната № 1 має площу 16,90 кв. м. а житлова кімната № 2 має площу 11,80 кв. м., інші приміщення (кухня загального користування, ванна кімната разом із вбиральнею, коридор та комора) маються у квартирі по одній одиниці, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення між сторонами по справі порядку користування квартирою шляхом надання в користування кожному із співвласників по одній ізольованій житловій кімнаті, а решту приміщень у квартирі лишити у спільному користуванні сторін так, як виділення їх комусь із співвласників зробить неможливим користування цим житлом, а отже є неможливим.

В квартирі проживає постійно ОСОБА_1 та двоє неповнолітніх дітей.

Позивач має право володіння і користування спірною квартирою, але між співвласниками відсутня домовленість про це. Відповідачка заперечує такі права позивача посилаючись на те, що квартира була придбана на кошти, які безпосередньо їй подарували батьки, а невистачаючу суму для купівлі квартири вони позичили, проте на даний час борг вона повертає одна.

Надані відповідачем суду листи – пояснення та розписка від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 (а.с. 21- 24) про те, що квартира придбана за більшу частину її грошей та оформлена на її ім'я, не може бути належним доказом тверджень відповідача, що вказана квартира не є спільним майном подружжя, так як згідно ч. 5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п»ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, у підтвердження вказаних у листі обставин не надано інших належних доказів.

Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

При цьому, докази у підтвердження придбання майна за особисті кошти повинен надати той з подружжя, який посилається на дану обставину.

Разом з цим, відповідачем не було надано належних доказів, що спірне нерухоме майно було придбане нею за її особисті кошти.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач надав меншу суму для купівлі квартири, а тому не може тепер претендувати спірне майно, не може бути достатньою підставою для визнання спірного нерухомого майна особистим майном відповідача, так як це суперечить положенням ст. 60 СК України.

Виділення у відособлене користування кожному із співвласників частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам є неможливим, проте за запропонованого позивачем варіанту таке відхилення не є значним, тому суд вважає, що в даній справі можна встановити порядок користування квартирою.

Враховуючи інтереси кожної із сторін, суд вважає, що запропонований позивачем - ОСОБА_3 порядок користування квартирою, за яким йому виділяється в особисте користування кімната площею 11,80 кв.м, а ОСОБА_1 площею 16,90 кв.м і комора, відповідає інтересам сторін так, як кожен з співвласників отримує в особисте користування окрему житлову кімнату та не позбавляється користування необхідними в такому випадку іншими кімнатами.

З огляду на те, що права ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо користування квартирою №103 в будинку №3 по вул.Узбецька, м. Чернівці є рівними, при цьому добровільної згоди щодо порядку такого користування ними не досягнуто, встановлення цього порядку за рішенням суду не свідчить жодним чином про порушення прав апелянта, як співвласника спірної квартири, а можливі обмеження, які виникнуть у зв'язку з визначенням судом порядку користування житлом, є виправданими необхідністю забезпечення однакової реалізації своїх прав всіма співвласниками.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 24 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 19 квітня 2018 року.

Головуючий підпис ОСОБА_7

Судді підпис ОСОБА_8

підпис ОСОБА_9