Постанова № 73570979, 24.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/12974/17 Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.Провадження № 22-ц/780/1822/18 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 38 24.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Сліпченка О.І., суддів Гуля В.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи - державний нотаріус Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вишняк О.В., ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вишняк О.В., ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У жовні 2017 року ОСОБА_2 звернулась з вищевказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_7 Після її смерті залишилась спадщина, яку заповітом вона заповіла своїй онуці ОСОБА_3, яка прийняла її шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Крім неї (позивача), у матері є ще дві доньки: ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Зазначала, що їй було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України, оскільки на момент смерті матері їй було 53 роки, тобто не досягла встановленого законом пенсійного віку.

Просила визнати за нею право на обов'язкову частку у спадщині після смерті матері в розмірі 1/6 частини всього спадкового майна.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на час смерті матері позивач не могла мати статусу «непрацездатної особи», що відноситься до переліку осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадкуванні, відповідно до ст. 1241 ЦК України і суд безпідставно прийшов до висновку, що цією нормою ЦК регулюються дані правовідносини.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 вказує, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви і підстави, зазначені в даній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, є законним та обґрунтованим та не може підлягати скасуванню.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами;

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показань свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції помилково виходив із того, що на момент смерті ОСОБА_7 її дочка ОСОБА_2 являлась пенсіонером, тобто досягла певного віку, який згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» надавав їй право вийти на пенсію (скорочений пенсійний вік), тому на час відкриття спадщини позивач була непрацездатною і мала право на обов'язкову частку у спадщині.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, матір`ю якої, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, вказана ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо майна померлої Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області заведено спадкову справу № 182/2017 року.

22.01.2018 року на адресу суду надійшла належним чином завірена копія спадкової справи з якої вбачається, що після ОСОБА_7 залишилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні встановлено, що позивач та треті особи ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є рідними сестрами.

21.06.2017 року ОСОБА_2 звернулась до Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_7

13.10.2017 року повідомленням Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори роз'яснено, що оскільки ОСОБА_2 на день смерті матері ОСОБА_7 не досягла пенсійного віку, тому не має право на обов'язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у ст. 1241 ЦК України, роз'яснено право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Спадковим майном, що входить до складу спадщини та щодо якого виник спір є квартира АДРЕСА_1, що належала на праві власності померлій ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_2 від 22.06.1993 року (1/2 частки) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.11.2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-2966.

Згідно копії довідки № 1496 від 26.12.2017 року Комунального підприємства Білоцерківської міської ради ЖЕК № 1, позивач працює на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями з 24.11.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Положеннями ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.02.2014 року (справа N 1-1/2014) по справі за конституційним зверненням громадянина розкривається зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійний вік для чоловіків встановлений 60 років при стажі роботи не менше 25 років, для жінок - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі: ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, а її мати ОСОБА_7, померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Отже, на день відкриття спадщини, яка відкрилась унаслідок смерті ОСОБА_7, ОСОБА_5 не досягла пенсійного віку (55 років), встановленого законом для жінок, оскільки їй будо 53 роки.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час відкриття спадщини позивач була непрацездатною, оскільки вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов'язкову частку у спадщині не дає.

А отже, на момент відкриття спадщини, ОСОБА_5 не була непрацездатною, а тому відсутні правові підстави для визнання за нею права на обов'язкову частку у спадщині.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: державний нотаріус Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Вишняк О.В., ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 960 (дев'ятсот шістдесят) грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: