Постанова № 73570976, 18.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/7455/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П.Провадження № 22-ц/780/1240/18 Доповідач у 2 інстанції Кулішенко Ю. М.Категорія 46 18.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кулішенка Ю.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Сушко Л.П.

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2017 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до суду із вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2036/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 08.04.2009 №290, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_5, та останньому видано державний акт серії НОМЕР_3.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 залишено в силі рішення Апеляційного суду Київської області від 31.10.2013 та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01.07.2013 у частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 №2036/25-5 та Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_4.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19.07.16 № А158/180 земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

Зазначає, що земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

На даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський», відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Позивач просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером НОМЕР_2, вартістю 60 063,00 гривень. Судові витрати по справі покласти на відповідача.

14 серпня 2014 року ОСОБА_5 помер а його правонаступником та відповідачем по справі стала дружина ОСОБА_2

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2017 року позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15га з кадастровим номером НОМЕР_2, вартістю 60 063,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу та просила скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, та неправильність встановлення їх судом, порушення застосування судом норм законодавства.

В обґрунтування скарги зазначає, що ОСОБА_5 набув земельну ділянку на підставі відплатного договору купівлі - продажу у особи, яка мала повноваження на її відчуження, набувши право власності на неї на підставі відповідного рішення селищної ради,яке на момент укладення договору купівлі - продажу з відповідачем судом не було визнане недійсним. Зазначає, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка знаходиться на території НПП «Голосіївський» та звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначає, що суд першої інстанції правомірно задоволив його позов, а доводи скаржника не заслуговують на увагу і спростовуються наявними у справі документами, в тому числі попереднім рішенням суду, яким визнано незаконним виділення земельної ділянки первинному власнику, який відповідно не мав права відчужувати її ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 357 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2036/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 08.04.2009 №290, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_5, та останньому видано державний акт серії НОМЕР_3.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 залишено в силі рішення Апеляційного суду Київської області від 31.10.2013 та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01.07.2013 у частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 №2036/25-5 та Державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_4.

Цим рішенням встановлено, щона час передачі Коцюбинською селищною радою, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

У зв'язку зі смертю ОСОБА_5 14.08.2014р. змінено відповідача на правонаступника ОСОБА_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.388 ЦК України спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України.

При цьому суд виходив з того, що, спірна ділянка придбана ОСОБА_5 за відплатним договором у ОСОБА_4 яка не мала права її відчужувати, оскільки набула права власності всупереч закону, що підтверджено рішенням суду.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону, виходячи з наступного:

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.21, 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз'яснення викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 08 квітня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній придбавла земельну ділянку розміром 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку, що розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_2.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст. 388 ЦК України.

Спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку «Голосіївський» і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, розпорядником яких є Кабінет Міністрів України в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків, що спірна ділянка належить до складу земель НПП «Голосіївський» необгрунтовані і спростовуються матеріалами справи.

Подаючи позов, прокурор зазначав, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський», територія якого була розширена на 6462,62 га відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року.

На підтвердження своїх доводів прокурор надав суду Схему розширення Національного природного парку «Голосіївський», виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті та у встановленому порядку погоджену із Державним агенством земельних ресурсів України, Київською міськдержадміністрацією, Київською облдержадміністрацією, Комунальним підприємством «Святошинське лісопаркове господарство, Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (а.с.28-29), картосхему, виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті із зазначенням місцезнаходження спірної ділянки (а.с.26), а також акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства державної інспекції сільського господарства у Київській області № А 158/180 від 19 липня 2016 року (а.с.20-21).

Згідно наведених документів спірна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 розташована на землях Національного природного парку «Голосіївський» 18 квартал).

Ці ж обставини підтверджуються листом КП «Святошинське лісопаркове господарство» № 472 від 14 липня 2014 року, згідно якого 501 земельна ділянка, надана Коцюбинською селищною радою громадянам, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва і кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства і увійшли до НПП «Голосіївський» згідно Указу Президента (а.с.23).

Наведені вище докази відповідачкою не спростовані, а посилання на їх неналежність надумані, бо в даному випадку відповідач на підтвердження своїх доводів повинна надати докази, які їх спростовують, проте цього не зробила.

Доводи скарги про те, що суд не застосував до спірних відносин положення закону про позовну давність, про що просив у поданій до суду першої інстанції заяві представник відповідачки, не грунтуються на законі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, зважаючи на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції та не можуть свідчити про його незаконність.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому ввважає дане рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що повинна бути залишена без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: