Рішення № 73559683, 16.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2018 року м. Ужгород№ 807/56/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Калинич Я. М.

при секретарі судового засідання - Багара М.М.

за участю:

позивача - Йилмаз ОСОБА_1,

перекладача - ОСОБА_2 Шамілі,

представника позивача - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Йилмаз ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 квітня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 23 квітня 2018 року.

Йилмаз ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі – відповідач, ДМС України), якою просить: 1) Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні Йилмаз ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) Зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву Йилмаз ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Державної міграційної служби України № 505-17 від 28 грудня 2017 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської приналежності де позивачу загрожує небезпека, оскільки її чоловік є прихильником курдської партії «Загони народної самооборони», котра не визнана владою. У її чоловіка є рекламне агентство, де виготовляли прапори для демонстрацій за участю партії. ОСОБА_5 переслідує членів партії, проводячи арешти людей, які причетні до неї. Тому просить визнати рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, скасувати його та зобов’язати повторно розглянути питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Позивач крім того, в судовому засіданні пояснила, що її особисто в країні походження не переслідують, та їй з дітьми нічого не загрожує, а загрожує її чоловіку. Також, зазначила, що вона не брала участі в партійній діяльності, а тільки у мирних зібраннях. Підтвердила, що володіє курдською та турецькою мовами, при цьому, заяву до органу міграційної служби заповнила на турецькій мові. У ОСОБА_5 має родичів, батька та матір, постійно підтримує з ними зв’язок (інтернет, програма Вотсап). Також зазначила, що до неї в Україну приїзджав батько чоловіка - приблизно в березні місяці і перебував на території України приблизно 9-10 днів. Додала, що батьків чоловіка, через діяльність її чоловіка (їхнього сина) у ОСОБА_5 не переслідують. Також, позивач в судовому засіданні повідомила суду, що вони з чоловіком не розглядали Україну в якості країни в якій вони хотіли просити захисту, а хотіли попасти в Німеччину, де проживає дядько чоловіка.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню мотивуючи тим, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів по країні походження (ОСОБА_5), співбесід по уточненню викладених Йилмаз ОСОБА_1 фактів, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи та є правомірним.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та покази свідків, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Йилмаз ОСОБА_1 громадянка ОСОБА_5, курд за національністю. До виїзду з ОСОБА_5 проживала в місті Діярбакир.

17 серпня 2017 року позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до Висновку від 07 вересня 2017 року працівника ГУ ДМС України в Закарпатській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу суб’єктивних і об’єктивних елементів заяви, зроблено висновок, що невід’ємне право заявниці на життя, свободу і безпеку може бути порушено, якщо вона повернеться до ОСОБА_5. На підставі наведеного вважає доцільним прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо громадянки ОСОБА_6 Республіки Йилмаз ОСОБА_1.

Головним управління ДМС України в Закарпатській області прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Йилмаз ОСОБА_1.

Рішенням ДМС України від 28 грудня 2017 року за № 505-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Йилмаз ОСОБА_1, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону відсутні.

Свідок ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_3, який є чоловіком позивачки, пояснив, що загрози життю дружини у ОСОБА_5 немає, можуть тільки в неї питати про нього як чоловіка. Також пояснив, що його дружина доглядає за дітьми, на партійні заходи не ходила, відвідувала тільки мирні зібрання, не допомагала йому та не брала участі в заходах партії, відтак загрози для неї в ОСОБА_5 немає.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 ОСОБА_8 зазначив, що є двоюрідним братом ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_3. Пояснив, що позивач у ОСОБА_5 доглядала дітей, на партійні заходи не ходила, а відповідно їй нічого в ОСОБА_5 не заргожує, а тільки її чоловіку. Підтвердив, що курдів переслідують, але тільки тих, хто допомагає партії або ходить на протести. Зазначив, що позивач володіє турецькою мовою.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 Дерсім Ісмаіл (позивач для неї дружина двоюрідного брата чоловіка) пояснила, що позивач займається вихованням дітей. Зазначила, що у випадку повернення позивача у ОСОБА_5 їй не загрожує арешт, а тільки допитають і відпустять. Також пояснила, що в ОСОБА_5 курдів переслідують тільки, якщо ті розмовляють на курдській курдській мові та ходять на демонстрації. На питання суду, чи відвідувала позивач демонстації на курдській мові відповіла, що остання ходила тільки на мирні зібрання з використанням турецької мови. Підтвердила, що в країні походження позивачці нічого не загрожує.

ОСОБА_9 Георгіївна – головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України пояснила, що статус біженця має індивідуальний характер, а не надається всій сім’ї. Кожна заява розглядається окремо. Зазначила, що позивач, в свою чергу, не скористалась наданим їй правом, заявляти про обє’днання в одне провадження своєї заяви та заяви чоловіка. Також, свідок наголосила суду, що чоловік позивача є власником рекламної фірми в ОСОБА_5, яка за винагороду виготовляла рекламну продукцію, в тому числі і прапори та символіку курдів, що дало право зробити висновок, що ця діяльність не волонтерська та не через політичні переконання. Зазначила, що у своїй заяві позивач вказувала причини виїзду свого чоловіка, і ніяким чином не свої, до того ж заява була написана турецькою мовою, а не курдською. Також, було встановлено, що позивач спілкується зі своїми дітьми на турецькій мові.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (у редакції Закону станом на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон 3671).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону 3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону 3671 особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п’яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в’їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст. 6 Закону 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону 3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону 3671 розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону 3671 працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону 3671 після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону 3671 особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону 3671 за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону 3671 рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов’язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов’язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов’язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п. 5 ст. 4 ОСОБА_10 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року № 8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Так, громадянка ОСОБА_5 Йилмаз ОСОБА_1 при зверненні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказала, що причиною виїзду з країни постійного проживання є діяльність її чоловіка в партії «Загони народної самооборони» як волонтера та через політичне переслідування.

Під час співбесіди 05 вересня 2017 року позивач на запитання чи до неї було вжито насильство, психічне чи психологічне, з боку держави зазначила, що стосовної неї ні, але батько її був багато разів арештованим. Причиною приїзду в Україну зазначила, що на її чоловіка чекала небезпека у вигляді арешту, у зв’язку з тим, що чоловіка розшукує турецька влада за звинуваченнями у підтримці курдських загонів самооборони у формі виготовлення символіки загонів (прапори, трафарети). Спочатку вони поїхали в Мерсін, а звідти в Україну. Згодом позивач із сім’єю з Харкова полетіли до Боснії, пробули там ніч у аеропорту,через те, що їх не пустили до держави, і повернулися до ОСОБА_5. Оскільки залишатися було небезпечно вони виїхали до України. За статусом біженця в інших регіонах України не звертались, та про право звернення до міграційної служби дізналися після затримання.

Під час співбесіди 29 листопада 2017 року позивач зазначила, що вона участі в партійній діяльності не приймала та нічого для партії не робила, тому її не розшукують, однак її чоловіка шукають, а вони одна сім’я.

З урахуванням вищенаведеного вбачається, що під час співбесіди позивач не надала ґрунтовних та об’єктивних підтверджень щодо її переслідування.

Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потреб.

Крім того, у судовому засіданні позивач стверджувала, що в країні походження їй нічого не загрожує. Також, під час судового розгляду справи позивач зазначила, що вона не брала участі у партійній діяльності. Вказане також підтверджується наданими у судовому засіданні показаннями свідків.

Також суд враховує, що позивач прибула в Україну 13 серпня 2017 року. ОСОБА_4 з тим, із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернулася тільки 17 серпня 2017 року, після того як була затримана на території Угорщини та в порядку реадмісії, повернута з Угорщини в Україну, в складі групи осіб, які незаконно поза пунктами пропуску перетнули державний кордон з України в Угорщину. Вказані обставини підтверджується протоколом співбесіди від 05 вересня 2017 року та листом Мукачівського прикордонного загону від 06 вересня 2017 року, та ставлять під сумнів реальність побоювань переслідування та намір позивача отримати в Україні статус біженця.

Крім того, суд зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій ОСОБА_10 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

За інформацією Міністерства закордонних справ України (http://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice/128-tr) встановлено, що на сьогодні досить значний рівень терористичної загрози залишається в Анкарі та Стамбулі, поблизу сирійського кордону та в південно-східних провінціях країни. Переважна більшість території країни є безпечною для відвідання, в тому числі популярні курорти на узбережжі Середземного моря.

У зв’язку із продовженням проведення правоохоронними та спеціальними органами ОСОБА_6 Республіки попереджувально-профілактичних заходів з протидії тероризму та екстремізму рекомендується не відвідувати південні та південно-східні райони (провінції Хатай, Кіліс, Газіантеп, Шанлиурфа, Діярбакир, Ван, Мардін, Сіїрт, Бітліс, Ширнак, Хаккярі та Тунджелі), а також прикордонні райони ОСОБА_5 з Сирією та Іраком.

ОСОБА_4 з цим, ситуація у країні походження позивача не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а надані представником позивача докази характеризують загальне положення в країні походження заявника та не містять конкретних відомостей про його утиски.

Позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з висновком відповідача про те, що позивачем не доведено обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також щодо загрози його життю, безпеці, чи свободі, в країні походження.

За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача № 505-17 від 28 грудня 2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання ДМС України повторно розглянути заяву Йилмаз ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, оскільки вказана вимога є похідною позовною вимогою.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено та матеріалами справи підтверджено законність та правомірність винесення оскарженого рішення, підстав для його скасування не вбачається, а тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Йилмаз ОСОБА_1 (Закарпатська область, м. Перечин, вул. Партизанська, 35) до Державної міграційної служби України (м. Київ, вул. Володимирська, буд.9, код 37508470) про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії - відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп.15.5 п.15 Розділом VII КАС України).

СуддяОСОБА_11