Постанова № 73558620, 16.04.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 676/4533/16-ц

Провадження № 22-ц/792/343/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання – Кошельник В.М.,

за участю: позивача – ОСОБА_4,

представника відповідача – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 листопада 2017 року (суддя Семенюк В.В.) у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод», третя особа без самостійних вимог: Кам’янець-Подільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

встановив :

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом та просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у сумі 1171499,20грн. та на відшкодування моральної шкоди 30000грн.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 30.12.1974 року по 30.11.2002 року він працював на Кам’янець-Подільському електромеханічному заводі. 28.12.1989 року він отримав виробничу травму та перебував на лікуванні по 31.03.1990 року. Відповідач всупереч вимогам законодавчих актів не провів нарахування та виплату коштів за період тимчасової непрацездатності у повному об’ємі. Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 29.12.2015 року стягнуто з відповідача на його користь недораховані та невиплачені кошти за період тимчасової непрацездатності з 28.12.1989 року по 31.03.1990 року у розмірі 472,42 крб., які станом на 01.07.2015 року у національній валюті становлять 7402,82 грн., тим же рішенням встановлено середньомісячний заробіток - 19,18крб. При звільненні з роботи відповідач мав би виплатити йому недораховану заробітну плату. Вказані кошти були виплачені відповідачем у липні 2016 року. Тому, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути середній

________________

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_6 Категорія: 55

Доповідач: Спірідонова Т.В.

заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 01.12.2002 року по 08.07.2016 року у сумі 1159020,20грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000000грн.

Ухвалою Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2017 року залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог - Кам’янець-Подільський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, саме: за період з 01.12.2002 року по 08.07.2016 року у розмірі 9000 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000грн. Стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на користь держави судовий збір в сумі 62,40 грн. та 6,40 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, до 9000грн. Враховуючи характер заподіяної моральної шкоди судом визначено розмір моральної шкоди у сумі 1000грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у сумі 8014,72грн. та на відшкодування моральної шкоди 173169,23грн. Апелянт ОСОБА_4 вважає,що судом наведено неправильний розрахунок середньої заробітної плати, яка підлягала стягненню, та неправильно визначено розмір моральної шкоди.

В апеляційній скарзі товариство з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Поільський електромеханічний завод» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом не враховано наявність рішення суду у справі №676/4665/13ц, яке набрало законної сили у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Також, у невиплаті коштів при звільненні працівника відсутня вина роботодавця, що є необхідною умовою для настання відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Крім того, наведений позивачем розрахунок середньої заробітної плати не відповідає дійсності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, вважає, що апеляційна скарга ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» не підлягає розгляду.

Представник відповідача ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 слід відмовити.

Заслухавши учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлено, що з 30.12.1974 року по 30 листопада 2002 року ОСОБА_4 працював на ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод», що підтверджується копією трудової книжки.

28.12.1989 року з ОСОБА_7 відбувся нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, у зв’язку з яким він перебував на лікуванні.

Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29.12.2015 року задоволено частково позов ОСОБА_4 та стягнуто з товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на користь ОСОБА_4 невиплачені кошти за період тимчасової втрати працездатності з 28.12.1989р. по 31.03.1990р. у сумі 7402,82грн.

07.07.2016 року відповідачемТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» перераховано на користь ОСОБА_4 в рахунок погашення зазначеної заборгованості кошти у сумі 10350,81грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку та розпорядженням державного виконавця від 05.07.2016 року.

Постановою державного виконавця Кам’янець-Подільського міського відділу ДВС від 08.07.2016 року виконавче провадження з приводу примусового виконання виконавчого листа, виданого Кам’янець-Подільським міськрайонним судом 23.02.2016 року про стягнення на користь ОСОБА_4 невиплачених коштів за період тимчасової втрати працездатності закінчено у зв’язку з виконанням рішення суду в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі №6-788цс16.

Здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Тому, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 01.12.2002 року по 08 липня 2016 року становить 72850грн. ((470х2:44)х3410).

У разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Установивши такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що під час звільнення позивача товариство не провело з ним розрахунок, розмір належних звільненому працівникові сум був з’ясований під час судового розгляду справи, з позовом до суду ОСОБА_4 звернувся через 13 років після звільнення, а тому відповідно до положень ст. 117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Тому, суд першої інстанції обґрунтовано застосував принцип співмірності і зменшив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку до 9000грн.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв’язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом враховано характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у житті та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав та правильно визначено розмір моральної шкоди у сумі 1000грн.

У пункті 2 частини першої статті 205 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) зазначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яка кореспондується з положеннями частини другої статті 223 ЦПК України.

Закриття провадження у справі у цьому випадку можливе лише за умови, що вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, і це рішення ухвалено за наслідками розгляду спору (позову), який розглядається між тими самими сторони, про то самий предмет спору і з тих самих підстав.

За змістом пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29.12.2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (справа №676/4665/13-ц). Підставою та предметом позову у даній справі була вимога про стягнення середнього заробітку у зв’язку з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку у сумі 599,95грн. та заробітної плати за листопад 2002 року у сумі 987,18грн.

На відміну від попередньої справи, у справі, судове рішення у якій переглядається, підставою та предметом позову є інша вимога – стягнення середнього заробітку у зв’язку з несвоєчасною виплатою коштів за період тимчасової втрати непрацездатності з 28.12.1989 року по 31.03.1990 року.

Тому, необґрунтованим є посилання представника ТДВ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на те, що провадження у справі підлягає закриттю.

Оцінивши наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування принципу співмірності й зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, неправильне визначення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та товариства з додатковою відповідальністю «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» залишити без задоволення.

Рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Т.В.Спірідонова