Постанова № 73555321, 03.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/113/18

Номер справи місцевого суду: 523/11294/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Кононенко Н.А.,

За участю секретаря судового засідання: Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст Інфоцентр» про порушення трудових прав, незаконне звільнення, стягнення заробітної плати та інших виплат невиплачених при звільненні,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст Інфоцентр» про порушення трудових прав, незаконне звільнення, стягнення заробітної плати та інших виплат невиплачених при звільненні - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що 25 лютого 2016 року ОСОБА_2 був звільнений за прогул без поважних причин, на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України з посади територіального менеджера відділу регіонального розвитку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст Інфоцентр». Факт невиходу на роботу зафіксовано в актах про відсутність працівника на роботі, цьому передували, надіслані відповідачем листи позивачу з проханням надати пояснення та відповідні підтверджуючі документи, що засвідчують поважну причину відсутності його на роботі.

В свою чергу, позивачем було надіслано заяву, в якій він просив звільнити його з 15.01.2016 на підставі ст.39 КЗпП України, при цьому, пояснень щодо причин відсутності на роботі або відповідних підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність відсутності позивача на роботі, ОСОБА_2 не надано.

Пояснення позивача щодо того, що з 04.01.2016р. по 25.02.2016р. він працював вдома, нащо він мав право відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та через відсутність виділення коштів на придбання палива для його автомобіля та відсутності засобів корпоративного зв’язку, про що поставив до відома ОСОБА_3, спростовуються матеріалами справи.

Так, згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених ТзОВ «Міст Інфоцентр» 01.12.2014р., працівники мають право обирати зручне місце роботи відповідно до поставлених завдань та задач та зобов’язані бути на робочому місці впродовж робочого часу за винятком перерв на відпочинок та харчування; повідомляти роботодавця про своє місце знаходження та роботу на певному відділенні, з яким оформлено договір про надання робочого місця.

Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку ТзОВ «Міст Інфоцентр» в списку посад зазначено посаду «територіальний менеджер відділу регіонального розвитку».

Згідно листа ТзОВ «Торговий Дім «Міст Експрес» №1022-1/2015 від 22.06.2015р. та на виконання умов Генерального агентського договору № 01/06/15 від 01.06.2015р., працівникам було надано дозвіл на їх перебування та виконання трудових обов’язків (в т.ч. облаштування робочих місць тощо) на відділеннях ТзОВ «Торговий Дім «Міст Експрес».

Згідно п.1.3. розділу 1 Посадової інструкції територіального менеджера Відділу регіонального розвитку, територіальний менеджер підпорядковується безпосередньо регіональному менеджеру.

На час перебування ОСОБА_2 на посаді територіального менеджера посада регіонального менеджера була вакантною.

Згідно з п.1.4. розділу 1 Посадової інструкції регіонального менеджера з розвитку мережі Відділу регіонального розвитку у разі тимчасової відсутності на роботі (відпустка, хвороба, тощо), обов’язки регіонального менеджера виконує генеральний директор.

Одже, територіальний менеджер зобов’язаний був повідомляти свого безпосереднього керівника (генерального директора) про своє місцезнаходження та роботі у тому чи іншому відділенні.

Водночас, судом достовірно встановлено, що у штаті відповідача (ТОВ «Міст Інфоцентр») не працювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про яких позивач зазначає, як про своїх безпосередніх керівників.

Тому, колегія погоджується з висновком суду про те, що позивачем не надано доказів які б підтверджували факт погодження між роботодавцем (Відповідачем) та працівником (Позивачем) умов роботи віддалено з дому.

Згідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Пунктом 22 Постави Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз’яснюється, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст..ст. 1471, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільнені ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пунктом 24 цієї ж постанови роз’яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Для визнання відсутності на робочому місці прогулом, крім установлення факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, слід з’ясувати поважність причини його відсутності.

За встановлених судом обставин справи та застосованих норм права, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Будь-яких доказів відсутності на роботі з поважних причин у зазначений період часу позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що вимога позивача про виплату компенсації за невикористану відпустку є безпідставною, оскільки позивач не вірно вказав розмір заробітної плати при розрахунку цієї компенсації.

Судом , також правомірно було відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги, оскільки з позивачем були припинені трудові відносини на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, тому відсутні підстави для її виплати.

Колегія , також погоджується з висновками суду про відмову позивачу у задоволенні його вимог про недоплату сум з посадового окладу та сум за час затримки при звільненні, оскільки з позивачем був проведений розрахунок в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1727 від 31.03.2016 року, а в період січень 2016 року та з 01 лютого по 25 лютого 2016 року ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці та фактично не виконував свої посадові обов’язки, що підтверджується відповідними актами.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача необхідно було звільнити за ст. 39 КЗпП України є неспроможними, оскільки в своїй же апеляційній скарзі останній зазначає про помилковість такої його вимоги.

Доводи апеляційної скарги про стягнення з відповідача за амортизацію при використанні власного автомобіля 750 грн., є необгрунтованими, оскільки договір оренди транспортного засобу або використання найманим працівником власного транспортного засобу не укладались.

Доводи апеляційної скарги щодо прийняття судом доказів від відповідача з порушенням порядку спростовуються ч. 2 ст. 131 ЦПК України ( чинною на момент ухвалення рішення).

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції, який надав їм правильну правову оцінку, тому додаткового правого аналізу не потребують.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції, вислухавши пояснення , оцінивши всі докази в сукупності, прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення суду є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, судова колегія ,–

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міст Інфоцентр» про порушення трудових прав, незаконне звільнення, стягнення заробітної плати та інших виплат невиплачених при звільненні– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

Повний текст судового рішення складено 11.04.2018 року