Постанова № 73552001, 19.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 336/4945/17 Головуючий у 1 інстанції: Суркова В.П.

Провадження №22-ц/778/1032/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого: Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначало, що 27.12.2011р. між банком та відповідачем було укладено кредитний договір без номеру, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Укладений договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг. Банк свої зобов‘язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором. Проте відповідач свої зобов’язання за кредитним договором виконує неналежним чином, внаслідок чого станом на 30.06.2017р. у неї утворилась заборгованість у розмірі 20 761,65 грн., яку позивач на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України та умов договору просив стягнути з відповідачки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Сторони до судового засідання апеляційного суду 19 квітня 2018р. не з»явивлись.

Приватбанк був належним чином повідомлений про це судове засідання, про що мається зворотне повідомлення про отримання судової повістки 05.04.2018р., клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідачеві ОСОБА_2 судові повістки направлялись на дві відомі суду адреси, але вся спрямована кореспонденція та судові повістки повертались без вручення за закінченням терміну зберігання, що у відповідності до положень ст.131 ЦПК України вважається належним повідомленням відповідача, яка, знаючи про наявність судової справи, іншої адреси або засобів повідомлення суду не надала.

Зважаючи на такі обставини, апеляційний суд у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснив апеляційний розгляд у відсутності сторін у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а здійснювати апеляційний розгляд справи та ухвалювати судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги слід за положеннями цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК Україи встановлено, що загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлена позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, а за зобов‘язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом встановлено, що 27.12.2011р. між ПРИВАТБАНКОМ та ОСОБА_2 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Укладений договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифів банку.

Згідно з п.п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 цих Умов та правил клієнт надає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт надає банку право будь-коли змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою держателя відносно прийняття любого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Погашення кредиту відбувається щомісячними платежами, а обов»язковий щомісячний платіж становить 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн.

Пунктом 2.1.1.7.6 цих умов та правил визначено, що при порушені позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов‘язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов‘язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту с урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій.

Банк надав відповідачу обумовлений розмір кредитного ліміту на платіжну картку, яким остання скористалась, але умови договору в частині повернення кредиту виконувала несвоєчасно та неналежним чином, а згодом припинила сплату кредиту. Тому банк в позові просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка утворилась станом на 30.06.2017р. в загальному розмірі 20 761,65 грн., в тому числі, 451,75 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 15 345,06 грн. – відсотки, 3500 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: фіксована частина – 500 грн. та процентна складова – 964,84 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності як за основним зобов‘язанням, так і за додатковими вимогами щодо стягнення неустойка у вигляді штрафів та пені, про застосування якого просила відповідач у поданій до ухвалення у справі судового рішення письмовій заяві. При цьому суд вказував, що у відповідності до умов та правил користування кредитом, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, а тому позовна давність повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач ОСОБА_2 здійснила останній платіж за користування кредитними коштами 09.04.2014 року, після чого жодного разу оплату не здійснювала, а тому, звернувшись з позовом 05.09.2017р., банк пропустив строк позовної давності.

В апеляційній скарзі банк вказує, що судом неправильно встановлені обставини у цій справі щодо пропуску строку позовної давності, наголошуючи на тому, що згідно з п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг строк дії договору весь час пролонговується автоматично на 12 місяців, якщо жодна із сторін не заявила про його припинення.

Проте зазначені ствердження апеляційної скарги жодним чином не впливають на правильність відліку строку позовної давності з моменту, коли банк дізнався про порушення свого права, а вказаний момент наступає після припинення сплати кредиту позичальником.

Саме таким чином суд відраховував строк позовної давності - від дати останнього платежу відповідачем 09.04.2014р. Тому, оскільки банк звернувся до суду з позовом 05.09.2014р., то суд дійшов правильного висновку, що позивачем був пропущений строк позовної давності.

Банк в апеляційній скарзі також зазначає про те, що мається відповідна правова позиція ВСУ, яка полягає в тому, що у разі неналежного виконання позичальником зобов»язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначена періодичними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Проте ця права позиція наразі і була застосована судом першої інстанції.

Додатково на пропуск строку позовної давності вказують умови, викладені п. 2.1.1.4.6, згідно з яким у випадку порушення клієнтом зобов»язань з погашення заборгованості перед банком протягом 90 днів з моменту виникнення таких порушень, строк погашення кредиту вважається таким, що настав на 91-й день. На цей день клієнт зобов»язаний повернути банку всю суму кредиту в повному обсягу, винагороду та відсотки за фактичний строк користування кредитом та виконати в повному обсязі інші зобов»язання.

Отже, з дня останнього платежу 09.04.2014р. – 91-й день для повернення кредиту в поновному обсягу настав 9 липня 2014р., та з цієї дати строк позовної давності сплив 09.07.2017р., в той час як банк звернувся з позовом 05.09.2017р., тобто з пропуском строку.

Пунктом 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг передбачено збільшення строку позовної давності за всіма складовими заборгованості, зокрема, щодо неустойки, до 50 років.

Проте колегія не бере до уваги зміст цього пункту, оскільки за положеннями ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, але договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Між тим, договір у письмовій формі між сторонами про збільшення позовної давності не укладався, а визначення збільшеної позовної давності терміном 50 років шляхом приєднання до Умов та правил суперечить положенням ст. 259 ЦКУ, тому такі умови є нікчемними.

Таким чином, доводи апеляційної скарга жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення у цій справі залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст складено 23 квітня 2018р.

Головуючий: Судді: