Постанова № 73544008, 17.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«17» квітня 2018 року

м. Харків

справа № 639/3272/17-ц

провадження 22ц/790/2376/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року в складі судді Гаврилюк С.М.,

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування неправомірною.

Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 2015 року у м. Харкові на проспекті 50 років ВЛКСМ в районі будинку № 182-Г автомобіль «ВАЗ 21101», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

30 жовтня 2015 року внаслідок отриманих у результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень ОСОБА_4 помер.

Зазначила, що на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 мав на утримані малолітню дочку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також двох батьків, що досягли пенсійного віку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім» на підставі полісу № АІ / 6799782 від 10 жовтня 2014 року.

Вказала, що 22 грудня 2016 року на адресу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» нею подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву на виплату страхового відшкодування, однак повідомленням від 17 березня 2017 року їй відмовлено у виплаті страхового відшкодування.

Зазначила, що підставою для звернення до страхової компанії саме її є те, що вона є законним представником (матір’ю) малолітньої дочки загиблого – ОСОБА_1, яка перебувала на його утриманні та має право на відшкодування моральної шкоди та шкоди, заподіяної у зв’язку зі смертю потерпілого.

Вказала, що нею сплачено витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 4800,00 грн.

Просила визнати неправомірною відмову у відшкодуванні шкоди, завданої позивачеві ОСОБА_1 в особі її законного представника ОСОБА_2 внаслідок смерті ОСОБА_4 (батька), заподіяної у ході дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки – транспортним засобом ВАЗ 21101, державний номерний знак НОМЕР_1; покласти компенсацію витрат на правову допомогу у сумі 4800,00 грн. на відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування неправомірною – задоволено, визнано неправомірною відмову Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» у відшкодуванні шкоди, заподіяної ОСОБА_1 в особі її законного представника ОСОБА_2 внаслідок смерті годувальника (батька) - ОСОБА_4, заподіяної у ході дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки – транспортним засобом ВАЗ 21101, державний номерний знак НОМЕР_1; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 4800,00 грн.; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, вирішити питання про судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що необхідною умовою виникнення обов’язку страховика за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку; що якщо факт завдання шкоди відповідно до законодавства не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди за загальними правилами; що до заяви про виплату страхового відшкодування позивачем не надано документів, доказів протиправної поведінки, шкоди, причинного зв’язку та вини водія ОСОБА_3; що саме навмисні неправомірні дії ОСОБА_4, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, протиправна поведінка, злочинна недбалість, що виразилось у зневажливому ставленні до власної безпеки та безпеки інших учасників дорожнього руху, порушення правил дорожнього руху, що встановлено постановою про закриття кримінального правопорушення призвели до вказаної дорожньо-транспортної пригоди; що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження виконання ОСОБА_3 зобов’язань щодо невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, тому шкода має відшкодовуватися завдавачем шкоди, а не страховиком; що до заяви ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1 не подано документів на підтвердження протиправної дії та вини водія ОСОБА_3 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді та документи на підтвердження розміру пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника; що представник ОСОБА_8 не мав права на отримання такого відшкодування, оскільки зі змісту довіреності вбачається, що позивач уповноважила його на представництво саме її інтересів, а не інтересів дитини; що законне представництво не може передоручатися та від імені малолітніх можуть виступати лише законні представники; що судом першої інстанції не враховано відсутність доказів на підтвердження факту надання позивачу правової допомоги та оплати ним таких послуг, а саме: не надано акту виконаних робіт, відсутня погодинна калькуляція погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, отже такі вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

В судове засідання учасники справи не з’явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що Приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» не довів, що відмова позивачу у здійсненні страхового відшкодування є правомірною.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 жовтня 2015 року у місті Харкові на проспекті 50 років ВЛКСМ в районі будинку № 182-Г автомобіль «ВАЗ 21101», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За вказаною дорожньо-транспортною пригодою відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220010000456 від 23 жовтня 2015 року.

30 жовтня 2015 року внаслідок отриманих в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ВЛ №516584 від 31 жовтня 2015 року.

Згідно висновку автотехнічної експертизи №170/16 від 26 лютого 2016 року в діях водія ОСОБА_3 відсутні порушення Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору не знаходились в причинному зв'язку з настанням наслідків даної пригоди. Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_4 пунктів 4.7, 4.10 та 4.14 Правил дорожнього руху України.

Постановою старшого слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області від 29 лютого 2016 року кримінальне провадження закрито у зв’язку з відсутністю у діянні складу злочину.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім» на підставі полісу № АІ / 6799782 від 10 жовтня 2014 року.

Відповідно до свідоцтва про народження від 27 січня 2005 року, серія І-ВЛ № 068800 ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка на час дорожньо-транспортної пригоди перебувала на його утриманні.

Також на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 мав на утримані сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також двох батьків, що досягли пенсійного віку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5.

25 липня 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» з розпискою, якою повідомив про те, що відмовляється від одержання належної йому частки страхового відшкодування на користь ОСОБА_7

21 вересня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» з розпискою, якою повідомив про те, що відмовляється від одержання належної йому частки страхового відшкодування на користь ОСОБА_7

12 грудня 2016 року ОСОБА_7 звернулась до відповідача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер 30 жовтня 2015 року, а також із заявою на виплату страхового відшкодування, пов'язаного з відшкодуванням витрат на поховання, монтаж пам’ятника та моральної шкоди.

12 грудня 2016 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, звернулась до відповідача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер 30 жовтня 2015 року, а також із заявою на виплату страхового відшкодування, пов'язаного із відшкодуванням моральної шкоди та шкоди, пов’язаної зі смертю потерпілого, що належить утриманцю (неповнолітній дочці) померлого.

Відповідно до листа Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» від 17 березня 2017 року за вихідним № 636 відповідачем відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України.

Частинами першої та другої статті 509 ЦК України передбчено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язано з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання, яке виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Страхове відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється в порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та розділом ІІІ Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно частини 2, 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтею 3 цього Закону в редакції від 04 лютого 2013 року передбачено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Статтею 6 цього Закону передбачено, що страховим випадком є дорожньо–транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам та дітям. Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку і виплачується рівними частинами.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Київський страховий дім» на підставі полісу АІ/6799782 від 10 жовтня 2014 року.

12 грудня 2016 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до відповідача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер 30 жовтня 2015 року та заявою на виплату страхового відшкодування, пов'язаного із заподіяною моральною шкодою та зі смертю потерпілого, що належить утриманцю (неповнолітній дочці) померлого, однак листом Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» від 17 березня 2017 року за вихідним № 636, їй відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України.

Не приймаючи заяву представника потерпілого та фактично відмовляючи у здійсненні страхового відшкодування відповідач посилався на загальну норму щодо невиплати страхового відшкодування, обґрунтовуючи цю відмову відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину та не звернув увагу на те, що наслідком спричинення смерті потерпілого були дії джерела підвищеної небезпеки і наявність вини в них не обов’язкова, (зрізаний склад зобов'язання), тому доводи апеляційної скарги щодо того, що саме навмисні неправомірні дії ОСОБА_4, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, його протиправна поведінка, злочинна недбалість, що виразилось у зневажливому ставленні до власної безпеки та безпеки інших учасників дорожнього руху, порушення правил дорожнього руху є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є безпідставними.

Визнаючи відмову Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» у виплаті страхового відшкодування неправомірною, суд першої інстанції, спираючись на наведені норми права та з’ясувавши повно всі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову.

Посилання Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на те, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження виконання ОСОБА_3 зобов’язань щодо невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, тому шкода має відшкодовуватися завдавачем шкоди, а не страховиком; що до заяви ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1 не надано документів на підтвердження протиправної дії та вини ОСОБА_3 у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є також безпідставними, суперечать нормам чинного законодавства, про що зазначено вище, а також виходячи з того, що заяву подано в межах строку, передбаченого статтею 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно–правової відповідальніості власників наземних транспортних засобів».

Доводи Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» щодо того, що представник ОСОБА_8 не мав право на отримання такого відшкодування, оскільки зі змісту довіреності вбачається, що позивач уповноважила його на представництво саме її інтересів, а не інтересів дитини та, що законне представництво не може передоручатися та від імені малолітніх можуть виступати лише законні представники є також безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно вимог статті 242 ЦК України батьки (усиновителі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до частини 3 статті 59 ЦПК України законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Частиною 1 статті 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Із свідоцтва про народження від 27 січня 2005 року вбачається, що батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Із копії довіреності № 2337 від 21 вересня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_8 представляти її інтереси у цивільних, господарських, адміністративних справах в усіх державних, громадських, приватних організаціях, органах нотаріату, виконавчій службі України, та її структурних підрозділах, органах прокуратури, органах внутрішніх справ, страхових компаніях, а також в місцевих, апеляційних судах та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних та кримінальних справ, Вищому адміністративному суді України, Вищому господарському суді України, Верховному Суді України, з усіма правами, наданими їй як позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, стягувачу, боржнику, в тому числі брати участь у судових засіданнях та дебатах, з правом закінчення справи мировою угодою, правом пред'явлення зустрічного позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, зміни предмета позову, підпису позовних заяв, скарг, оскарження рішення, ухвал і постанов суду, подачі виконавчого листа до стягнення з правом одержання страхового відшкодування і відшкодування шкоди майна і грошей без обмеження у їх розмірі, тобто його представництво є правомірним.

Твердження Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» щодо відсутності доказів на підтвердження факту надання позивачу правничої допомоги та оплати ним таких послуг, є також безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно вимог частини 1 статті 627, частини 1 статті 628 та статті 629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пунктів 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правничої допомоги.

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правничу допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року із змінами передбачено, що розмір компенсації витрат на правничу допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правничу допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні, тобто 640,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 21 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопоміч» укладено договір про надання юридичних послуг.

З акту виконаних робіт вбачається, що ОСОБА_2 надано правничу допомогу адвоката у вигляді консультації, вивчення та правового аналізу матеріалів справи; опрацювання законодавчої бази, що регулює відносини між позивачем та відповідачем; формування правової позиції по веденню справи; формування переліку необхідних доказів для підтвердження позовних вимог; правовий аналіз наявних доказів, підготовка, написання та надсилання позовної заяви в суд, що в загальному розмірі склало 4800,00 грн., які сплачені ОСОБА_2 згідно з рахунком- фактурою № 03-05/02 від 03 травня 2017 року, що підтверджуються квитанцією № 0.0.759033939.1 від 05 травня 2017 року.

Таким чином, виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов позивача.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Питання щодо стягнення судового збору вирішено відповідно до статті 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат між сторонами не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 січня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_9

Повний текст постанови складено 20 квітня 2018 року.