Постанова № 73543859, 17.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Харків

Справа № 642/39/17

Провадження № 22ц/790/1945/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого – Бровченко І.О.,

суддів – Бурлака І.В., Яцина В.Б.,

за участю секретаря – Афоніна К.О.

імена сторін:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Харківська міська рада

інші учасники справи:

третя особа – ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 16 січня 2018 року у складі судді Ольховського Є.Б. за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання права власності на 1/8 частину житлового будинку,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Харківської міської ради про визнання права власності на 1/8 частину житлового будинку в порядку набувальної давності.

У травні 2017 року ОСОБА_1 надала суду уточнену позовну заяву, у якій просила визнати за нею право власності на 1/8 частину житлового будинку літ. «А-1», з надвірними будівлями, розташованого по вулиці Соколовській, 62 у м. Харкові, в порядку набувальної давності (а.с. 85-88).

В обгрунтування позову позивач зазначила, що їй на праві спільної часткової власності належить 3/8 частин житлового будинку по вулиці Соколовській, 62 у м. Харкові. Власником 1/2 частини зазначеного домоволодіння є ОСОБА_2 та 1/8 частина домоволодіння належить ОСОБА_3, яка є бабусею її колишнього чоловіка. У домоволодінні існує фактичний порядок користування житловим будинком літ. «А-1», житловими прибудовами та надвірними спорудами. Житловий будинок складається з двох окремих квартир: квартири № 1, яка знаходиться у користуванні позивача, та квартири № 2, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 26 березня 1990 року померла ОСОБА_3 Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини спірного домоволодіння, яку успадкували по 1/8 частині ОСОБА_4 (мати її колишнього чоловіка), ОСОБА_5 та дві інші особи прізвища, яких їй не відомі. В подальшому два спадкоємця відмовились від своєї частки на користь ОСОБА_4, яка свою частку 3/8 частини домоволодіння подарувала її колишньому чоловіку ОСОБА_6, а він в свою чергу згідно договору дарування від 30 вересня 2002 року 3/8 частки житлового будинку подарував їй та після розірвання шлюбу у 2000 році виїхав з домоволодіння. Стосовно іншої 1/8 частини спірного домоволодіння, яку успадкував ОСОБА_5, позивач зазначила, що останній своє право спадкоємця не реалізував, не оформив його належним чином та виїхав на постійне місце мешкання за кордон. Таким чином до теперішнього часу власником 1/8 частини домоволодіння є померла ОСОБА_3. Також позивач зазначила, що більше чотирнадцяти років вона та її дочка постійно проживають у житловому будинку по вул. Соколова, 62 у м. Харкові. Вона відкрито, без таємниць володіє житловим будинком, у зв'язку з чим вважає, що за нею необхідно визнати право власності на 1/8 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями в порядку набувальної давності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, про визнання права власності на 1/8 частину житлового будинку залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що вона є добросовісним володільцем, адже не знала, що право власності на 1/8 частину зареєстровано за ОСОБА_3. З позовними вимогами про визнання права власності на самочинне будівництво вона не зверталась, у зв’язку з чим суд необґрунтовано послався на наявність самочинного будівництва, як правову підставу для відмови у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що житловий будинок № 62 з належною частиною надвірних споруд по вулиці Соколовська (попередня назва Соколова) у м. Харкові на праві спільної часткової власності зареєстрований за ОСОБА_7 – 3/8 частини, ОСОБА_2– 1/2 частина та ОСОБА_3 – 1/8 частина, що підтверджується відповіддю комунального підприємства «Харківського міського бюро технічної інвентаризації» за вих. № 2503131 від 27 жовтня 2016 року (а.с. 11).

01 вересня 2011 року ОСОБА_7 вдруге одружилася та змінила прізвище на «Кухтенко», що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ВЛ № 169461, актовий запис № 1448 (а.с. 23).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок № 62 по вул. Соколовській (попередня назва Соколова) у м. Харкові домоволодіння складається з житлового будинку літ. «А-1», житлових прибудов та надвірних будівель (а.с. 14-22).

Також встановлено, що житловий будинок літ. «А-1» складається з двох окремих квартир, між власниками яких встановлений фактичний порядок користування житловими будинками та надвірними спорудами, а саме: у користуванні ОСОБА_2 знаходиться квартира № 2, що складається з наступних приміщень: житлове приміщення 2-1, площею 6,1 кв.м; житлове приміщення 2-2, площею 13,2 кв.м; коридор 2-3, площею 3,8 кв.м; вітальня 2-4, площею 10,3 кв.м; коридор 2-5, площею 2,8 кв.м; санвузол 2-6, площею 4,4 кв.м; кухня 2-7, площею 12,3 кв.м; житлове приміщення 2-8, площею 13,5 кв.м; тамбур II, площею 4,5 кв.м; коридор 2- 9, площею 11,2 кв.м; санвузол 2-10 кв.м, коридор 2-11 кв.м; житлове приміщення 2-12, площею 12,8 кв.м; житлове приміщення 2-13, площею 15,4 кв.м. та надвірні споруди: сіни «а4», ганки «а5», «а6», сарай «М», баня «О», вбиральня «Н», вимощення «І», зливна яма «II», огорожа № 4, 6, ? частина огорожі № 5.

У користуванні ОСОБА_1 (попереднє прізвище - ОСОБА_7) знаходиться квартира № 1, що складається: тамбур «І», площею 1,9 кв.м; житлова кімната 1-1, площею 12,2 кв.м; кухня 1-3, площею 9,6 кв.м; житлова кімната 1-4, площею 8,4 кв.м., житлова кімната 1-2, площею 8,4 кв.м. та надвірні будівлі: ганок «а2»; льох «Г», літня кухня «Б», сарай «Д», вбиральня «Л», літній душ «П», огорожа № 1, ? частина огорожі № 5.

Згідно Актового запису про смерть № 4256, ОСОБА_3 померла 26 березня 1990 року (а.с. 72).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться у м. Харкові по вул. Соколовська (попередня назва Соколова), 62, яку вона заповіла своїм дітям ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 (а.с. 130).

Згідно відповіді за вих. № 2675/01-21 від 27 вересня 2017 року, наданою Харківським обласним державним нотаріальним архівом, встановлено, що після смерті ОСОБА_3 до Другої Харківської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини 01 червня 1990 року звернувся ОСОБА_5 та 08 вересня 1990 року звернулась ОСОБА_4 Заяви були прийняті. Заведено спадкову справу № 248/1990 (а.с. 130).

Також встановлено, що до Другої Харківської державної нотаріальної контори із заявами про відмову від спадщини на користь ОСОБА_4 звернулись ОСОБА_9 та ОСОБА_8, у зв'язку з чим частка ОСОБА_4 на спірне домоволодіння склала 3/8 частини.

28 листопада 1990 року Другою Харківською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину та зареєстровано за реєстром № 3-4204.

Згідно Договору дарування від 30 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстровий № 2-4073 вбачається, що 3/8 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться у м. Харкові по вул. Соколовська (попередня назва Соколова), 62 були подаровані ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою 12 жовтня 1996 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-7891, які останній подарував позивачці ОСОБА_1 (попереднє прізвище ОСОБА_6) Н.О. (а.с. 8-9)

Таким чином, на момент подачі позову до суду 3/8 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться у м. Харкові по вул. Соколовська (попередня назва Соколова), 62 зареєстровані за позивачкою ОСОБА_1, у власності ОСОБА_2 залишилась 1/2 частина спірного житлового будинку. Інша 1/8 частина спірного житлового будинку спадкоємцем ОСОБА_5 залишилась неоформленою.

Згідно Довідки, виданої Адміністрацією Холодногірського району Харківської міської ради 20 жовтня 2016 року, по вулиці Соколовська (попередня назва Соколова), 62 у м. Харкові зареєстровані позивач ОСОБА_1 з 1997 року та її донька ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2011 року (а.с. 10, 24).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона є сусідкою позивачки ОСОБА_1, з якою знайома з 2001 або з 2002 року. Їй відомо, що ОСОБА_1 разом з дочкою проживають у своїй частині житлового будинку з надвірними спорудами по вул. Соколовській, 62 у м. Харкові. Співвласником іншої частини житлового будинку є ОСОБА_2 та між ними склався фактичний порядок користування житловим будинком з надвірними спорудами. Про ОСОБА_5 їй нічого не відомо та вона з ним ніколи не була знайома. Зазначила також, що їй не відомо як ОСОБА_1 отримала право власності як і не відомо, чи знаходяться на її частині домоволодіння незаконні прибудови.

Аналогічні пояснення надав свідок ОСОБА_13, який є сусідом ОСОБА_1 Зазначив також, що позивачка заселилася у будинок після смерті ОСОБА_3, яка є бабусею її першого чоловіка, з яким шлюб було розірвано.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що з ОСОБА_1 вона знайома з 1997 року, разом працюють. Після розірвання шлюбу з першим чоловіком ОСОБА_1 разом з донькою проживають ІНФОРМАЦІЯ_2. Ій відомо також, що іншою співвласницею будинку є ОСОБА_2 та між ними фактично встановлений порядок користування житловим будинком з надвірними спорудами. Зазначила також, що ОСОБА_5 вона особисто не знає, однак їй відомо, що він є родичем першого чоловіка ОСОБА_1

Звертаючись з позовом до суду, позивачка, як на підставу для визнання за нею право власності за набувальною давністю на 1/8 частину вищевказаного житлового будинку, посилається на те, що більше чотирнадцяти років вона та її дочка постійно проживають у ньому. З моменту отримання права власності вона добросовісно, відкрито та безперервно володіє житловим будинком, самостійно підтримує свою частку у домоволодінні у житловому стані, сплачує за житлово-комунальні та інші послуги та зазначила, що ніхто із інших осіб не звертався із вимогами щодо володіння та користування будинком.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за позовом про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до вимог ст. 344 ЦК України позивачем не дотримано необхідних умов для набуття права власності на спірний будинок за набувальною давністю. Крім того, згідно судом першої інстанції виходив з наявності об’єктів самочинного будівництва, на яке не може бути визнано право власності за набувальною давністю.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції. Суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, що вона є добросовісним володільцем, адже не знала, що право власності на 1/8 частину зареєстровано за ОСОБА_3, висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову не спростовують.

За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов’язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред’явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК).

За змістом ст. 344 ЦК України при набувальній давності тягар доказування лягає на позивача.

З огляду на положення статті та роз’яснення, викладені в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника. При цьому добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1269 ЦПК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 прийняв спадщину, звернувшись 01 червня 1990 року до Другої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Доказів того, що ОСОБА_5 відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, матеріали справи не містять.

Факт фактичного користування позивачем 1/8 частини квартири, яка була успадкована ОСОБА_5, не є ознакою добросовісності, що унеможливлює набуття на неї права власності за давністю володіння відповідно до правил, встановлених статтею 344 ЦК України. ОСОБА_1 достовірно було відомо, що їй на праві власності належить лише 3/8 зазначеного домоволодіння, а не ? частина. Докази підтверджуючі, що ОСОБА_1 отримала 1/8 частину квартири з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на неї, не встановлено.

Разом з тим, відмовляючи у задоволені позову у зв’язку з наявністю об’єктів самочинного будівництва, судом першої інстанції не було враховано, що між позивачем та третьою вул. Соколовська, 62, м. особою встановлено фактичний порядок користування житловим будинком з надвірними спорудами. Самочинні будівлі знаходяться у користуванні ОСОБА_2 В позовній заяві позивач просила визнати право власності на 1/8 частин житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями без урахування самочинних будівель та споруд, які знаходяться у користуванні ОСОБА_2

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність виключити з мотивувальної частини рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року посилання на наявність самочинного будівництва, як правову підставу для відмови у задоволені позову. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне в цій частині змінити рішення суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 16 січня 2018 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини судового рішення посилання на наявність самочинного будівництва, як правову підставу для відмови у задоволені позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді –