Рішення № 7353526, 23.12.2009, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 2-63/09

Р І Ш Е Н Н Я

И М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2009 року м. Дніпропетровськ

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді - Грищенко В. М., при секретарі – Демченко О. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста», Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-російського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Будкомітет», ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, – Приватна фірма «Вечір», про захист авторського права, виплату компенсації та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2007 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста» (відповідача-1), Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-російського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Будкомітет» (відповідача-2) про захист авторського права, стягнення разової грошової суми (виплату компенсації) і стягнення моральної шкоди.

Заявлені позовні вимоги Позивачка обґрунтовувала тим, що вона є власником авторських майнових прав в порядку спадкування на літературні твори: «Кот Василий», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Зима», «Неприятный случай», «Как получилась зима», «Как лечили петуха», «Звездочка», автором яких є її батько ОСОБА_4, який помер 01 жовтня 1991 року. Належність їй авторських майнових прав на наведені твори підтверджується рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2006 року у справі № 2-214/06, яким встановлений факт прийняття ОСОБА_1 частини спадщини у вигляді авторського майнового права на твір-вірші ОСОБА_4 з 01 листопада 1991 року, та додатковим Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 21.09.2006 р. П’ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованим у реєстрі за № 1-5878. В листопаді 2004 року Позивачка придбала дві книги автора ОСОБА_4: «Козел Мефодій» і «Кот Василий», що були видані ТОВ «Веста» (відповідачем-1). У жовтні 2006 року Позивачка придбала книгу «Кот Василий», яка була надрукована ТОВ українсько-російським спільним підприємством з іноземними інвестиціями «Будкомітет» (відповідачем-2), та книгу «Кіт Василько», яка була надрукована ТОВ «Веста» (відповідачем-1). Оскільки згоди на видавництво зазначених книжок Позивачка не надавала, як і не видавала ліцензії, які б надавали Відповідачам право видавати дані книги без згоди власника авторських майнових прав, вважає, що Відповідачі порушили її авторські права. Посилаючись на норми Закону України «Про авторське право і суміжні права», просила стягнути з Відповідача-1 на її користь разове грошове стягнення в сумі 50 000 грн. за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права; стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-2 солідарно на її користь 10 000 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків; стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-2 солідарно на її користь 30 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди; заборонити Відповідачу-1 та Відповідачу-2 опублікування літературних творів ОСОБА_4: ОСОБА_5», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Зима», «Неприятный случай», «Как случилась зима», «Как лечили петуха», «Звездочка»; зобов’язати Відповідача-1 та Відповідача-2 припинити розповсюдження книг ОСОБА_4: «Кот Василий», «Козел Мефодий», «Кіт Василько»; зобов’язати Відповідача-1 та Відповідача-2 опублікувати за власний рахунок в офіційних друкованих виданнях відомості про допущене порушення авторського майнового права Позивача.

У квітні 2007 року Позивачка ОСОБА_1 подала заяву про зміну позовних вимог, виклала позовну заяву у новій редакції та залучила у якості Відповідача-3 ОСОБА_2. У заяві про зміну позовних вимог зазначала, що вважає ОСОБА_2 причетним до видавництва книги ОСОБА_4 «Кот Василий», на обкладинці якої він зазначений, як особа «відповідальна за випуск». У зміненому позові просила: - стягнути з Відповідача-1 на її користь разове грошове стягнення в сумі 50 000 грн. за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права; - стягнути з Відповідача-1, Відповідача-2 та Відповідача-3 солідарно на її користь 10 000 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків; - стягнути з Відповідача-1, Відповідача-2 та Відповідача-3 солідарно на її користь 30 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди; - заборонити Відповідачу-1, Відповідачу-2, Відповідачу-3 опублікування літературних творів ОСОБА_4: ОСОБА_5», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Зима», «Неприятный случай», «Как случилась зима», «Как лечили петуха», «Звездочка»; - зобов’язати Відповідача-1, Відповідача-2, Відповідача-3 припинити розповсюдження книг ОСОБА_4: «Кот Василий», «Козел Мефодий», «Кіт Василько»; зобов’язати Відповідача-1, Відповідача-2, Відповідача-3 опублікувати за власний рахунок в офіційних друкованих виданнях відомості про допущене порушення авторського майнового права Позивача.

У судовому засіданні Позивачка та її представник, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, підтримали заявлені вимоги, просили їх задовольнити.

Представник ТОВ «Веста» (відповідача-1) позовні вимоги не визнав. Заперечення проти позову мотивував тим, що використання творів ОСОБА_4 (у тому числі їх видавництво та переклад на українську мову) здійснювалось Відповідачем-1 на підставі ліцензійного авторського договору, укладеного 10.04.2001 р. між ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» та ТОВ «Веста», яким останньому було надано не виключне право (ліцензія) на використання літературних творів «Кот Василий» та «Козел Мефодий» автора ОСОБА_4. Під час укладання зазначеного договору представники ТОВ НІЦ «Ранок» запевнили, що їх товариству автором творів передані майнові авторські права і воно є законним суб’єктом авторського права. Представники ТОВ НІЦ «Ранок» продемонстрували випущені ними раніше видання з творами ОСОБА_4, показали оригінал авторського договору, однак залишити його копію відмовились, обґрунтовуючи це тим, що умови авторського договору є конфіденційною інформацією і автор заперечує проти розповсюдження копій цього договору. Підстав сумніватись у наявності у ТОВ НІЦ «Ранок» прав на твори ОСОБА_4 не було, а тому ТОВ «Веста» уклало запропонований договір та правомірно видавало твори ОСОБА_4

Представник ТОВ українсько-російського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Будкомітет» (відповідача-2) позовні вимоги не визнав. Зазначав, що Відповідач-2 не є видавництвом, не займається видавницькою діяльністю, не зареєстроване у Державному реєстрі України видавників, виготівників та розповсюджувачів видавничої продукції та ніколи не видавав продукцію, що порушила авторські права Позивачки. Напис на обкладинці контрафактної книги «Друкарня «Будкомітет», 49036, м. Дніпропетровськ, вул. К. Лібкнехта, 44» не є доказом причетності Відповідача-2 до видавництва контрафактної продукції.

ОСОБА_2 (відповідач-3) проти заявлених до нього позовних вимог заперечував та зазначав, що ніколи не порушував належних Позивачці авторських майнових прав, ніколи не був ані замовником, ані видавником, ані розповсюджувачем творів ОСОБА_4 Він будь-коли та будь з ким не укладав договорів на видавництво та розповсюдження творів ОСОБА_4 та не отримував у Книжковій палаті України міжнародний стандартний номер книги (ISBN), зазначений на контрафактних книгах, який ідентифікує книгу конкретного видавника. Як його прізвище та ім’я опинились на обкладинці книги «Кот Василий» поряд з написом «відповідальний за випуск» та яка особа могла їх там зазначити, він не знає та пояснити суду не може.

За клопотанням Позивачки до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову, було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю науково-інформаційний центр «Ранок» (м. Харків).

29.01.2008 р. від Головного управління статистики у Харківський області на запит суду надійшов лист № 46/2-249 від 21.01.2008 р., з якого вбачалось, що Товариство з обмеженою відповідальністю науково-інформаційний центр «Ранок» (ідентифікаційний код 25182781) змінено в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України на Приватна фірма «Вечір» в червні 2001 року на підставі рішення виконавчого комітету Міської ради м. Харкова від 13.06.2001 р. №Ю0023424. Станом на 21.01.2008 р. ПП «Вечір» (ідентифікаційний код 25182781) числиться в ЄДРПОУ, як юридична особа.

У лютому 2008 року за клопотанням Позивачки до участі у справі у якості співвідповідача був залучений ОСОБА_3, якому, за повідомленням Книжкової палати України ім. Івана Федорова, був наданий у користування ISBN 966-7681-04-1, під яким була випущена книга «Кот Василий». Позивачка, у зв’язку з цим, надала суду уточнену позовну заяву, викладену у новій редакції, в якій Позивачка Відповідачем-4 зазначила приватного підприємця ОСОБА_3, третьою особою – Приватну фірму «Вечір» (правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю науково-інформаційного центра «Ранок») і просила: - визнати недійсним ліцензійний авторський договір, укладений 10.04.2001 р. між ТОВ Науково-інформаційний центр «Ранок» та ТОВ «Веста», яким ТОВ «Веста» було надано не виключне право (ліцензія) на використання літературних творів «Кот Василий» та «Козел Мефодий», автор ОСОБА_4; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста» (відповідача-1) на її користь компенсацію (разове грошове стягнення) в розмірі 50 000, 00 грн. за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права Позивача, та моральну шкоду, завдану порушенням авторського права Позивача, у розмірі 10 000, 00 грн.; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-російського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Будкомітет» (відповідача-2) на її користь компенсацію (разове грошове стягнення) в розмірі 50 000, 00 грн. за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права Позивача, та моральну шкоду, завдану порушенням авторського права Позивача, у розмірі 10 000, 00 грн.; - стягнути з ОСОБА_2 (відповідача-3) на її користь компенсацію (разове грошове стягнення) в розмірі 10 000, 00 грн. за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права Позивача, та моральну шкоду, завдану порушенням авторського права Позивача, у розмірі 5 000, 00 грн.; - стягнути з ОСОБА_3 на її користь компенсацію (разове грошове стягнення) в розмірі 50 000, 00 грн. за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права Позивача, та моральну шкоду, завдану порушенням авторського права Позивача, у розмірі 10 000, 00 грн.; - заборонити Відповідачам опублікування літературних творів ОСОБА_4: ОСОБА_5», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Зима», «Неприятный случай», «Как случилась зима», «Как лечили петуха», «Звездочка»; - зобов’язати Відповідачів припинити розповсюдження книг ОСОБА_4: «Кот Василий», «Козел Мефодий», «Кіт Василько»; - зобов’язати Відповідачів опублікувати за власний рахунок в офіційних друкованих виданнях відомості про допущене порушення авторського майнового права Позивача. У подальшому Позивачка надала заяву про уточнення заявлених позовних вимог та виклала позовні вимоги у редакції, за якою вона виключила з тексту позовних вимог слова «разове грошове стягнення» та «за рахунок доходів, отриманих внаслідок порушення авторського права Позивача», залишивши інший зміст позовних вимог без змін.

ОСОБА_3 (відповідач-4) проти заявлених до нього позовних вимог заперечував. Суду пояснив, що зареєстрований, як приватний підприємець, займався торгівлею книжками та мав намір займатись видавничою діяльністю. Позивачку ОСОБА_1 він знає особисто, оскільки зустрічався з нею для отримання згоди на видавництво творів, автором яких є її батько ОСОБА_4 Видавництво книги «Кот Василий» автора ОСОБА_4 під ISBN 966-7681-04-1 він здійснював у 2001 році за усною згодою Позивачки, а тому не вважає, що допустив порушення її авторських майнових прав. За використання ним творів ОСОБА_4, Позивачка отримала від нього гонорар у розмірі 2000 гривень. Друкувались книжки у м. Харкові, але ж де конкретно – він не знає, оскільки цим займались невідомі йому особи, з якими він познайомився на книжковому ринку у м. Дніпропетровську. Цим особам він передавав макет книги та гроші, а вони йому – надруковані книжки. Чому на обкладинці книги «Кот Василий» були зазначені друкарня «Будкомітет» та ОСОБА_2, як відповідальний за випуск, він суду пояснити не може, але ж може підтвердити, що у друкарні «Будкомітет», розташованої по вул. К. Лібкнехта, 44 у м. Дніпропетровську, ця книга не друкувалась, а ОСОБА_2 участі в її видавництві не приймав.

Позивачка ОСОБА_1 суду пояснила, що нею у 2003 році були придбані книги «Козел Мефодий» (наклад 6500 примірників) та «Кот Василий» (наклад 5000 примірників) автора ОСОБА_4, випущені у друкарні «Будкомітет». 13.08.2003 року нею на адресу друкарні «Будкомітет» (вул. К. Лібкнехта, 44 у м. Дніпропетровську), зазначену на обкладинці книги, був направлений претензійний лист, в якому вона повідомляла про порушення її авторських майнових прав, вимагала припинити тиражування та розповсюдження творів ОСОБА_4 без її згоди, вимагала опублікувати в засобах масової інформації повідомлення про допущені порушення її авторського права, вимагала відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушенням авторського права, у розмірі 3000 гривень. Через декілька днів після того, як вона направила зазначений претензійний лист, до неї подзвонив ОСОБА_3, повідомив про те, ще це саме він здійснив видавництво книг «Кот Василий» та «Козел Мефодий», щодо яких вона направила претензію друкарні «Будкомітет», та запропонував зустрітись для врегулювання відносин. При особистої зустрічі він підтвердив свою причетність до видавництва творів її батька та запропонував виплатити Позивачці 3000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди. Позивачка погодилась отримати компенсацію моральної шкоди та не звертатись до суду за захистом належних їй авторських прав, але ж за умови, що ОСОБА_3 припинить відтворення, тиражування та розповсюдження творів її батька без її згоди на це. З 3000 гривень, які ОСОБА_3 пообіцяв їй виплатити в якості компенсації моральної шкоди, ним було виплачено лише 2000 гривень. У жовтні 2006 року Позивачка придбала книгу «Кот Василий» автора ОСОБА_4, випущену вже іншим накладом – 7500 примірників у друкарні «Будкомітет», після чого і подала до суду відповідний позов.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що він та ОСОБА_3 (відповідач-4) мали намір відкрити своє видавництво. Разом з ОСОБА_3 він зустрічався з Позивачкою, яка усно дозволила їм видавати твори її батька ОСОБА_4 Будь-яких договорів в письмовій формі ними з ОСОБА_1 не укладалось.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_3 (відповідача-4), з позивачкою ОСОБА_1 він не знайомий. ОСОБА_3 позичав у нього 3000 гривень на видавництво книг.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні суду пояснила, що її чоловік ОСОБА_9 був художником та робив ілюстрації до творів ОСОБА_4, тому вона знала ОСОБА_4, знає і його доньку – позивачку ОСОБА_1 У друкарні «Будкомітет» вона офіційно не працювала, але ж бувала там, оскільки знайома зі ОСОБА_10, який є представником відповідача-2 у цьому процесі. Саме цим вона може пояснити той факт, що на повідомленні про вручення претензійного листа ОСОБА_1, направленого на адресу друкарні «Будкомітет», стоїть підпис «Любарська».

У процесі розгляду справи судом надавалось доручення Дзержинському районному суду м. Харкова допитати в якості свідка ОСОБА_11, який був засновником та директором ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» та підписував ліцензійний авторський договір від 10.04.2001 р., укладений з ТОВ «Веста» (відповідачем-1 по справі), яке було залишено без виконання, у зв’язку з тим, що ОСОБА_11 не з’явився на виклик суду. У процесі розгляду справи судом надавалось доручення Жовтневому районному суду м. Харкова допитати в якості свідка ОСОБА_12, яка була учасником ТОВ «Веста» (відповідача-1 по справі) та працювала головним бухгалтером у ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок», яке було залишено без виконання, у зв’язку з тим, що ОСОБА_12 не мешкає за зазначеною адресою.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником авторських майнових прав в порядку спадкування на літературні твори: «Кот Василий», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Зима», «Неприятный случай», «Как получилась зима», «Как лечили петуха», «Звездочка», автором яких є її батько ОСОБА_4, що підтверджується рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.03.2006 року у справі № 2-214/06, яким встановлений факт прийняття ОСОБА_1 частини спадщини у вигляді авторського майнового права на твір-вірші ОСОБА_4 з 01 листопада 1991 року, додатковим Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 21.09.2006 р. П’ятою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованим у реєстрі за № 1-5878, та не оскаржується Відповідачами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» літературні твори є об'єктами авторського права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає право особі, що має авторські права право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст.20 Закону України «Про авторське право і суміжні права», перекладачі і (або) автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права», спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Судом встановлено, що ТОВ «Веста» (відповідач-1) видало:

- книгу «Козел Мефодій» (підписана до друку 20.04.2002 р.), ISBN 966-679-423-3, у якій містився вірш автора ОСОБА_4 «Козел Мефодий», перекладений на українську мову. На обкладинці книги зазначено, що видання здійснено за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок», 2002;

- книгу під назвою «Кот Василий» (підписана до друку 20.05.2003 р.), ISBN 966-314-064-Х, у якій містились вірші автора ОСОБА_4 на російській мові: «Кот Василий», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Как лечили петуха», «Зима», «Неприятный случай», «Как получилась зима». На обкладинці книги зазначено, що видання здійснено за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок», 2003;

- книгу під назвою «Кіт Василько» (підписана до друку 20.05.2003 р.), ISBN 966-314-065-8, у якій містились вірші автора ОСОБА_4 на українській мові: «Кіт Василько», «Лев», «Козел Мефодій», «Як півня лікували», «Цвіркун», «Зима», «Нерпиємний випадок», «Як вийшла зима». На обкладинці книги зазначено, що видання здійснено за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок», 2003.

Листом Державної наукової установи «Книжкова палата України ім. І. Федорова» за вих. № 599/02 від 13.08.2007 р., наданого на запит суду, підтверджено, що міжнародні стандартні номери ISBN 966-679-423-3; ISBN 966-314-064-Х; ISBN 966-314-065-8), які зазначені на книгах «Кот Василий», «Козел Мефодій», «Кіт Василько», були надані у користування ТОВ «Веста» (м. Харків).

Правомірність своїх дій по відтворенню, перекладу та розповсюдженню творів ОСОБА_4 ТОВ «Веста» (відповідач-1) обґрунтовує наявністю у нього не виключного права (ліцензії) на використання літературних творів «Кот Василий» та «Козел Мефодий» автора ОСОБА_4, яке було надано йому Товариством з обмеженою відповідальністю науково-інформаційний центр «Ранок» (ідентифікаційний номер у ЄДРПОУ 25182781) на підставі ліцензійного авторського договору, укладеного 10.04.2001 р. між ТОВ Науково-інформаційний центр «Ранок» та ТОВ «Веста». Наявність такого права у ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» Відповідач-1 письмовими доказами не підтверджує, зазначивши у своїх письмових поясненнях від 25.09.2008 р., що права на використання цих творів належать ТОВ НІЦ «Ранок» на підставі авторського договору з автором, оригінал якого їм надавався лише для огляду.

Як вбачається зі ст. 27 Закону України «Про авторське право та суміжні права» (у редакції, що діяла на момент укладання ліцензійного авторського договору від 10.04.2001 р.), майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі. Автор або інша особа, що має авторське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Передача (відступлення) авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором. Таким чином, передати ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» права щодо використання творів ОСОБА_4 міг тільки сам автор або його спадкоємиця – позивачка ОСОБА_1

Автор ОСОБА_4 помер 01 жовтня 1991 року, що підтверджується Свідоцтвом про його смерть серії І-КИ № 002271.

ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» (ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 25182781) було зареєстровано, як юридична особа, 21 листопада 1997 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що автор ОСОБА_4 не міг передати будь-які авторські права ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок», оскільки до дати державної реєстрації цього товариства помер. Належних доказів на спростування цього висновку Відповідач-1 не надав. Суд погоджується з доводами представника Позивачки про те, що ОСОБА_4 взагалі не міг передати свої авторські права будь-якому господарському товариству, оскільки Закон України «Про господарські товариства» був прийнятий 19.09.1991 р., а набрав чинності 11.10.1991 р. (тобто після смерті ОСОБА_4Г.).

Єдиний спадкоємець автора ОСОБА_4 – позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила, що права на використання творів її батька вона ані ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок», ані іншій особі не передавала.

Приватна фірма «Вечір», яка є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю науково-інформаційного центру «Ранок» та третьою особою по справі, у судове засідання не з’явилась, пояснень та доказів щодо правомірного набуття прав на використання творів ОСОБА_4 не надала.

Таким чином, ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» передало ТОВ «Веста» за ліцензійним авторським договором від 10.04.2001 р. права на використання творів ОСОБА_4, яких у ТОВ НІЦ «Ранок» не було. ТОВ НІЦ «Ранок» та ТОВ «Веста» уклали між собою договір, який суттєво погіршив становище Позивачки та позбавив Позивачку права на отримання винагороди за використання творів її батька ОСОБА_4

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права» предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України «Про авторське право та суміжні права» (у редакції, що діяла на момент укладання ліцензійного авторського договору від 10.04.2001 р.), умови договору, що погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно із становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (у редакції 1963 р., що діяла на момент укладення ліцензійного авторського договору від 10.04.2001 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на наведене, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним ліцензійного авторського договору, укладеного 10.04.2001 р. між ТОВ науково-інформаційний центр «Ранок» та ТОВ «Веста», яким ТОВ «Веста» було надано не виключне право (ліцензія) на використання літературних творів «Кот Василий» та «Козел Мефодий», автор ОСОБА_4, підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним зазначеного ліцензійного авторського договору, судом також враховані обставини, які на думку суду, ставлять під сумнів доводи Відповідача-1 про те, що він дійсно діяв на підставі ліцензійного авторського договору та виконував його умови. Відповідно до п. 2.3. цього ліцензійного авторського договору від 10.04.2001 р. на всіх примірника книг, випущених у світ згідно цього ліцензійного договору, ліцензіат ТОВ «Веста» повинно було забезпечити наявність знаку охорони авторського права, який складався з латинської літери «С», яка обведена колом, та напису біля цієї літери «ТОВ НІЦ «РАНОК», 2001 рік». Разом з тим судом встановлено, що на обкладинках всіх книжок з творами ОСОБА_4, які були видані ТОВ «Веста», зазначено, що їх видання здійснено за ліцензією ТОВ Видавництво «Ранок», а знак охорони авторського права, зазначений внизу обкладинки, складається з елементів: © ТОВ Видавництво «Ранок», 2002 або 2003. Позивачем надані докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Видавництво «Ранок» (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 31060300, зареєстроване 18.07.2000 р. виконавчим комітетом Харківської міської ради, юридична адреса: АДРЕСА_1) є іншою юридичною особою ніж Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-інформаційний центр «Ранок», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 25182781 (правонаступник – Приватна фірма «Вечір»), яке не має ніякого відношення до використання творів ОСОБА_4, не видавало будь-яких ліцензій, що підтвердив представник Відповідача-1 у судовому засіданні.

За змістом ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав, є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Позивачка має право заявляти вимоги про виплату компенсації за порушене авторське право, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, вимагати публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень, вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Відповідно до ч. 2 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, суд має право постановити рішення чи ухвалу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування (п. «а» ч. 2 ст. 52 зазначеного Закону); про виплату компенсації , що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (п. «г» ч. 2 ст. 52 зазначеного Закону); про заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав (п. «д» ч. 2 ст. 52 зазначеного Закону).

Матеріалами справи підтверджується факт порушення ТОВ «Веста» (відповідачем-1) майнового авторського права Позивачки, що полягає у використанні без її згоди літературних творів ОСОБА_4. Ліцензійний авторський договір від 10.04.2001 р., укладений між ТОВ НІЦ «Ранок» та ТОВ «Веста», не може бути правовою підставою для використання творів ОСОБА_4 «Кот Василий» и «Козел Мефодий», оскільки суд прийшов до висновку про визнання його недійсним, а недійсна угода не може створювати правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних з його недійсністю. Крім того, за ліцензійним авторським договором від 10.04.2001 р. ліцензіату ТОВ «Веста» було надано не виключне право (ліцензія) на використання лише таких літературних творів автора ОСОБА_4, як «Кот Василий» та «Козел Мефодий». Прав на використання творів «Лев» («Лев»), «Как лечили петуха» («Як півня лікували»), «Сверчок» («Цвіркун»), «Зима» («Зима»); «Неприятный случай» («Неприємний випадок»); «Как получилась зима» («Як вийшла зима»), які увійшли у видання під назвою «Кіт Василько» (ISBN 966-314-065-8) та «Кот Василий» (ISBN 966-314-064-Х), у тому числі прав на їх переклад, Відповідачу-1 за ліцензійним авторським договором від 10.04.2001 р. не надавалось. Тому суд вважає обґрунтованими вимоги Позивачки про стягнення з ТОВ «Веста» (відповідача-1) компенсації, яка є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, що застосовується як альтернативний захід замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації суд враховує обсяг порушення та вважає, що стягненню з Відповідача-1 підлягає компенсація в розмірі заявлених позовних вимог - 50 000 гривень, що становить 67,20 мінімальних заробітних плат станом на дату ухвалення рішення та яка визначена з дотриманням приписів п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

В частині відшкодування моральної шкоди вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 5 000 гривень. Задовольняючи вимоги про стягнення з Відповідача-1 моральної шкоди, суд приймає до уваги доводи Позивачки про те, що Відповідач-1, без її згоди, здійснив переклад на українську мову літературних творів ОСОБА_4: «Кот Василий», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Как лечили петуха», «Зима», «Неприятный случай», «Как получилась зима», які в оригіналі написані російською мовою. Внаслідок невдалого перекладу ці літературні твори було перекручено і спотворено, в них було вкладено інший літературний зміст, було змінено їх літературну форму, порушена цілісність сприйняття творів читачами, завдана шкода честі та репутації автора і його правонаступників. Це є негативним явищем для Позивачки, у зв’язку з чим вона зазнала моральних страждань.

Суд також вважає за можливе задовольнити вимоги Позивачки про заборону Відповідачу-1 опублікування літературних творів ОСОБА_4, зобов’язання Відповідача-1 припинити розповсюдження літературних творів ОСОБА_4, зобов’язання Відповідача-1 опублікувати за власний рахунок в офіційних друкованих виданнях відомостей про допущене порушення авторського майнового права Позивачки, оскільки ці вимоги є обґрунтованими, пов’язані із захистом порушеного авторського права та передбачені Законом України «Про авторське право і суміжні права».

Що стосується вимог Позивачки, пред’явлених до інших Відповідачів, то суд, з урахуванням обставин справи, приходить до висновку про повне задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_3 (відповідача-4) про стягнення компенсації, заборону опублікування, припинення розповсюдження літературних творів ОСОБА_4, зобов’язання опублікування відомостей про допущене порушення авторського права Позивачки і часткове задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Судом встановлено та не заперечується самим Відповідачем-4, що він видавав книгу під назвою «Кот Василий», ISBN 966-7681-04-1, в якій містились вірші автора ОСОБА_4 на російській мові: «Зима», «Кот Василий», «Неприятный случай». Використання літературних творів ОСОБА_4 Відповідач-4 вважає правомірним і посилається на усну домовленість з Позивачкою про видання ним зазначених творів. Однак, Позивачка заперечує надання згоди на видання Відповідачем-4 творів її батька, оскільки ОСОБА_3 зустрічався з нею і виплатив 2000 гривень в якості компенсації моральної шкоди вже після того, як здійснив без її згоди видання книг, а потім здійснив їх повторне видання іншим, ще більшим, накладом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

Відповідно до ч.1 ст. 44 ЦК УРСР (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми, п овинні укладатись у письмовій формі. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (ст. 46 ЦК УРСР). З огляду на наведене, враховуючи вимоги закону про обов’язкову письмову форму договору щодо використання твору та розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, суд доходить до висновку, що доводи Відповідача-4 про укладення з Позивачкою такого договору в усній формі не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, та вважає, що використання літературних творів без письмового договору є порушенням майнових авторських Позивачки. При визначенні компенсації суд враховує обсяг порушення та вважає, що стягненню з Відповідача-4 підлягає компенсація в розмірі заявлених позовних вимог - 50 000 гривень, що становить 67,20 мінімальних заробітних плат станом на дату ухвалення рішення та яка визначена з дотриманням приписів п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права». В частині відшкодування моральної шкоди вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 5 000 гривень.

В частині вимог до Відповідача-2 та Відповідача-3 суд залишає позов без задоволення, оскільки вважає не доведеним Позивачкою факт вчинення ними дій, які визнаються порушенням авторського права.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», позивачі за позовами, що випливають з авторського права, звільняються від сплати державного мита. Відповідно до ч. 2 ст. 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Таким чином, з Відповідача-1 т а Відповідача-4 слід стягнути судовий збір на користь держави в порядку ст. 88 ч. 2 ЦПК України, так як позивач під час подання позову до суду був звільнений від їх сплати, а також покласти на цих Відповідачів витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи, сплачені Позивачкою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 15, 20, 29, 33, 50-52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст.ст. 44, 46, 48, 472 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 261, 420, 424, 426, 431-433, 439-446 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним ліцензійний авторський договір, укладений 10.04.2001 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-інформаційний центр «Ранок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веста», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Веста» було надано не виключне право (ліцензія) на використання літературних творів «Кот Василий» та «Козел Мефодий», автор ОСОБА_4.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста» на користь ОСОБА_1 Олексівїни компенсацію в розмірі 50 000, 00 грн. (п’ятдесят тисяч гривень 00 коп.), моральну шкоду, завдану порушенням авторського права Позивача, у розмірі 5 000, 00 грн. (п’ять тисяч гривень 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судом справи у розмірі 15,00 грн., а всього стягнути 55 015, 00 грн. (п’ятдесят п’ять тисяч п'ятнадцять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 50 000, 00 грн. (п’ятдесят тисяч гривень 00 коп.), моральну шкоду, завдану порушенням авторського права Позивача, у розмірі 5 000, 00 грн. (п’ять тисяч гривень 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судом справи у розмірі 15,00 грн., а всього стягнути 55 015, 00 грн. (п’ятдесят п’ять тисяч п'ятнадцять гривень 00 копійок).

Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Веста» та ОСОБА_3 опублікування літературних творів автора ОСОБА_4: ОСОБА_5», «Лев», «Сверчок», «Козел Мефодий», «Зима», «Неприятный случай», «Как случилась зима», «Как лечили петуха», «Звездочка».

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста» та ОСОБА_3 припинити розповсюдження книг автора ОСОБА_4: «Кот Василий», «Козел Мефодий», «Кіт Василько».

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста» та ОСОБА_3 опублікувати за власний рахунок в офіційних друкованих виданнях відомості про допущене порушення авторського майнового права ОСОБА_1.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста» на користь держави державне мито у розмірі 750 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави державне мито у розмірі 750 гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: В.М. Грищенко