Постанова № 73529102, 20.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«20» квітня 2018 року

м. Харків

справа № 644/6431/17-ц

провадження № 22ц/790/2492/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016», Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2018 року в складі судді Шевченка С.В.,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016», Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» про визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» укладено генеральну угоду на три кредитні договори № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року, № 010/-2/07-01-0101-08 від 07 лютого 2008 року, № 010-2/07-01-0513-08 від 19 червня 2008 року.

Зазначив, що у рахунок забезпечення належного виконання зобов’язань за кредитними договорами 29 липня 2007 року між ним та банком укладено договір іпотеки № 687/1-07, а 07 лютого 2008 року укладено договір № 1 про внесення змін до іпотечного договору, за яким предметом іпотеки є нежитлова будівля літ. Б-3 по провулку Микитинському № 28/1 в м. Харкові.

Вказав, що у липні 2017 року він дізнався про те, що на розгляді у Червонозаводському районному суді м. Харкова знаходиться цивільна справа № 646/4215/17-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» до нього про стягнення заборгованості у розмірі 27 075 012,48 грн. за вказаними кредитними договорами.

Зазначив, що під час ознайомлення з матеріалами вказаної справи йому стало відомо, що 18 квітня 2016 року Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль» згідно договору факторингу передав Публічному акціонерному товариству «Артем-Банк» право вимоги за кредитними договорами, а товариство передав банку загальну суму фінансування.

18 квітня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк» згідно договору факторингу передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», яке внесено до Державного реєстру фінансових установ, право вимоги за кредитними договорами, а товариство передав Публічному акціонерному товариству «Артем-Банк» загальну суму фінансування.

28 квітня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» за договором відступлення права вимоги № 280416 передав право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення Товариству з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016».

Зазначив, що листом № 6842/16-12 від 01 вересня 2017 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг повідомила його, що операція з уступки права вимоги на умовах, передбачених договором відступлення права вимоги № 280416 від 28 квітня 2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» є фінансовою послугою, а оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» не внесено до Державного реєстру фінансових установ, не отримував ліцензію у сфері фінансових послуг, то воно не мало право на укладення даного договору.

Вважав, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги в частині відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року, № 010/-2/07-01-0101-08 від 07 лютого 2008 року, № 010-2/07-01-0513-08 від 19 червня 2008 року, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» та ним, не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки фактором за договором відступлення прав вимоги є Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016», яке не набуло статусу банківської чи фінансової установи та не має права надавати фінансові послуги.

Просив визнати договір відступлення права вимоги № 280416 від 28 квітня 2016 року, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» в частині відступлення права вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року, № 010/-2/07-01-0101-08 від 07 лютого 2008 року, № 010-2/07-01-0513-08 від 19 червня 2008 року, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1, недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» не є і не може бути належним кредитором, тому є неправомочною особою у кредитних зобов’язаннях; що судом першої інстанції не з’ясовано, чи могло Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» укладати спірний договір за умови існування прямої заборони та не надано оцінки його доводам в частині порушення його прав.

12 квітня 2018 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» надійшов відзив, в якому погоджується з рішенням суду, а апеляційну скаргу вважає необгрунтованою. При цьому зазначив, що оспорюваний договір не є договором факторингу, оскільки заміна кредитора не призводить ані до збільшення, ані до зменшення обсягу зобов’язань ОСОБА_1

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що його цивільне право порушено, невизнано та оспорювано.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 687, договір № 1 про внесення змін від 07 лютого 2008 року, а також: кредитний договір № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року, додатковий договір від 29 серпня 2007 року до кредитного договору № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року та додатковий договір № 2 від 03 березня 2009 року до кредитного договору № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року; кредитний договір № 010-2/07-01-0101-08 від 07 лютого 2008 року, додатковий договір № 1 від 19 грудня 2008 року до кредитного договору № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року; кредитний договір № 010-2/07-01-0513-08 від 19 червня 2008 року.

18 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги).

Пунктом 2 зазначеного договору факторингу (портфельне відступлення прав вимоги) передбачено, що в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, фактор зобов’язується передати (сплатити) клієнту загальну суму фінансування, а клієнт відступає (передає) факторові права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій до відступлення, на умовах та в обсязі, що будуть існувати станом на дату відступлення прав вимоги. Загальний розмір прав вимоги визначений в реєстрі кредитних операцій до відступлення на дату укладення договору. Розмір прав вимоги, що відступається згідно умов даного договору на дату відступлення прав вимоги, фіксується в реєстрі відступлених прав вимоги. Відступлення фактору зазначених в реєстрі кредитних операцій до відступлення (додаток № 1 до договору) прав вимоги відбувається в дату відступлення прав вимоги за умовами виконання фактором умов оплаті згідно п.3.1. договору та з моменту підписання сторонами реєстру відступлених прав вимоги. З дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в реєстрі відступлених прав вимоги, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за відповідними кредитними договорами та набуває всіх прав за ними. Права вимоги переходять до фактора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотнього відступлення. Фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі фактором у клієнта прав вимоги та набуття фактором прав вимоги на борг.

Відповідно до пункту 2.11 цього договору фактор після дати відступлення прав вимоги має право: здійснювати будь-які не заборонені чинним законодавством України дії для реалізації прав вимоги та/або отримання боргу від позичальників особисто або уповноважувати на це третіх осіб (зокрема, шляхом укладення відповідних договорів доручення); здійснювати будь-які передбачені чинним законодавством України дії, пов’язані з набутими правами вимоги, в тому числі щодо укладення мирової угоди, реструктуризації боргу, повного чи часткового прощення суми боргу, відмови від примусового стягнення заборгованості та інше; здійснювати нарахування та стягнення процентів за кредитними договорами, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушенням позичальниками грошових зобов’язань за умови дотримання вимог чинного законодавства України та умов кредитних договорів; розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступне відступлення прав вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну.

18 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги).

Пунктом 2 зазначеного договору факторингу (портфельне відступлення прав вимоги) передбачено, що в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, фактор зобов’язується передати (сплатити) клієнту загальну суму фінансування, а клієнт відступає (передає) факторові права вимоги, вказані в реєстрі кредитних операцій до відступлення, на умовах та в обсязі, що будуть існувати станом на дату відступлення прав вимоги. Загальний розмір прав вимоги визначений в реєстрі кредитних операцій до відступлення на дату укладення договору. Розмір прав вимоги, що відступається згідно умов даного договору на дату відступлення прав вимоги, фіксується в реєстрі відступлених прав вимоги. Відступлення фактору зазначених в реєстрі кредитних операцій до відступлення (додаток № 1 до договору) прав вимоги відбувається в дату відступлення прав вимоги за умовами виконання фактором умов оплаті згідно п.3.1. договору та з моменту підписання сторонами реєстру відступлених прав вимоги. З дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в реєстрі відступлених прав вимоги, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за відповідними кредитними договорами та набуває всіх прав за ними. Права вимоги переходять до фактора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотнього відступлення. Фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі фактором у клієнта прав вимоги та набуття фактором прав вимоги на борг.

28 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» укладено договір відступлення права вимоги № 280416.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору відступлення права вимоги № 280416 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв’язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, первісним кредитором новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором (набуває права кредитора) за кредитними договорами, а також стає кредитором (набуває права кредитора) за договорами забезпечення. За цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржників належного та реального виконання зобов’язання по поверненню основної суми заборгованості за кредитом, нарахованими процентами за користування кредитом згідно з кредитними договорами, сплати штрафних санкцій тощо, а також інші права, належні первісному кредитору згідно кредитних договорів та договорів забезпечення. Розрахунок заборгованості на дату відступлення наведений в додатку № 3 до договору. Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту укладення цього договору.

Пунктом 2 цього договору передбачено, що новий кредитор зобов’язаний перерахувати первісному кредитору на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Артем-Банк» суму відшкодування (компенсації) за відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами забезпечення в розмірі 1 005 000,00 грн., в день підписання цього договору. Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за кредитними договорами та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою первісному кредитору за здійснене відступлення права вимоги.

Згідно пункту 5.3 цього договору новий кредитор після переходу до нього прав кредитора за кредитними договорами, договорами забезпечення користується цими правами на власний розсуд, в тому числі має право відступити право вимоги за кредитними договорами та/або договорами забезпечення будь-якій третій особі, розірвати кредитні договори та/або договори забезпечення тощо.

28 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» складено акт прийому-передачі документів до договору відступлення права вимоги від 28 квітня 2016 року на виконання підпунктів 2.2.1 пункту 2.2 договору відступлення права вимоги від 28 квітня 2016 року.

23 травня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» укладено договір відступлення права за договором іпотеки.

Відповідно до пункту 1 цього договору відступлення права за договором іпотеки здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права, включаючи: всі права цедента як іпотекодержателя, що передбачені умовами договору іпотеки; право звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до договору іпотеки. Права вимоги за договором іпотеки набуті цедентом у Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» на підставі договору відступлення права за договором іпотеки від 18 квітня 2016 року.

Відповідно до пункту 2 цього договору права за договором іпотеки вважаються переданими (відступленими) з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору. З моменту передання (відступлення) прав за договором іпотеки цесіонарій замінює цедента у правовідносинах, які склалися між ним та іпотекодавцем за договором іпотеки. В день підписання та нотаріального посвідчення цього договору, але не раніше дати відступлення прав за договором іпотеки згідно пункту 2.1 цього договору, цедент зобов’язаний передати цесіонарію зазначені в додатку № 1 до даного договору документи, що засвідчують права, які передаються за цим договором та документи судових справ та/або виконавчих проваджень, які безпосередньо стосуються договору іпотеки (за наявності таких). Передача документів оформлюється шляхом підписання уповноваженими особами сторін та скріплення печатками сторін акту приймання-передачі документів, який після його підписання уповноваженими представниками сторін, буде вважатись невід’ємною частиною цього договору. Після відступлення прав за договором іпотеки згідно пункту 2.1 цього договору цедент зобов’язаний повідомити іпотекодавця за договором іпотеки про таке відступлення шляхом направлення відповідного повідомлення.

Відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 6842/16-12 від 01 вересня 2017 року за результатами розгляду інформації та копій документів, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» на вимогу Нацкомфінпослуг встановлено, що у зв’язку із тим, що договором факторингу від 18 квітня 2016 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (новий кредитор) передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі, то воно повинно здійснюватись відповідно до положень глави 73 ЦК України.

Інформація про Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилась, статусу фінансової установи зазначена юридична особа не набувала, ліцензії на надання фінансових послуг не отримувала.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за договором про відступлення права вимоги № 280416 від 28 квітня 2016 року, то Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» відповідно до вимог глави 73 ЦК України не мало право відступати або зобов’язатись відступити Товариству з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), набуте за договором факторингу від 18 квітня 2016 року.

За результатами розгляду інформації та копій документів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» на вимогу Нацкомфінпослуг, складено акт про правопорушення, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» на ринку фінансових послуг та розпочато провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За змістом частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договір цесії визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (частина 1 статті 1084 ЦК України), за відсутності обов’язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації такого договору, як договір факторингу. В такому випадку (відсутність плати первісного кредитора за надані йому послуги) між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Законодавче обмеження щодо наступного відступлення фактором права грошової вимоги спрямоване на те, щоб запобігти збільшенню збитків, які може понести клієнт у зв’язку з таким відступленням.

Частина 2 статті 1083 ЦК України все ж таки передбачає, що за наявності спеціальної умови у договорі факторингу про наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до норм, передбачених ЦК України. Отже таке відступлення є можливим, однак виключно якщо це є закріпленим сторонами у договорі факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, таке відступлення закріплене у пункті 2.11 договору факторингу від 18 квітня 2016 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Артем-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг».

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зі змісту договору, укладеного 28 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніка-2016» про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року, № 010/-2/07-01-0101-08 від 07 лютого 2008 року, № 010-2/07-01-0513-08 від 19 червня 2008 року, укладеними між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 Аваль» та ОСОБА_1 вбачається, що сторони мали на меті саме договірну передачу зобов’язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Зміст вказаного договору не містить такої умови, як обов’язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання послуг фінансування, а така умова є однією з суттєвих, яка дозволяє кваліфікувати правочин саме як договір факторингу.

Із змісту науково – правового висновку щодо підстав та наслідків подальшого відступлення права вимоги від 18 грудня 2017 року вбачається, що сторони при визначенні предмета договору виходили з того, що у порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (пункт 1.1. розділу 1 Договору). При визначенні термінів (понять) сторонами також зазначено визначення прав вимоги і вказано джерело їх набуття – на підставі договору факторингу (портфельне відступлення) від 18 квітня 2016 року у Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк», яке, в свою чергу, набуло права вимоги у кредитора.

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту укладення цього договору. За змістом договору вбачається, що право вимоги, яке відступлене новому кредитору, належним чином індивідуалізовано, за допомогою низки ознак, про що свідчить не тільки текст договору, а й додатки до нього – реєстр боржників (Додаток №1 до Договору), реєстр поручителів, акт прийому – передачі документів до договору (Додаток №2 до Договору), інші відомості.

Таким чином, є достатні підстави стверджувати, що сторонами досягнуто домовленості про предмет договору (абзац 2 частини 1 статті 638 ЦК України) як істотної умови такого договору.

Сторони також передбачили, що новий кредитор зобов’язаний перерахувати первісному кредитору визначену сторонами у підпункті 2.1.1. пункту 2.1. розділу 2 Договору грошову суму за відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. У договорі визначено правову природу вказаної грошової суми як відшкодування (компенсацію) за відступлення права вимоги, при цьому додатково вказано, що сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою первісному кредитору за здійснене відступлення права вимоги.

Наведені договірні положення доводять оплатний характер укладеного між сторонами договору відступлення права вимоги №280416 від 28 квітня 2016 року, але не дають підстав стверджувати наявність фінансування під відступлення права грошової вимоги, що за змістом частини 1 статті 1077 ЦК України виступає обов’язковою ознакою факторингу. Таким чином, ця ознака не дозволяє віднести аналізований договір до договору факторингу.

Крім того, за іншими переліченими у відповіді на питання №1 ознаками наданий договір відноситься до простого, некваліфікованого відступлення права вимоги (цесії), а не до факторингу. Це, зокрема, структура договірних відносин та суб’єктний склад договорів.

Вивчення інших положень договору дозволяє констатувати його не співпадіння із закріпленими в цивільному законодавстві ознаками факторингу. Так, відповідно до пункту 5.1. розділу 5 договору, встановлена відповідальність первісного кредитора саме за недійсність переданого за цим договором права вимоги та передбачено, що кредитор не відповідає перед новим кредитором за невиконання боржниками, поручителями зобов’язань за відповідними договорами. Вказане положення у повній мірі відповідає статті 519 ЦК України, яка стосується простого, некваліфікованого відступлення права вимоги, тоді як для договору факторингу це правило сформульовано по-іншому (стаття 1081 ЦК України).

Деякі інші положення договору також свідчать про відмінну від факторингу природу договору відступлення права вимоги №280416 від 28 квітня 2016 року. Так, пункт 6.1. розділу 6 містить вказівку, що відступлення права вимоги не є фінансовою послугою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших нормативно-правових актів.

Вищевикладене не дає підстав відносити договір відступлення права вимоги №280416 від 28 квітня 2016 року до договорів факторингу. Виходячи з наведених умов укладання договору та його змісту, цей договір має відноситись до простого відступлення права вимоги (цесії).

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначено про те, що поняття «охоронюваний законом інтерес», яке вживається в законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (аналогічна правова позиція наведена в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Виходячи з наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що ОСОБА_1 не довів, яким чином оспорюваний договір відступлення права вимоги порушує його суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат між сторонами не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 20 квітня 2018 року.