Постанова № 73522830, 18.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1792/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Кушнерика М.П.

суддів Багрія В.М., Ніколіна В.В.

з участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Тячівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року суддя Волощук О.Я., час ухвалення 10.08 год., місце ухвалення м.Хуст у справі № 307/1237/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тячівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про зобов"язання вчинити дії, дата складення повного тексту не зазначена, -

В С Т А Н О В И Л А:

16.05.2017р. позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов’язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% грошового утримання судді, з розрахунку трудового стажу судді 26 років 20 днів.

Позовні вимоги мотивує тим, що йому виплачено лише 82% грошового утримання, оскільки не було взято до уваги половину строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вишу та календарний період проходження строкової військової служби.

Вважає, що відповідач порушив його право, не зарахувавши до відповідного стажу 2 р. 0 міс. 9 днів військової служби та 2 р. 4 міс. 15 днів навчання у виші.

Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Визнати незаконною відмову Тячівського об»єднаного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області у зарахуванні позивачу до стажу судді половину навчання у Українській юридичній академії 02 роки 04 місяці 15 днів, проходження строкової військової служби 02 роки 9 днів, у призначені 90% грошового утримання судді та перерахунку грошового утримання судді, починаючи з 23 грудня 2016 року з розрахунку 90% утримання працюючого судді. Зобов»язати відповідача зарахувати позивачу до стажу судді половину навчання на юридичному факультеті у Українській юридичній академії 02 роки 04 місяці 15 днів, проходження строкової військової служби 02 роки 9 днів та призначити 90% грошового утримання судді, починаючи з 23 грудня 2016 року з розрахунком 90% утримання працюючого судді за виключенням вже отриманого 82 % грошового утримання судді.

Не погодившись із винесеною постановою суду, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідач подав апеляційну скаргу і просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що стаж роботи позивача на посаді судді складає 21 рік 7 місяців та 27 днів, розмір щомісячного довічного грошове утримання судді у відставці становить 82% суддівської винагороди.

Згідно абз. 4 ч.4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ, який втратив чинність 01.01.2012 року, «До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час робити на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Таким чином, до вищезазначеного переліку період проходження строкової військової служби та половина строку навчання у ВНЗ також не включено.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи відповідно до ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вищої ради юстиції від 19 грудня 2016 року № 3269/0/15-16 та наказом голови Тячівського районного суду № 87-5.3.1 від 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Тячівського районного суду у відставку на підставі ст.ст. 24, 116, 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з розрахунком стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданим Тячівським районним судом Закарпатської області, стаж роботи судді Мельника В. І. станом на 23 грудня 2016 року становить 26 роки 00 місяць 20 днів, у тому числі у стаж зарахований період строкової військової служби - 02 роки 00 місяців 09 днів та половина строку навчання у вищому навчальному закладі - 02 роки 04 місяці 15 днів.

30.12.2016р. позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.10).

Відповідно до розпорядження № 174581 від 07 березня 2017 року управлінням Пенсійного фонду у Тячівському районі позивачу було зараховано 21 рік 7 місяців та 27 днів трудового стажу та призначено 82 % довічного грошового утримання від окладу судді. (а.с.7)

Позивач з 07.05.1978 р. по 12.05.1980 р. проходив службу в армії, що стверджується військовим квитком серії НК № 4192095 (а.с.5).

З 01.09.1988 р. був зарахований студентом першого курсу Української юридичної академії, звідки відрахований 30.06.1993 р. у зв’язку із закінченням навчання (а.с.9).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:

У відповідності до положень ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон № 2453-УІ від 07.07.2010), до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді : 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Частиною 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-УІІІ від 12.02.2015, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-8/2016 від 08.06.2016) визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (редакція до 28.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Згідно ч.4 ст.43 Закону України "Про статус суддів" (№ 2862-ХІІ від 15.12.1992), який діяв на день набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” та статті 43 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.1992р. №2862-ХІІ було передбачено право судді на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів, а тому відповідачем безпідставно при розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача не враховано половину строку навчання на денній формі навчання в Українській юридичній академії, що дає право на призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.

Частиною шостою статті 47 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), закріплено положення про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

В пункті 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 суд зазначив, що конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага. Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.

При цьому, в п.2 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що за змістом статті 126 Конституції України положення ч.3 статті 11 Закону України “Про статус суддів” у взаємозв'язку з ч.8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України” (в редакціях, чинних на час розгляду справи судом) треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

В п.3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені Конституцією України та Законом України “Про статус суддів”. Згідно ч.1 статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає і фінансування щомісячного довічного грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України (абзац восьмий пункту 7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання). Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності, що закріплюється у статті 126 Конституції України, і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Відповідно до ч.3 статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” внесено зміни до вказаної норми, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування судді, який працює на відповідній посаді.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” в редакції Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” у зв'язку з тим, що вона не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів, а тому суперечить статті 126 Основного Закону України та вказано, що підлягає застосуванню частини третьої статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” в редакції до змін, внесених Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”.

У вказаному рішенні Конституційний суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

При цьому, у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що неодноразово висловлював та враховує попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема і суддів у відставці, що були викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Конституційний Суд України, у п.8 мотивувальної частини вказаного Рішення від 03 червня 2013 року зазначив, що підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VI в редакції до змін, внесених Законом №3668, а саме: “Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання”.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03 червня 2013 року підлягає застосуванню ч.3 статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у редакції до змін, внесених Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та обчислення розміру довічного грошового утримання судді у відставці, слід врахувати календарний період проходження строкової військової служби та половину строку навчання в Українській юридичній академії, що в загальному розмірі складає 26 р. 0 міс. 26 днів.

Таким чином, відповідач, відмовивши позивачу в перерахунку щомісячного грошового утримання судді в розмірі 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, не зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половину строку навчання у вищому навчальному закладі та строкової військової служби, порушив вимоги рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), діяв неправомірно.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Тячівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області – залишити без задоволення, а постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року у справі № 307/1237/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає за винятками, визначеними ст. 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 20.04.18