Постанова № 73522332, 18.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4125/17

Категорія: 3.1.2 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

за участю секретаря - Сторчак О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2017р. по справі № 815/4125/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, визнання паспорту недійсним та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА:

08.08.2017 р. представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та просив суд

- визнати протиправними дії Ширяївського районного сектору Головного управління ДМС України в Одеській області щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України серії ОК №022829 на ім’я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 сформованого 24.09.2016 року.;

- визнати паспорт громадянина України серії ОК №022829 від 24.09.2016 року виданого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 – недійсним, як оформленим з порушенням п. 1.3, 1.4 і 2.7 «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України»;

- зобов’язати Ширяївський районний сектор Головного управління ДМС України в Одеській області відновити первинні реквізити форми -1 на паспорт громадянина України ОСОБА_2 серії КЕ 093469, виданий 19.10.1995р. Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною постановою, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зобов’язати Ширяївський районний сектор Головного управління ДМС України в Одеській області відновити первинні реквізити форми -1 на паспорт громадянина України ОСОБА_2 серії КЕ 093469, виданий 19.10.1995р. Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області та зупинити провадження по даній справі до набрання законної сили рішення Ширяївського районного суду Одеської області за позовом ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатною та встановлення над нею опіки з призначенням її опікуном ОСОБА_1.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що твердження позивача відносно того, що ОСОБА_2 фактично володіє двома діючими паспортами громадянина України, спростовується тим, що на підставі заяви ОСОБА_2 від 30.08.2016р. паспорт громадянина України серії ОК №022629 внесений до Інформаційної системи «Недійсні паспорти».

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2018 року справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не задоволенню з наступних підстав.

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що 30.08.2016р. до Ширяївського РС ГУ ДМС України в Одеській області через Центр надання адміністративних послуг Ширяївської районної адміністрації ОСОБА_2 подано заяву про видачу паспорту громадянина України, у зв’язку з втратою попереднього паспорту. Так, до заяви про видачу паспорту громадянина України ОСОБА_2 надала заяву про втрату паспорта за встановленим зразком, дві фотокартки, платіжний документ про сплату державного мита. (а.с.66-68)

Після проведення необхідних перевірок Ширяївським ГУ ДМС України в Одеській області за заявою ОСОБА_2 про втрату паспорта встановлено, що заявником втрачено 02.08.2016р. у с. Маркевичеве за невідомих обставин паспорт серії КЕ №093469, який виданий Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області. Заяву зареєстровано у Журналі реєстрації заяв про втрату паспорту. Перевіркою заяви ОСОБА_2 установлено, що їй 19.10.1995р. Ширяївським РВ УМВС України в Одеській області справді видавався паспорт серії КЕ №093469 із унесенням до нього таких даних про власника: прізвище, ім’я та по батькові - ОСОБА_2; дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_1; місце проживання – Одеська обл., Ширяївський р-н, с.Маркевичеве; стать – жіноча. Тотожність зображення особи на фотокартці, наданій заявником, із зображенням на фотокартці, уклеєній до заяви про видачу втраченого паспорта – підтверджено. Належність до громадянства України перевірено.

На підставі матеріалів перевірки, здійсненої за заявою про втрату паспорта - ОСОБА_2, 24.09.2016р. провідним спеціалістом Ширяївського РС ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_3 складено висновок за заявою про втрату паспорту та прийнято рішення про видачу ОСОБА_2 паспорту громадянина України замість втраченого. 24.09.2016р. оформлено паспорт серії ОК №022629 (а.с.70-71)

Згідно Журналу передачі та повернення заяв про видачу паспорту громадянина України Ширяївського РС ГУДМС в Одеській області, 24.09.2017р. ОСОБА_2 була документована паспортом громадянина України серії ОК №022629 замість втраченого, який отримала 04.10.2016р. (а.с.72-74)

У матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_2 про видачу паспорту серії КЕ №093469 від 19.10.1995р., на якій зроблена відмітка “Паспорт втрачений”. (а.с.75)

Окрім цього, на підставі заяви ОСОБА_2 від 30.08.2016р. зазначений документ внесений до Інформаційної системи “Недійсні паспорти”, у зв’язку з чим вважається недійсним. (а.с.67)

Крім того, судами 1-ої та апеляційної інстанцій встановлена відсутність реального негативного впливу на конкретні права чи інтереси позивачки , в зв'язку із оскарженими діями та рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Статтею 5 Закону України від 18.01.2001, № 2235-III “Про громадянство України”(надалі - Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно ст.26 Закону № 2235-III, рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.

Згідно ст.27 Закону № 2235-III,дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені у судовому та адміністративному порядку.

Відповідно до статті 5 Закону № 2235-III, постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України.

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Так, відповідно до пункту 1.2 Порядку оформлення і видачі паспорту громадянину України, затвердженого наказом МВС України №320 від 13.04.2012р. паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається територіальними підрозділами Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку, а надалі в разі необхідності обмінюється, видається замість утраченого, викраденого або зіпсованого.

Згідно до п.6.1 вказаного Порядку №320 для оформлення паспорта замість утраченого або викраденого особа подає: заяву про втрату або викрадення паспорта за зразком, наведеним у додатку 8 до цього Порядку (далі - заява про втрату паспорта); заяву; дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита; документи, на підставі яких у паспорті проставляються відмітки, визначені в пункті 2.3 розділу II цього Порядку (пред'являє за наявності); копію постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи за заявою особи до органів внутрішніх справ про викрадення паспорта (пред'являє за наявності).

У пункті 6.8 вказаного Порядку №320 зазначено, що після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта працівником територіального підрозділу складається висновок за заявою про втрату паспорта (додаток 15), який затверджується керівником цього підрозділу. У цьому висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.

Відповідно до п.6.9 Порядку №320 якщо втрачений паспорт було знайдено під час розгляду заяви про втрату паспорта, розгляд справи про втрату паспорта припиняється. У разі знаходження паспорта після отримання нового особа повинна здати знайдений паспорт до територіального підрозділу, де оформлювався новий паспорт, про що особу необхідно попередити під час подачі заяви про втрату паспорта.

Відповідно до п.10.4 Порядку №320 погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти, зокрема, які знайдені, замість яких видано нові. У графі "Службові відмітки" заяви про видачу паспорта, який підлягає знищенню, зазначаються дата та підстави його знищення, після чого заява вилучається з діючої картотеки і поміщається до архівної картотеки.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Відповідно до статті 3 КАС України (в ред.,діючої на момент звернення) позивач – особа, на захист прав та інтересів якої подана позовна заява до адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За приписами пунктів першого і сьомого частини першої статті 4 КАС України (в ред.,діючої після 15.12.2017 року) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із правовим висновком,викладеним у Постанові Верховного Суду від 25.01.2018, по справі № П/9901/5/18|800/399/17,обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову , так як позивач не навела обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на її конкретні права чи інтереси в зв'язку із оскарженими діями та рішення відповідача - суб’єкта владних повноважень.

Судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні

Керуючись ст.8,22 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7,242, 272, 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 р.- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 20.04.2018 року.

Суддя-доповідач ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6